Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 23, 2019

Святкування під час горя

Автор:

|

Квітень 24, 2014

|

Рубрика:

Святкування під час горя

Юрко Ониськів, Ірена Коваль та Євген Щерба

Українські спільноти зі сходу Нової Англії 15 березня зібралися в консерваторії Лонджі в Кембриджі (штат Массачусетс), щоби відзначити 200-річчя Тараса Шевченка. День народження речника свободи свого народу й прав усього людства збігся з важким періодом і дедалі глибшою кризою в Україні.

Святкування розгорталося довкола Шевченкової художньої та поетичної спадщини. Хор, яким дириґував Ігор Коваль, сопрано Ольга Лісовська й прославлений бандурист Юліан Китастий виконали музичні твори на вірші Шевченка. Центром програми стали три драматичні сценки, які написала й поставила письменниця Ірена Коваль: вони представляли Шевченка як митця, поета й пророка. Тексти тонко передав Аскольд Мельничук, професор літератури Університету Масачусетсу й відомий письменник. До драматичних сцен входили постановки, декламування віршів і пантоміма Антоніо Страуда та бостонських акторів українського походження.
Відкривав програму Всеволод Петрів, голова комітету з відзначення 200-річчя Шевченка, котрий представив відеозапис із Сергієм Нігояном. Сергій, якого невдовзі смертельно поранив снайпер, мріяв стати актором, на Майдані читав уривки з «Кавказу». Була хвилина мовчання. Потому проф. Григорій Грабович, відомий дослідник і президент Наукового товариства імені Шевченка в США, виголосив вступне слово й нагадав, що Шевченко «досі лишається центральною духовною постаттю для українців».
Хор українських церков і спільнот Массачусетса, Нью-Гемпшира та Род-Айленда, який очолив Ігор Коваль, дириґент хору української католицької церкви Христа Царя в Джамайці-Плейн (штат Массачусетс), виконав могутній вірш «Реве та стогне» й ліричну пісню «Зоре моя вечірняя».
Перша драматична сцена змальовувала Тарасове дитинство, природжений хист до малювання й шлях від кріпацтва до волі та визнання Шевченка як митця в Санкт-Петербурзі. Завдяки гострому розумові, поетичному та художньому обдаруванню Шевченка помітили й викупили з кріпацтва вчені та митці, котрі вирішили підтримати талановитого юнака. Заворожує сцена, де Тарас, котрого зіграв Юрко Ониськів, читає відпускну, підписану паном Енгельгардтом, і вигукує: «23 роки я був рабом. Нині ж я — вільна людина!»
Наступний епізод був присвячений Шевченковій дружбі з народженим у Америці темношкірим актором Айрою Олдриджем, котрий грав здебільшого в постановках п’єс Шекспіра. Коваль оповідає: «Олдрідж, улюбленець лондонських театралів, до Петербурга прибув на запрошення Маріїнського театру. Шевченко відвідав усі 33 вистави, у яких Олдрідж грав Отелло та короля Ліра. Вони заприятелювали, адже їх зближувало те, що вони обидва пізнали рабство». Гумористична сценка зображає, як вони виспівують і жартують між собою, поки Шевченко пише портрет Олдриджа (його зіграв Антоніо Страуд).
Юліан Китастий виконав три пісні XVII-XVIII ст.ст., які надихали й Шевченка. Таку бандуру, як та, що на ній грає Китастий, поет міг чути в кобзарів. Голос і гра Китастого втілювали глибоку тугу, яку навіює «Руйнування Січі» — дума про життя після знищення Запорожжя. Він також виконав дві мінорні пісні в різному темпі — «Прожив я свій вік» і «Ой, я біду розпізнав». Друга пісня під жваву мелодію описує, як герой на кожному кроці зустрічається з Бідою, аж доки не береться запроторити її до дідька. Потому п. Китастий виконав пісню з традиційного кобзарського репертуару «Нема в світі правди», де змальовано, як кривда витісняє зі світу правду. Вона щонайкраще пасувала до атмосфери сьогодення України.
Ірена Коваль виголосила вступне слово, представивши майже 30 Тарасових автопортретів, що складають його «автобіографію у фарбах». За її словами: «Шевченко вивчав себе у багатьох образах — і в іпостасі сповненого творчої снаги юнака, і в ролі чоловіка, виснаженого десятилітнім засланням. Автопортрети ставали засобом самопізнання та втілювали зміни його стану. Він досліджував себе мазками, протистоянням світла й темряви, вишукував себе у різних перспективах, у барвах і лініях. Образотворчі студії дали йому змогу придивитися до своєї складної особистості й риса за рисою відтворити власну суть». Поки автопортрети змінювали один одного на екрані, Юліан Китастий імпровізував на бандурі ніжну мелодію.
