Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Feb. 20, 2018

У пошуках українського коріння

Автор:

|

Травень 30, 2013

|

Рубрика:

У пошуках українського коріння

«Мамо, я ж – не квіточка, хіба я маю коріння?» — питає якось дівчинка в мами на перехресті 2-ї авеню в Нью-Йорку. На вулиці — дощ, а вони, обоє легко одягнені в лляні вишивані сорочки, ідуть у напрямку багатолюдної 7-ї вулиці, звідки чути українську музику й пахне ковбасою. Ця маленька дівчинка ще не знає, що їй дуже пощастило: вона виховується в Америці, але вперше про своє українське коріння почула, перебуваючи в українській атмосфері. 

У Нью-Йорку зібралося багато людей, що розмовляють українською, одягаються у вишиванки, їдять прямо тут, на вулиці, український борщ і вареники, а ще їх об’єднує тепле почуття до тих українських танців і пісень, якими забавляють гостей фестивалю зі святкової сцени. Тут купують книжки українських авторів, вироби мистецтва та предмети національного побуту України. Так виглядають українські фестивалі в Америці. Наприкінці весни вони відбуваються майже в кожному штаті, де живуть українці.
Серед перших цьогоріч — 37-й щорічний Український фестиваль у Нью-Йорку. За три дні свято відвідало близько 10 тис. людей. Для міста з найбільшою кількістю українців у Америці це – небагато (у Нью-Йорку проживає понад 200 тис. українців). Дощова погода зробила свою справу: дитячий концерт через слизьку сцену довелося зупинити, музика звучала по півдня, однак охочі попоїсти українських традиційних страв не зважали на непогоду й вишиковувалися у величезні черги біля кіосків з українською кухнею.
Мені не вдалося почути, що саме мама відповіла своїй доньці про людське коріння. Напевне, розповіла про землю, де народилася більшість із нас, про те, що потрібно пам’ятати рідний край і народ, а за можливості – підтримувати його.
Українська діаспора підтримувала своїх співгромадян на Батьківщині довгі роки. Чимало родин і досі пересилає тисячі доларів на допомогу українським церквам і дитячим будинкам. Про це розповідають священики місцевих греко-католицької та православної церков. У разі всиновлення діаспоряни вибирають саме українських дітей (часто хворих) і таким чином залишаються у зв’язку з Батьківщиною.
Більшість українців за кордоном бере активну участь у діяльності громадських організацій, щороку влаштовуючи захоплюючі багатолюдні заходи, засновуючи свої церкви, школи, садочки, крамниці, і це об’єднує імміґрантів на чужині та сприяє збереженню українських традицій.
Між тим, погодьтеся, що часто, здавалось би, важливі події в житті українських імміґрантів залишаються проігнорованими самими ж українцями. Діаспорі з кожним роком довіряють усе менше. Українські медіа фактично випустили зі своєї уваги події з життя співвітчизників за кордоном, а звичайні громадяни втрачають надію, що Україна ще комусь узагалі потрібна. У чому ж річ? Що ми в діаспорі робимо не так?
…Поряд зі сценою на Українському фестивалі в Нью-Йорку стояв кіоск із плакатом благодійного фонду. Саме тут я стала свідком неочікуваної байдужості з боку співвітчизників. Дівчата й хлопці з благодійної організації нічого не продавали, не просили грошей – вони роздавали листівки з інформацією про потребуючих дітей в Україні. Та за ті 15 хвилин, що мені довелося спостерігати за ними, я тільки те й побачила, як кілька перехожих, почувши про обгорілу дівчинку з Харкова, сказали: «Краще би мені хтось допоміг». Жорстоко, чи не так? Але ж Христинці Сургай — 13 років, вона єдина з родини вижила після пожежі, і вона — теж частинка України. І, може, не просто так Бог вирішив залишити її живою…
Інший приклад. Недавно в Україні партія «Свобода», яку підтримує чимало діаспорян, проголосувала в парламенті разом із Партією реґіонів проти спрощеної процедури всиновлення дітей іноземцями. Мовляв, українські діти мають жити в Україні. Це – закон, який значною мірою стосується нас, українців за кордоном. Однак українські активісти в США обминають увагою щойно ухвалений документ. Між тим, саме до таких тем, вважаю, потрібно бути уважними.
На фестивалі я познайомилась із директором благодійного фонду «Надія». Мар’яна Видойник із Нью-Джерзі визнає, що люди зараз не довіряють громадським ініціативам, однак вона налаштована оптимістично. «Ми радіємо, що, незважаючи на скептичні настрої в суспільстві, знайшлися люди зі щирим серцем і небайдужі до долі дітей в Україні. Приємно, що вони – різні за віком і матеріальним становищем – розуміють, що кожен із нас своєю пожертвою покращує життя майбутніх великих українців, які віритимуть у те, що світ є значно кращий, ніж зараз», — сказала п. Видойник.
Директор благодійного фонду розповіла, що кошти на основні проекти їм виділяє спонсор. Це дає організації змогу брати участь у великих витратних заходах. Вона також подякувала небайдужим людям, які пожертвували кошти через благодійний фонд «Надія» для Христини Сургай, Аскольда Павловича й інших дітей, що потребують допомоги. А про нью-йоркський фестиваль п. Видойник сказала: «Гадаю, такі фестивалі, як цей, допомагають українцям зрозуміти, що разом ми  хочемо одного — щастя й достатку Україні та маленьким українцям».
Допомога дітям — це внесок у майбутнє нашої країни. Людське коріння, як і у квітки, потребує постійного підживлення. Для цієї дівчинки, що запитувала в мами про власне коріння, таким добривом є українська атмосфера в США: фестиваль з українськими танцями, книжка рідною мовою, картина на стіні з українським пейзажем. А потребуючим дітям в Україні коріння підживити може наша з вами підтримка, щоби вони, відчувши її, колись і самі допомогли іншим.

Ірина Ґудзь

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...