Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Шевченкове слово живе промовляє

Автор:

|

Березень 19, 2015

|

Рубрика:

Шевченкове слово живе промовляє

Тарас Шевченко

У березні ц. р. українці традиційно вшановують пам’ять свого пророка Тараса Шевченка. Письменники, виступаючи перед різновіковою аудиторією, прагнуть привернути увагу й до невідомих сторінок його життя та творчості. Добре, коли до справи беруться науковці, дослідники, глибокі знавці життя Тараса Шевченка, тоді розмова є фаховою, спонукає до подальших наукових пошуків і краєзнавчих розвідок.

Утім, непоодинокими є факти, коли замість шевченкознавців розглядати життя Кобзаря (надто прискіпливо, та й то переважно приватне життя) починають сумнівні «бузинознавці» та решта подібних «дослідників». Як захиститися від навали облудної лже-шевченкіани? І як говорити про життя геніїв так, аби не канонізувати їх і водночас не перетнути невидимої межі між фаховою розмовою й обивательськими плітками?
Разом з Оленою Арутюнян, завідувачкою бібліотеки імені Є. Кравченка, готуючись до зустрічі з читачами, міркуємо над цими питаннями. Проводимо такі спільні заходи не вперше, адже бібліотека є учасником проекту «Письменники та бібліотекарі в обороні душі української дитини». Про зустріч зі школяриками — трохи згодом, а поки що вирушаємо на до Русанівського відділення соціальної допомоги територіального центру соціального обслуговування Дніпровського району Києва. Наші слухачі — ветерани війни та праці, представника покоління книголюбів. Тому так уважно слухають наші виступи з Оленою Валентинівною, ставлять запитання та занотовують цікаві моменти.
Торік ми відзначали 200-літній ювілей від дня народження Тараса Шевченка, а цього року – 175-ліття «Кобзаря». Відомо, що перший «Кобзар» вийшов 1840-го у Петербурзі із друкарні Є. Фішера. Збірку склало вісім творів — «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Назвою збірки Тарас Шевченко заявив про свій кровний зв’язок із народом, його життям і народною творчістю.
З виходом Шевченкового «Кобзаря» почався новий етап у розвитку української мови та літератури. Іван Франко писав, що «ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла не відомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою та поетичною грацією вислову».
Саме Тарас Шевченко переконав українців у тому, що козацька слава не поляже, «не вмре, не загине». І лише вільна людина, котра прагне свободи та справедливості, може пізнати, де «наша слава, слава України». Тож не дивно, що шевченкове слово не втратило актуальності в наш час. Для Шевченка слово — сакральна субстанція, духовний місток між поетом та народом. І своє Слово, свої думи («квіти мої, діти») поет адресує українцям для їх духовного пробудження. Поет, митець у розумінні Шевченка — це виразник волі Господа, котрий запалює вогонь творчості у серцях тих, хто здатен почути й відчути: «Жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах». Серед найголовніших цінностей Тараса Шевченка — відродження української нації, боротьба за свободу та незалежність: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
«Вивчала творчість Шевченка у школі, — розповідає одна із читачок. — Матеріал подавали так, що Тарас виглядав атеїстом-безбожником і вічним революціонером. Лише у старшому віці відкриваю для себе зовсім іншого поета — українського пророка».
«Його мужня душа відкидає боягузливу ідею XIX ст. про безневинну скубану чайку при битій дорозі. Він шукає вини. Де ж він шукає тої вини? Де шукає причин занепаду України, її гноблення, визиску, обернення в рабство, знущання над людською гідністю? Де шукає причин того, що «розкрадають мов овець нас»; що кожний драпіжник безкарно нападає на Україну, неначе «в бур’яні курча». Питається, за що сміє знущатися над нею, як над Яремою, всякий поганець, що над «козаками коверзував?» — писав в есеї «Ідеї Шевченка про Бога та Націю» Дмитро Донцов.
Чи не актуально звучать ці запитання вже в наші, такі буремні дні? Як бачимо, усе повторюється в нашій історії: й обкрадена Україна, і той самий «драпіжник», котрий ставить брудний чобіт на нашу землю; і навіть новоявлений козак Ярема, над котрим поганець коверзував». Шевченко безкомпромісно зриває маски з тих, хто спричинився до цієї національної катастрофи. Її причина полягає, насамперед, у дегенерації нашої провідної верстви, саме проти неї підіймає свій меч поет.
