Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

У Філадельфії вшанували пам’ять Євгена Зиблікевича

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

У Філадельфії вшанували пам’ять Євгена Зиблікевича

У межах осіннього семестру викладів «Річниці та ювілеї в житті українців», організованого товариством «Свята Софія» й осередком праці НТШ у Філадельфії, 29 листопада громада вшанувала пам’ять відомого журналіста й громадського діяча, засновника Інституту Ссідноєвропейських студій імені Липинського у Філадельфії Євгена Зиблікевича у 25-ті роковини його смерті.

Вечір відкрив академік Леонід Рудницький, голова товариства «Свята Софія», який упродовж двох тижнів перебував в Українському католицькому університеті (УКУ) у Львові на запрошення Преосвященного Бориса Ґудзяка, його ректора. Л. Рудницький коротко розповів про свої враження від УКУ, назвавши його «християнським чудом», а також передав вітання від Блаженнійшого Любомира Гузара, із яким він відбув робочу зустріч у Брюховичах біля Львова. Принагідно голова товариства поінформував присутніх про організацію в Україні міжнародної конференції з нагоди 50-ліття виходу на волю патріарха Йосифа Сліпого, до якої п. Рудницький залучив УКУ, НТШ, Львівський національний університет імені Івана Франка та Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Відтак, він представив присутнім доповідача Олександра Лужницького, голову осередку праці НТШ у Філадельфії, який, на думку Л. Рудницького, є чи не найкращим енциклопедистом НТШ у діаспорі.
У вступному слові д-р Лужницький привітав присутнього на залі сина «винуватця» події – Євгена Зиблікевича-молодшого. Доповідь голови осередку праці НТШ у Філадельфії мала інформативно-мемуаристичний характер і була доповнена переглядом світлин із родинного архіву родини Зиблікевичів, а також цитатами зі спогадів Олега Лисяка, колишнього співредактора «Америки» й співпрацівника Е. Зиблікевича.
Євген Зиблікевич (20 листопада 1895 р. — 19 вересня 1987 р.) народився в м. Старому Самборі на Львівщині. Був учасником визвольних змагань 1918-1920 рр., згодом — старшиною УСС і сотником УГА, а опісля — комендантом УВО на Перемищині. За участь у підпільній боротьбі був заарештований польською владою й кілька років провів у тюрмі. Редагував і видавав газети «Український голос» (1926-1929), «Бескид» (1930-1933) і спортивну газету «Змаг» (1933-1939). Спочатку член-основник ОУН, пізніше він перейшов до гетьманців у Галичині й на еміґрації — у Німеччині та США. З 1950-х рр. у Філадельфії він став редактором українського католицького щоденника «Америка» (1953-1962), який, за словами Олега Лисяка, у той час не мав жодного політичного напрямку. Його об’єктивність у висвітленні історичних подій надихнула тоді студента математики Університету Ла Саль О. Лужницького змінити напрямок свого зацікавлення й стати істориком.
1960 року Е. Зиблікевич очолив спортивне товариство «Тризуб», яке саме за його головування стало чемпіоном США в копаному м’ячі. У цей час «Тризуб» закупив власний дім, який став базою для подальшої розбудови товариства. Та чи не найважливішим досягненням п. Зиблікевича було заснування Східноєвропейського дослідного інституту імені В’ячеслава Липинського (1964-1987) задля збереження, опрацювання та публікації архівних матеріалів, пов’язаних із новітньою історією України, зокрема з діяльністю В. Липинського. Як зазначив д-р Лужницький, відданість Є. Зиблікевича, який був першим президентом інституту, проявлялася не лише у збиранні архівних матеріалів з української історії початку ХХ ст. іноземними мовами, головно скандинавськими, а й у тому, що він неодноразово ночував у будівлі інституту, «щоби, не дай Боже, щось не пропало».
Д-р Лужницький зупинився детальніше на аналізі гетьманського руху, учасником якого був Євген Зиблікевич, а також поділився з присутніми трьома особистими спогадами про цього громадського діяча. Серед особливих рис Є. Зиблікевича, на яких наголосив доповідач, слід відзначити чудові ораторські здібності, наполегливість у порятунку української культурно-історичної спадщини в США, дипломатичність, почуття гумору, товариськість, політичну толерантність, а також ту, що «до кінця свого життя він уважав себе громадянином Української держави».
Сподіваємося, що на цьому тематики викладів «Річниці та ювілеї в житті українців» не вичерпано, адже історія українців на поселеннях вимагає утривалення пам’яти не тільки для потреб місцевої громади, а й для доповнення українського літопису у світовому контексті.
Прес-служба товариства «Свята Софія»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...