Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 24, 2019

Учительська конференція

Автор:

|

Листопад 10, 2011

|

Рубрика:

Учительська конференція

На оселі Спілки української молоді 7—9 жовтня ц. р. відбувалася 35-та вчительська конференція шкіл українознавства в Америці, участь у якій узяли 49 делеґатів із різних штатів Америки, управа Шкільної ради, директори шкіл і вчителі.

Розпочали роботу ввечері п’ятниці 8 жовт­ня нарадами директорів і педагогічних дорадників. Євген Федоренко, голова Шкільної ради, привітав усіх присутніх і представив Ірину Чуян, нову директорку школи українознавства СУМ у Нью-Йорку, і Зоряну Ольшанівську, заступника директора школи в м. Чикаґо (штат Іллінойс).

Д-р Федоренко відзвітував про стан шкіл українознавства в Америці, які належать до системи Шкільної ради, а це — 40 навчальних закладів і понад 2,500 студентів. І з приємністю він відзначив, що все більше дітей записується до українських суботніх шкіл, кількість яких зростає. Більшість учителів — це так звана четверта хвиля, майже всі — із вищою освітою. А ще — що найприємніше — деякі педагоги й 12 директорів є колишніми випускниками шкіл українознавства, які були «виплекані» Шкільною радою та закінчили курси підвищення кваліфікації вчителів і щороку, ось уже протягом 27 років, приїжджають на конференції на «Союзівці».

Пізніше звітували директори шкіл: про кількість учнів і вчителів — скільки дітей прибуло та скільки покинуло школу, скільки з них успішно здало матуральні іспити, які виховні заходи проводилися протягом минулого навчального року. Особливої ваги набула тема кредитів до коледжів і університетів за дипломом школи українознавства (додаткова інформація буде друкуватися в журналі «Рідна школа»). Також піднімалося питання створення веб-сторінок шкіл українознавства, де вчителі й директори могли б обмінюватися досвідом, інформацією та черпати щось нове для своїх лекцій.

Проф. Федоренко нагадав директорам, що рішенням минулої конференції предмет «релігія» було замінено на «християнську етику», позаяк до шкіл українознавства записуються діти різних віросповідань. Деякі школи п’ятдесятників, які існували самостійно при молитовних будинках, тепер долучилися до системи Шкільної ради та використовують наші програми й підручники.

…Час летів невпинно, а дискусії все тривали, бо багато нагромадилося наболілих питань, але все ж таки всі пішли відпочивати до готелю «Криниця», який нам люб’язно запропонувала сумівська оселя, аби завтра з новими силами продовжити роботу.

У суботу 8 жовтня приїхало ще багато освітян із різних шкіл. Д-р Федоренко офіційно відкрив роботу 35-ї конференції вчителів шкіл українознавства. Хвилиною мовчання ми вшанували пам’ять колишніх директорів і вчителів, які відійшли у вічність торік: це — пані Стефанія Квасовська (1911—2011), довголітній директор школи в м. Пасейку (штат Нью-Джерзі), адміністратор курсів підвищення кваліфікації вчителів (1985—2005) і багатолітній член управи Шкільної ради (понад 30 років); Александр Пришляк (1924—2011) — заступник голови Шкільної ради, директор школи українознавства (1964—1989) у м. Гартфорді (штат Коннектикут); Леся Фенцор — колишній директор школи в м. Сиракюзах (штат Нью-Йорк); Євстахія Гойдиш — відомий педагог і довголітній викладач української культури в школі «Самопоміч» у Нью-Йорку.

Євген Федоренко наголосив на значущості таких конференцій (звіти й матеріали буде опубліковано в журналі «Рідна школа»), розповів про діяльність Шкільної ради як інституції від часу створення й до сьогодення та навів цитату: «Від фізичного голоду гинуть люди, а від духовного — нація».

Д-р Федоренко з утіхою відзначив, що багато відомих людей — вихідці шкіл українознавства, а саме: адмірал Люшняк, астронавт Гайді Стефанишин-Пайфер, ректор Українського католицького університету Борис Ґудзяк і Аскольд Лозинський, колишній голова Світового конґресу українців.

