Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

У фокусі всього життя Святослава Караванського була Україна

Автор:

|

Грудень 29, 2016

|

Рубрика:

У фокусі всього життя Святослава Караванського була Україна
Похорон Святослава Караванського

Похорон Святослава Караванського

21 листопада ц. р. Святослав Караванський розіслав електронною пошитою до своїх друзів «Відкритий лист до Президента України», у якому він написав: «Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть призвести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну та вдарити по планах Москви. І це у Ваших руках! Це Ваш святий обов’язок!»
За цими словами слідкують конкретні пропозиції щодо законодавства, а закінчив свій лист п. Караванський такими словами: «Подумайте над цією пропозицією, пане Президенте! Ваш план про оголошення воєнного чи надзвичайного стану в державі, або якийсь інший план силової розв’язки протистояння може скінчитися непередбаченим наслідком. У нинішніх обставинах треба вдаватися до винахідливих кроків. Розуму перше слово!»
Днем пізніше п. Караванський опинився у шпиталі міста Балтимор. Подаю ці уривки з листа не задля підтримки самої пропозиції автора, але щоб вказати, наскільки цікавився і розумівся на політичних процесах в Україні тоді майже 96-літній і доволі хворий чоловік. А розумів і цікавився, бо в фокусі всього його життя була Україна.
Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі. Студіював передусім мови — свою рідну та чужі. Ідеологічно був він націоналістом, членом у гуртку членів Організації українських націоналістів. Його псевдо було «Бальзак».
1945-го військовий трибунал Одеського округу засудив п. Караванського до 25 років позбавлення волі. Так почалася тюремна мандрівка Караванського. Загалом чоловік відбув понад 30 років ув’язнення. Карався в багатьох таборах: будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс біля Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет-Лєна, шив одяг у Мордовії. По амністії його звільнили 1960-го, але знову заарештували 1965 року за захист української мови у шкільництві, хоча й назвали це просто скасуванням попередньої амністії. Другий термін мав закінчитися через 8 років, але йому додали ще п’ять. Святослав не був добрим в’язнем, він голодував на знак протесту, брав свідчення в інших в’язнів про радянські злочини. Врешті ця натура нескореного в’язня, мабуть, залишилася з п. Караванським до кінця життя.
Правда, зі смертю Сталіна в таборах стало трохи легше. В’язень Караванський занурився в літературну творчість, багато писав — віршів, віршованих казок, п’єс, робив переклади. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954-го розпочав велику роботу над словником українських рим.
Після першого ув’язнення п. Караванський повернувся в Одесу, працював механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», та виїздив на заробітки до республіки Комі. Закінчив працю над «Словником рим української мови», багато перекладав з англійської, видав книжку «Біографії слів», часто виступав з дописами про мову і вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.
У цей час, перебуваючи, як виявилося, тимчасово на волі, чоловік брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, допомагав організувати всенародні врочистості до ювілею діячів української культури, виступав за дублювання фільмів українською мовою. 1965 року стривожений поширеною русифікацією зокрема у шкільництві, він написав статтю «Про одну політичну помилку» та став автором учасником самвидаву. Знову арешт.
У грудні 1971-го заарештували й дружину Ніну Строкату-Караванську, і в травні 1972-го її засудили на чотири роки таборів.
У листопаді 1979-го Святославу Караванському дозволили разом із дружиною виїхати до США. В діаспорі він провадив політичну, громадську та наукову діяльність, брав участь у протестувальних акціях в обороні своїх друзів та займався правозахисною діяльністю, опублікував низку праць, зокрема з мовознавства. 1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», а 1997-го — «Російсько-український словник складної лексики». Активно дописував на різні теми зокрема політичні в українській періодиці, писав листи до різних політичних діячів на користь України. Все це робив до останньої миті. Навіть в останні три тижні важкої та смертельної хвороби патріот набагато більше клопотався своїми публікаціями та справами України, ніж власним одужуванням.
Святослав Караванський відійшов у вічність 17 грудня ц. р., проживши майже 96 років. Одну третину свого життя він прожив в ув’язненні, другу в діаспорі, і лише третину — в Україні. Він був націоналістом, членом ОУН, політичним в’язнем, мовознавцем, філологом, правозахисником, дисидентом, поетом, публіцистом і журналістом. Найбільше до кінця свого життя він переймався проблемами України.
Це патріот був також сполучником поколінь, представником націоналістів серед політичних в’язнів, на прикладі якого виростали нові покоління поетів, письменників, шестидесятників і дисидентів-правозахисників.
Святослав Караванський був похований на цвинтарі Св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі) біля своєї дружини Ніни Строкатої-Караванської, яка майже на 20 літ раніше там спочила. Прийдіть, поклоніться і помоліться. Святослав Караванський заслужив на ваш поклін і молитви. Мабуть, потрібно буде там поставити і пам’ятник з каменю, щоб учились майбутні покоління. Святославу Караванському фактично 25 років тому вже поставили живий пам’ятник, назва якому — Українська держава. Цей пам’ятник потрібно хіба трохи вишліфувати до вподоби Святослава Караванського, щоб він міг спокійно заснути.

Аскольд Лозинський

На вічний спочинок у Савт-Бавнд-Бруку
На Українському меморіальному цвинтарі в Савт-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі) 22 грудня поховали правозахисника, довголітнього в’язня більшовицького режиму, ученого-мовознавця Святослава Караванського. Панахиду в Українській православній церкві св. Андрія Первозванного відслужили настоятель храму о. Юрій Сівко і декан Української католицької церкви в Нью-Джерзі о. Тарас Лончина за участі регента хору Михайла Андреця.
Священики промовляли в пам’ять покійного. Біля могили виступила Лариса Кий, президент Злученого українського американського допомогового комітету, котра розповіла про життя і наукову діяльність п. Караванського в США. Присутні заспівали пісню Богдана та Лева Лепких «Відлітають сірим шнурком».
На похороні були присутні численні представники української громади, зокрема голова фундації Українського вільного університету Аскольд Лозинський та Ірена Яросевич із фундації Українського католицького університету.
На поминальному обіді споминами про Святослава Караванського поділилися Стефанія Гнатенко й Аскольд Лозинський, котрий зокрема прочитав лист п. Караванського до Президента України Петра Порошенка, який він написав за кілька днів до своєї смерті. Святослав Караванський пропонував провести перевибори депутатів Верховної Ради, обраних за партійним списками та призупинити дію закону про імпічмент Президента, щоб примирити партії та забезпечити їхню єдність для порятунку України.

Ларіон Костенко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...