Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Apr. 25, 2018

«У нього не було чужих дітей. Всі були свої»

Автор:

|

Січень 18, 2018

|

Рубрика:

«У нього не було чужих дітей. Всі були свої»

Марія Пришляк від імені Академічного сенату УВУ нагороджує медаллю Pro Universitate Libera Ucrainensis мґр Воляника за довголітню плідну працю на посаді голови Фундації УВУ в Нью-Йорку та значний внесок, спрямований на підтримку та розвиток Українського вільного університету в Мюнхені. 25 березня 2017 року

Так сказала дружина про покійного чоловіка Теодора Воляника. Бл. пам. Теодор Воляник, один із основоположників і кількаразовий довголітній голова Фундації Українського вільного університету (УВУ), довголітній член Спілки української молоді (СУМ) в Америці, її керівних органів як крайових так і місцевих у Міннеаполісі та Нью-Йорку, голова відділу Організації оборони чотирьох свобід України в Нью-Йорку, член Організації українських націоналістів, Крайової ради Українського конґресового комітету Америки, Об’єднаного комітету Українських організацій міста Нью-Йорку й інших українських організацій та установ відійшов у вічність після Різдва Христового, 8 січня ц. р. у Нью-Йоркському шпиталі, залишивши дружину Олю та дальшу родину в Україні, а також українську громаду фактично по цілому світі.
Теодор Воляник народився 24 жовтня 1922 року у селі Монастирок на Львівщині. За його діяльність УВУ відзначав його двічі — 2005-го та 2017 року, включно зі званням Почесного сенатора. Крайова управа СУМ надала йому ІІІ ступінь суспільника, а осередок СУМ у Нью-Йорку надав звання Визначного члена осередку.
Важко знайти більш віддану, чесну, щедру, порядну та добру людину. У нього «не було зерна неправди». Після парастасу місцевий о. Петро Шишка, котрий особисто знав покійного ще як виховника і коменданта молодечих виховних таборів оселі СУМ в Елленвілі, зазначив, що покійний уособлював надзвичайно посвяту і відданість гаслу СУМ «Бог і Україна». Він був гідним членом парафії Української католицької церкви Святого Юра у Нью-Йорку, співав у церковному хорі.
Теодор Воляник був і моїм виховником та комендантом у СУМ. Ми ще ближче зблизилися з ним як із колегою п’ять років тому, коли він, 90-літній голова Фундації УВУ, запросив мене перебрати провід цієї Фундації, «щоб її відмолодити» та вести у майбутнє. Мені було тоді 60 років. Все ж таки відносне відмолодження. Покійний був моїм заступником до дня його смерті.
Він здобув вищу освіту в УВУ на факультеті економіки, але це знання було більше теоретичне, ніж практичне. Впродовж свого довгого утрудненого життя він займався підприємницькою діяльністю. Але громадська праця переважала і він ніколи не розбагатів. Однак це не обмежувало його жертовність. Його дружина казала, що він був відносно бідний, але завжди гідний.
Був прикладом того українського покоління, яке я мав щастя пізнати й яке називаю найкращим — покоління також і моїх батьків, покоління, яке виростало між двома найбільшими в історії людства світовими війнами, на землі, окупованій усілякими ворогами у різних, а інколи і тих самих часах, на землі, зрошеній кров’ю її найкращих синів і доньок. Це покоління не знало буденних пригод чи радощів, йому треба було виростати дуже скоро, бо здавалося, що кожен момент мав вирішальне значення, кожна хвилина характеризувалася буттям або небуттям. Кінець війни не приніс ні перемоги, ні полегшення, хіба нове напруження. Боротьбу треба було продовжувати, лише серед нових обставин і починати своє життя наново.
У вірші Богдана Лепкого, який ми часто співаємо при похоронних відправах, «Видиш, брате мій» є такі заключні слова: «гине, гине в сірій мряці слід по журавлях». Ми співали ці слова і на парастасі, і на могилі Теодора Воляника. Однак у випадку цього українського найкращого покоління поет помилився. Це покоління вже майже зовсім відійшло, але слід його не загинув. Це покоління залишило вагомий слід за собою, мабуть, вагоміший, ніж будь-яке інше. Це покоління збудувало духовну національну, політичну та культурну основу для майбутніх поколінь не лише в діаспорі, але й на рідних землях. Встановило структури, організації, установи та споруди. А найголовніше — зробило з нас націю, завершило змагання кількома державотворчими актами та вказало шлях захисту народу та його держави боротьбою, що базується на власній сили нації. Зараз не зовсім вдячні наступні покоління користуються цим доробком і капіталом із надією, що ми більше ніколи не будемо просто незрячими гречкосіями.
Після парастасу Марія Пришляк, ректор УВУ, говорила про фактично тисячі українських студентів, котрі здобули магістерські та докторські дипломи у цьому університеті в Мюнхені (Німеччина) завдяки Фундації УВУ і таким людям, як Теодор Воляник. Інші промовці казали про його відданість і посвяту українській молоді, про його притаманну скромність, працьовитість, лагідність і доброту.
Теодор Воляник любив українську молодь, тому він присвятив їй все своє життя. Не маючи власних дітей, для нього кожна українська дитина було його дитиною та заслуговували на його увагу й опіку. Він присвятив своє життя українській молоді, її вихованню й освіті та кращому майбутньому для нашого народу. Мені здається, що кращого сліду по собі не можна було залишити. Вічна вам пам’ять, дорогий друже!
Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...