Багато актуальних питань піднімали вчителі та директори: про підручники, чартерні школи, правопис тощо. Після головної організаційної частини вони розділилися на групи (молодших і старших класів) і почали роботу в комісіях. Старші класи — Юрій Гаєцький, голова; молодші класи — Ольга Костів, директор школи українознавства у Філадельфії (штат Пенсильванія).

Д-р Гаєцький відкрив сесії старших класів, привітавши всіх присутніх, й оголосив план роботи. Найголовніша тема — це, звичайно, матуральні іспити. Ширшу інформацію подав д-р Роман Брух — член управи Шкільної ради та вчитель географії в школі імені Лесі Українки в Моріс-Каунті (штат Нью-Джерзі). Юрій Гаєцький підняв питання, як подавати нашим дітям інформацію про ті події, що нині діються в Україні, і навів приклад із підручника російських шкіл: як там спотворено розповідається про Україну (це просто ЖАХ!).

Світлана Хмурковська, директор школи україно­знавства в м. Йонкерсі (штат Нью-Йорк), прочитала сатиру на підручник історії України Дмитра Табачника, міністра освіти України, — «Нащадки Богдана».

Д-р Федоренко повідомив, що Дмитро Табачник настоює на тому, щоб у програмах із літератури подавати опис і твори тільки тих письменників, що вже померли. Але ми хочемо, аби в програму з літератури додали письменників ХХІ ст., таких як Іван Дзюба, Василь Шкляр, Ліна Костенко й інші. Щодо правопису Євген Федоренко наголосив, що Шкільна рада дотримується академічного, або так званого харківського правопису Голоскевича, допоки в Україні не приймуть офіційно нового правопису.

Ярослав Березовський із Детройта (штат Мічиґан) розповів про педагогічного дорадника їхньої школи, відомого професора мови та літератури Асю Гумецьку, представив її нову збірку — вибрані праці — і прочитав одну з них під назвою «Молитва за батька». Ярослава Данищук, заступник директора школи в Саут-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі) продекламувала вірш Ліни Костенко «Крила».

Ігор Мірчук із Філадельфії, автор підручників із культури для шкіл укра­їнознавства, провів практичну лекцію «Як викладати музику, щоби було цікаво та практично». Теорія «перепліталася» з музикою Лисенка, який жив у часи Шевченка, коли панував стиль романтизму в літературі, історії, культурі, а це — любов, почуття, емоції. А завершила сесію кантата «Радуйся, ниво», яку Лисенко написав до 50-х роковин смерті Т. Шевченка.

Сесією молодших класів керувала Ольга Костів, член управи Шкільної ради та директор школи з Філадельфії. Першим був виступ Надії Ковтун (школа українознавства в Пасейку) — «Елементи християнської етики на уроках у школі україно­знавства». Кожна субота починається з молитви з певним наміром — за батьків чи друзів.

У виступі п. Лідії Кухти з Йонкерса (штат Нью-Йорк) «Специфіка вивчення української мови як іноземної» було наведено результати дослідження з Університету імені Дж. Мейсона: учні, які були англомовними та вчилися тільки англійською мовою, потребують у середньому 7—10 років, аби наздогнати своїх однолітків. Водночас, дітям, яким матеріал подавався рідною й англійською мовами, вистачає 4—7 років.

Подібну думку висловив і п. Віктор Курилик із Нью-Йорка: різні мови дитина найкраще вивчає в ранньому дошкільному віці, а пізніше друга мова повинна подолати стереотип першої (базової мови). Юрій Косачевич, директор з Випані (штат Нью-Джерзі) закликав учителів молодших класів давати дітям перекладати найпростіші речення вже в 1-му класі.

«Музика ушляхетнює людину», — такими словами розпочав свій виступ п. Ігор Мірчук із Філадельфії. Багато людей старшого віку на запитання: «Що найбільше залишилося в пам’яті зі школи україно­знавства?» відповідають: «Пісні». Тож урок можна починати з молитовної пісні, де музика допоможе дітям заспокоїтися, а наприкінці уроків має звучати маршова, бадьора пісня.

Стефанія Шкафаровська поділилася з присутніми власним досвідом. На початку уроків, коли можливі запізнення, діти малюють під українські пісні, розповіла вона. Пізніше кожен розказує, що намалював. Коли учні втомлюються й «засинають», настає час на гру «Замри».

