Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 26, 2019

Східна Україна протистояла радянській владі

Автор:

|

Грудень 01, 2011

|

Рубрика:

Східна Україна протистояла радянській владі

У Ліхтарному клубі Нью-Йоркського університету 10 листопада науковці, громадські провідники та громада мали нагоду почути, можливо вперше, що після Першої світової війни активний визвольний рух існував не тільки в Західній Україні, але й у Східній. Спеціальний захід Серії українських історичних зустрічей під назвою «Народна війна: національно-визвольна боротьба в Східній Україні (1917—1932)» відкрив д-р Володимир Зарицький, який подав короткий огляд, а потім представив гостя-доповідача вечора Романа Круцика, голову Київського товариства «Меморіал» і директора Музею радянської окупації.

Юрій Симчик, перший заступник голови Організації оборони чотирьох свобод України, зачитав звернення пана Круцика англійською мовою, яке розпочиналося з переконливого твердження, що після відновлення незалежності 1991 року Україна започаткувала своє нове життя без політичної історії. Розвиваючи цю думку, він пояснив, що кілька поколінь українських громадян зростало на історії, яка була написана їхніми окупантами, і що більшість архівних матеріалів, котрі стосуються протистояння українців радянській окупації, було заборонено та позначено грифом «таємно». Лише після 1991-го,

коли Верховна Рада України (ВРУ) ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій», демократичні члени українського парламенту почали піднімати питання про визнання Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) воюючою стороною в Другій світовій війні.

Хоча деякі дослідження було здійснено в перші роки незалежності України, усе ж розсекреченням документів і забезпеченням доступу до архівних матеріалів Роман Круцик завдячує президентові Віктору Ющенкові й, особливо, колишньому голові Служби безпеки України Валентинові Наливайченку. Протягом двох років, від 2008 до 2010 рр., пан Круцик мав змогу вивчити понад 1 300 архівних документів із приблизно 350 збірок із державних обласних і галузевих архівів СБУ у 18 реґіонах України. Огляд цих документів переконав Романа Круцика й дослідників із «Меморіалу», що збройний національно-визвольний рух у Східній Україні пропорційно був таким же великим і масштабним, як і діяльність ОУН і УПА. Безсумнівно, заявив він, що «ці матеріали чітко виявляють інтерпретацію боротьби за державну незалежність, відомої як громадянська війна, що абсолютно відрізняється від офіційної радянської інтерпретації цього процесу».

На основі архівних матеріалів Міністерства оборони України пан Круцик рішуче спростував радянський міф про те, що Україна «добровільно» ввійшла до складу СРСР, заявивши, що її «захоплення було проведене виключно силовими методами». Документи чітко викрили той факт, що, оскільки більшовики ставилися до бунтівних українців із цілковитою недовірою, підготовлені кадри з російських військових округів були спрямовані в Україну для зайняття посад у військових частинах і військових комісаріатах. Понад те, якщо військові формування на території України складалися з українців, вони швидко розформовувались і заміщалися людьми, надісланими з Росії. 1920 року навіть Лев Троцький сказав, що «радянська влада в Україні змогла утримати свої позиції тільки за допомогою сил Москви, великих російських комуністів Червоної армії». Для обґрунтування цього твердження дослідник заявив, що матеріальне забезпечення окупації велося централізовано з Москви, а лише в листопаді 1918 року Рада народних комісарів РСФСР виділила 22,5 млн рублів для головнокомандувача радянських військ на території України. До кінця 1920-го Україна була окупована 1,2 млн солдатів Червоної армії з радянської Росії, і, як наслідок, приєднання України було проведене винятково за рахунок насильницьких, а не правових засобів. І саме Червона армія досягла успіху в руйнуванні українського національно-визвольного руху та встановила жорстокий окупаційний режим.

Роман Круцик зауважив, що визвольний рух українського народу не завершився, а набув форм партизанської війни. Масовість підпільної боротьби проти радянських окупантів розкривається в карних справах, які було виявлено в архівах СБУ, розташованих у різних областях України, і котрі викрили той факт, що «642 підпільні організації та їхні центри працювали по всій Україні». Ба більше, фактично кожне збройне повстання (у 1918—

1924 рр. їх відбулося 155, а за період 1928—1932 рр. було зареєстровано 113 збройних повстань, але це не остаточне число, бо пошук нових документальних матеріалів триває) призвело до знищення більшовицьких адміністрацій і створення самостійних керівних органів. Часто щойно звільнені від більшовицької влади території проголошувалися самостійними, місцевими республіками. У багатьох випадках селянські повстанці називали свої обрані самостійні керівні органи тимчасовими урядами.

Дослідження, проведені «Меморіалом», доводять, що після різних каральних акцій, першого Голодомору 1921—1922 рр. і введення Володимиром Леніним нової економічної політики збройні повстання в період з 1924 до 1927 рр. майже припинилися. Збройний рух опору поновився з надзвичайно високою частотою спонтанних селянських протестів 1928 року, після заяви радянського уряду про проведення загальної колективізації. Цей опір дуже стривожив комуністичних лідерів у Москві, які злякалися, що можуть утратити Україну, і викликали Всеволода Балицького, керівника ОГПУ в Україні, аби 23 грудня 1932 року він доповів Йосипові Сталіну про загострення опору серед українців і про підготовку «петлюрівцями» загальнонаціонального українського повстання. Через п’ять днів після цього, 28 грудня 1932-го, Сталін надіслав Балицькому меморандум разом зі своїм супровідним листом для кожної української області, вимагаючи, щоби державні поставки зерна та супутні репресії посилилися. 1 січня 1933 року диктатор відправив особисту телеграму такого ж змісту Станіславу Косіору, який, своєю чергою, 2 січня 1933-го телеграфував провідним членам райкомів і колгоспів наказ ужити всіх можливих заходів для виконання державних поставок зерна, «у тому числі, використання репресій проти селянства».

За роки вивчення державних архівів пан Круцик зробив незаперечний висновок, що «опір українців проти комуністичної окупації та численні повстання, стихійні акції протесту й терористичні акти проти комуністичного керівництва пояснюють, чому супроти українців був застосований терор голодом. Численні архівні документи та свідчення очевидців доводять, що Голодомор 1932—1933 рр. в Україні був актом Ґеноциду проти української нації. Він був проведений російськими окупантами з метою розгрому війни українського народу й придушення опору насильницьким приєднанням України до більшовицької Росії».

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...