Друга частина вечора почалася з того, що хор, яким дириґував п. Коваль, виконав «Думи мої». Далі жіночий хор під керівництвом Галини Криванич чудово заспівав «Ой, три шляхи».
Друга драматична сцена містила й вірші Шевченка: Ірена Коваль розповідала історію видання «Кобзаря», який «промовляв і до російських, і до українських читачів, і не лишав байдужими нікого з його співвітчизників — бідних і багатих, освічених і неписьменних». Троє юних виконавців — Дем’ян Заяць, Юліан Заяць і Софійка Синейко — зачарували публіку, продекламувавши «Село і серце одпочине», «І досі сниться» та «Дивлюся, аж світає».
ван Іванів своїм лунким голосом прочитав «Івана Підкову», що прославляє звитяжне українське минуле. Усіх також заворожило те, як Наталія Рукавишникова декламувала «Мар’яну Черницю» в супроводі трьох сцен-пантомім у виконанні Юрія Криванича, Юрка Ониськіва, Олекси Ранюка, Надії Сабор і Оксани Синейко (хореографія Ірени Коваль). На тому завершилася друга сцена.
Ольга Лісовська, котра народилася в Києві, а зараз представляє Бостонський ліричний театр Співдружності, гнучким сопрано під супровід піаністки Галини Криванич проспівала «Утоптала стежечку», «Нащо мені чорні брови» та «Садок вишневий».
У другій презентації Шевченкової художньої спадщини під назвою «Портрети й живопис» п. Коваль зосередилася на тому, як митець зображав людські постаті «у всьому багатстві експресії. Скажімо, поясні портрети Олі Горленко, Єлисавети Кейкуатової чи Маєвської — це загадкові зображення жіночої чуттєвості, яка його так приваблювала. Тонкі деталі головних уборів, виразна текстура суконь і комірів, різні відтінки шкіри змушують нас гостро відчути їхню вроду та запрошують до оригінального Шевченкового світу. Імпровізація Юліана Китастого ефектно доповнювала образи на екрані.
Після завершення презентації Юліан Китастий залишився на сцені й виконав іще три пісні. У «Гей, скинемось по таляру» йдеться про те, як козаки збирають по кілька монет, аби купити коня своєму отаманові. Потім він перейшов до «Гомону степів», у якому відтворене відчуття вершника в степу: і вітер в обличчя, й іржання коня, що вільно мчить рівниною. Наостанок Юліан Китастий продекламував під зворушливий акомпанемент бандури «Молитву» й уривок із «Неофітів», цієї молитви про силу й витривалість у важкі часи.
В останній сцені під назвою «Шевченко як пророк» Ірена Коваль зробила вступ до драматичної декламації «Посланія»: «Шевченко висміює апатію та слабкість українських еліт і таврує сваволю привілейованих класів. Він мовби звертається до нинішніх олігархів, розбещених грошима й владою. Він закликає відроджувати відчуття спільноти та взаємоповаги, наголошує на важливості самоствердження та самовизначення». Під бамкання дзвонів із темної сцени голоси трьох чоловіків — Юрія Криванича, Юрка Ониськіва й Ігоря Панкевича — злилися в могутньому Шевченковому посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним».
На завершення концерту на сцену знову повернувся хор, яким дириґував п. Коваль, і заспівав знаковий «Заповіт». При перших же нотах усі до одного слухачі звелися на ноги, щоб ушанувати геній Тараса Шевченка.
Оксану Іващенко, котра дуже багато зробила для підготовки святкування, й Ірену Коваль, відповідальну за його мистецьку сторону, зустріли гучними оплесками.
У залі не було вільних місць. Слухачі захоплено обговорювали програму. Мені вдалося почути такі репліки: «Це вперше на українську подію в Бостоні не лише всі квитки розкупили, а й вишикувалася довга черга», «Чудово, професійно зроблено» і «Спів був чудовий, а драматичні сцени — вигадливі, цікаві й милі».
Організатори доклали всіх зусиль, щоб успішно відзначити Шевченкове 200-річчя. Це — Всеволод Петрів, голова комітету і відповідальний за збір коштів; Марія Сакс, секретар і скарбник; Ігор Коваль, розробник програми й дириґент хору; Ірена Коваль, розробник програми, сценарист і режисер; Волтер Бойко-молодший, відповідальний за збір коштів; Оксана Іващенко, віце-голова програми, голова постановки, розробник брошури з програмкою; Юрій Киричок і Остап Налисник, відповідальні за інтернет-програму; Юрій Петрів, веб-дизайнер і відповідальний за технічний бік постановки, Пітер Волощук, відповідальний зв’язки зі засобами масової інформації.
Ігор Слабицький, переклав Ярослав Стріха

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...