Звироднілі нащадки панства козацького — ось хто, на думку поета, завинив у політичному, економічному та моральному занепаді України. У чому ж була їхня провина? У тому, що в країні, де призначенням кожного було «людей любити і Бога хвалити», розвели пекло. У тім, що посміялися з Христа і з Його Правди: «Скрізь неправда, скрізь Господа лають»; «правдою торгують, Господа зневажають». Тому й упали всі нещастя на Україну, бо її провідна верства відцуралася Бога, насміялася з християнської правди.
У Шевченка є ще один важливий момент, на який варто звернути увагу. Каралися не лише «пани лукаві», а й прості люди, народ. За що терпіла вся нація? І хіба можна терпіти, коли з тебе знущаються та зневажають? Шевченко є безкомпромісним у своїх висновках: допоки люди будуть покірними, як вівці, доти не вийдуть із рабства.
Поет глузує: «дрібніють люди на землі, ростуть і висяться царі». Не тому терплять люди, що гноблять їх царі, а тому й гноблять, що дрібнішають людські душі. «Сім’ю вольну, нову», нову суспільність, в якій би панувала справедливість Божа, здатні вибороти лише вільні духом люди. Шевченко вживає вираз: «свята правда». Тому й вибороти її зможуть тільки люди «святої, козацької крові», «лицарі святії». Якщо хочете знищити неправду — пізнайте правду і боріться за неї.
У цьому полягає сенс знаменитого шевченкового «борітеся — поборете!» Люди, котрі повстали за Божу правду, поборють і ворога, і супостата. Бог дає свій меч тим, хто ненавидить зло і готовий битися за правду. «Лиш таким поможе. Лиш тоді неволі вирветься нація, думає Шевченко, коли серед неї знайдуться лицарі святії, які правду Божу проголосять правдою своєї нації, — писав Дмитро Донцов. — Їм сильним духом поможуть — і їх народові — небесні сили. Коло їх та їх справи — «сторожа встане з того світу, не дасть розпинати їх країну. По їх стороні боротимуться, їм допомагатимуть «душі праведних» і сила архістратига Михаїла, патрона Києва».
Таким Бог помагає. Їхньою рукою карає неправду та визволяє народи. Їхня героїчна душа, їхнє вируюче серце, їхні тверді руки знаходять підтримку вищої сили.
Бог, Нація — основні концепти творчості Шевченка. Не дивно, що людям старшого покоління Шевченко уявлявся як безбожник. Якщо царська цензура щось вирізала, то ретельно усе зазначала та коментувала, наприклад: вилучено 15 рядків, 20 рядків, 56 рядків. Радянські цензори вирізали все, що не вкладалося в образ поета-революціонера. З такими «перебраними» текстами і знайомилися радянські читачі. «Пішов собі тихо в Київ Святим помолиться», — так у Шевченка. Цензура переробила на «пішов собі тихо в Київ не святим молитись». Частка «не» кардинально змінює весь текст. Шевченко писав: «Все покину, і полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю». Закінчення повністю змінили, вихолостивши саму суть: «я не знаю Бога». Хіба міг таке написати Шевченко, для якого пошуки Божої правди були сенсом життя й творчості?
І якщо старші читачі лише нині мають змогу відкривати для себе нецензурованого Шевченка, то в юних – ширші перспективи. Головне, коли малечі читають вдома, а вчителі та бібліотекарі не лінуються прокладати стежину до дитячої душі. У бібліотеці ім. Є. Кравченка зустрічаємося з вихованцями 137-ї київської школи. Знайомити з творчістю поета зазвичай починаємо із читання поезій «Зацвіла в долині червона калина», «Тече вода з-під явора», «Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати». Перевірити знання дітей допомагають нескладні, проте змістовні питання: у якому селі народився поет? (у селі Моринцях); який талант змалку прокинувся у Тараса Шевченка? (талант художника); який посібник для початкового навчання написав Шевченко? («Букварь южнорусский», 1862).
Просимо дітей поміркувати над питанням: «Чому Шевченко назвав збірку «Кобзарем»?» Вони правильно міркують і дають відповідь: «Кобзар — народний співець, який виконує пісні та думи під акомпанемент кобзи». Особливо популярними були кобзарі на Запорізькій Січі. Багато з них супроводжувало запорожців у походах, думами та піснями підносили бойовий дух війська, уславлюючи народних борців проти поневолення та гніту.
Щоби діти відчули красу шевченкової поезії, важливо читати вголос. Власне, на цьому ми завжди наголошуємо під час зустрічі з читачами, у рамках проекту «Бібліотекарі та письменники в обороні душі української дитини». Сподіваємося, що попереду на нас чекають нові теми, цікаві співрозмовники та читачі-книголюби.

Наталія Осипчук

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...