Світлана Хмурковська, директор із Йонкерса, показала книжки, матеріали, привезені з України. Усі охочі могли замовити їх — пані Світлана ласкаво погодилася зробити замовлення в Україні та пізніше вислати вчителям. Також вона розказала про Дитячий культурний центр для українців і інших слов’янських груп, який незабаром відкриється в Йонкерсі. А Ганна Кріст із Пасейка в доповіді «Ігри на уроках розвитку мовлення» розповідала про свій досвід використання ігор, зокрема «Телеграми (поштові картки) до батьків, друзів».

Наприкінці Марія Поліщук запропонувала обговорити два питання:

1. Хто є учнями шкіл українознавства? Чим вони відрізняються від учнів в Україні?

2. Яким повинен бути вчитель школи українознавства, щоби навчити наших дітей? В обговорені взяли участь всі без винятку освітяни.

Здавалося б, за два дні можна обговорити все — проблеми, пропозиції, звіти… Та це — не для вчителів шкіл українознавства. Нам завжди бракує часу, аби справді все вирішити. І ось на третій день, у неділю 9 жовтня, залишилися найвитриваліші. День розпочався з привітання Євгена Федоренка, який нагадав про те, що на попередній конференції ми говорили про видатних іноземних педагогів, а тепер варто розглянути діяльність наших, вітчизняних, педагогів. Д-р Євген наголосив, що такі постаті, як

К. Ушинський, С. Русова, І. Огієнко, Г. Ващенко,

В. Сухомлинський, є педагогами-класиками, котрі зробили вагомий внесок у світову педагогіку. І, власне, нам, українцям, варто би більше використовувати у своїй практиці надбання цих геніїв.

Світлана Хмурковська, директор школи україно­знавства в місті Йонкерсі, виступила з матеріалом, який підготувала Христина Васильків, філолог романо-германських мов і літератури, маґістр із викладання англійської мови як іноземної та з двомовної освіти. У цьому виступі було висвітлено тему «Етнопедагогіка», головними засобами якої є рідна мова, міфологія, фольклор, народні ігри, народна символіка й інші національні традиції та звичаї. І без цих засобів виховання не може розвиватися ані родина, ані школа, ані сучасна педагогічна наука.

Також на основі наочних матеріалів було продемонстровано структуру уроку в молодших класах за системою К. Ушинського, методика якого містить різнобічний підхід до висвітлення однієї теми. Для прикладу візьмімо казку «Два козлики». Спочатку зачитуємо її, показуємо зображення на малюнку героїв казки, далі — робота з текстом, обговорення теми «Упертість», рольове читання твору, фізкультхвилинка «Ми — козлики», схематичне зображення героїв на папері, потім пропонується на основі зображення створити свою історію про козликів. Цей підхід до вивчення та розвитку мовлення є легким, захоп­люючим і цікавим, і діти зі задоволенням виконують усі завдання.

Також у виступі було згадано про Софію Русову (1856—1940) — педагога, історика, громадського й політичного діяча України, яка серцем і душею спри­йняла біль України та віддала всі свої сили на визволення рідного народу з темряви. Вона наполягала на тому, щоби виховання розпочиналось від народження дитини з колискових пісень, народних казок, лічилок, загадок тощо. У системі національної освіти Софія Русова велику увагу приділяла дошкільному вихованню, і головним завданням педагог уважала розвиток самостійності дитини.

Д-р Федоренко висловив думку: «Шкільництво стоїть на останньому плані. Існують скарги на те, що немає достатньо молодечих організацій. Але звідки вони візьмуться, якщо не вистачає фінансування?» Також наш голова Шкільної ради розповів про величезні заслуги в історії педагогіки В. Сухомлинського (1918—1970) як педагога та гуманіста, який казав: «Як без скрипки немає музики, без пензля й фарби — живопису, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки».

По завершенні конференції всі подякували одне одному за дружну, плідну роботу, подали кілька пропозицій щодо проведення наступної конференції, побажали щасливої дороги та роз’їхались по своїх домівках.

Дякую Світлані Хмурковській за інформацію про «круглий стіл» у неділю, Орисі Сороці — за інформацію про сесії молодших класів. До зустрічі наступного року!

 Валентина Каплун

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...