Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

«Пласт» на Лемківщині. До 100-річчя заснування організації

Автор:

|

Квітень 05, 2012

|

Рубрика:

«Пласт»  на Лемківщині. До 100-річчя заснування організації

Цьогоріч українська організація молоді «Пласт» у всьому світі відзначатиме сторіччя від часу свого заснування. Ще восени минулого року, по закінченні літніх таборів, Головний провід «Пласту» оголосив період від 1 серпня 2011-го до 31 серпня 2012 року Роком «Пласту», під час якого відбуватимуться різні святкові заходи в дев’яти країнах світу, де існують пластові гуртки. Із цього повідомлення дізнаємося, що організація запланувала зустрічі пластунів Канади й США в останній зі згаданих держав. Ювілейне таборування відбудеться в Німеччині, Австралії й Україні.

Офіційне заснування «Пласту» — напіввійськової організації скавтів — припадає на 12 квітня 1912 року у Львові, де в Академічній гімназії студенти вперше склали пластову присягу. За прикладом англійського скавтинґу перші групи пластунів почали свою діяльність на два роки раніше, але тільки в Галичині й на Буковині. Співзасновником і основоположником пластового гуртка став Олександр Тисовський (1886—1968), педагог, учитель, професор Українського таємного університету зі званням доктора, який опрацював виховну систему для пластунів. Одночасно із цим дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) пластові відділи організували Петро Франко (1890—1941), син Івана Франка, й Іван Чмола (1892—1939), військовий і педагогічний діяч у Галичині.

Шукатимете даремно, шановні читачі, інформацію про «Пласт» в Українській радянській енциклопедії, бо її там немає. Головна редакційна колеґія 17-томного видання, до складу якої ввійшло аж 50 науковців із різних галузей науки, просто тенденційно проіґнорувала необхідність подати хоч якусь довідку про нього. Не було це доцільно зробити з однісінької причини: то не була організація комуністичної орієнтації, якими, на противагу пластовій, були піонерська чи комсомольська (ВЛКСМ).

«Пласт» є зовсім національною організацією, завданням котрої в західноукраїнських землях (ЗУЗ) було воскресити серед молоді середніх шкіл державотворчі інстинкти української нації, підняти з попелу забуті традиції запорозьких козаків методами найновішої педагогіки. Основною ідеєю пластунів є присяга чесно бути вірним Богові й Україні, кожен член цієї організації повинен виявити послух пластовій старшині, яка бажає своїми силами допомагати молодшим за себе пластунам у ролі опікунів і виховників, а також бути сумлінним, точним, справедливим, дружнім, доброзичливим, пильним тощо.

Пластуни вітаються гаслом скороченої форми: СКОБ (сильно, красно, обережно, бистро). Після заснування осередків у Галичині при всіх українських і багатьох польських гімназіях пластуни брали участь як у своїх з’їздах, так і в мандрівних таборах. Вони були присутні в одностроях на похороні Івана Франка, а старші — навіть задіяні в лавах Українських січових стрільців і в численних акціях аж до ліквідації «Пласту» 1930 року.

Слід додати, що вже за п’ять-шість років існування пластунська організація нараховувала понад 50 тис. «бойскавтів». І навіть у 30-х роках ХХ ст. різні її осередки та відділи продовжувати свою діяльність підпільно й у формі конспіративних гуртків. Провідними пластунами були Павло Скоропадський, Роман Шухевич, Олександр Гасин, Степан Бандера та низка інших видатних особистостей. Головний отаман Симон Петлюра дуже прихильно ставився до поширення українського скавтинґу, а уряд Української Народної Республіки призначив Павла Богацького — журналіста, письменника й політичного діяча — уповноваженим у справах «Пласту». Його зусиллями діяльність організації поширилася на Закарпаття. Головним організатором тут став Леонід Бачинський, педагог, редактор «Пластуна» й автор пластових підручників.

Ініціативу щодо заснування «Пласту» на Лемківщині взяли на себе Михайло Іваненко (1879—1948), родом із Батурина, і Богдан Ганушевський. Перший із них восени 1939-го, після більшовицької навали на Галичину, переїхав до столиці Лемківщини Сянока, де його було призначено дириґентом хору «Боян». Тут він учителював у середній школі й пробував заохотити хлопців і дівчат організувати пластові гуртки, але діяльність українців у Сяноку перебувала під наглядом німецької поліції в так званій Генеральній губернії (1939—1945). Зачинателі «Пласту» переїхали в село Босько, одне з найбільш свідомих сіл, розташоване за 21 км на захід від Сянока.

У велелюдному селі, де мешкало понад 3 тис. осіб, було багато молоді. Д-р Володимир Левицький з дозволу Сяноцького інспекторату почав організовувати не тільки шкільні класи, а й учительський персонал. Із села Дубрівки Руської до Боська переїхав Б. Ганушевський, який, крім учителювання, займався організацією руханково-спортового товариства «Луг», аматорського театрального гуртка, місцевого хору та самого «Пласту». І впродовж першого півріччя (жовтень 1939-го — березень 1940-го) пластуни розвинули активну працю понад сподівання свого провідника. Вони відбували сходини, мали свої ділові книги по гуртках і куренях, мали власні прапорці й печатку «Пласт» у Боську». Комендант пластового табору М. Іваненко організував із молоддю ігри та забави, прогулянки, ватри та бригади для благоустрою села. Однострої тоді годі було придбати, бо це вже був воєнний стан, але пожежна сторожа руханково-ґімнастичного товариства «Луг» у с. Боську під проводом Антона Теплого мала свій стрій і пожежну машину з повним устаткуванням. У згаданому товаристві налічувалось понад 120 членів. Багато з них працювало самостійно на пластовій і громадській роботах. Працювали вони в читальні «Просвіта», при котрій існували чоловічий, жіночий і мішаний хори. У сільській школі місцева молодь навчалася різних предметів: історії, географії, літератури та мистецтва, фізкультури й української культури, які викладали В. Левицький і Б. Ганушевський. Дівочою секцією «Лугу» керувала вчителька-пластунка Анна Ревак, головно — у навчанні співу й музики в молодших класах. Відомо, що пластові курені провадили щонеділі маніфестаційно-пропаґандистські походи з музикою не тільки у своєму селі, а й у довколишніх селах і містечках. Відзначали кожне національне свято, під час якого виголошувалося сотні різних лекцій і рефератів.

За час піврічної праці з пластунською молоддю села Боська було проведено кілька одноденних прогулянок із таборуванням на лоні природи, поблизу лісів, пагорбів й біля річки Вислок, а 20 червня 1940 року відбувся іспит першої пластової проби. Пробу здавали такі гуртки юнаків — «Пугач», «Бобер», «Лис» і «Вовк», а юначок — «Вивірка», «Пчілка», «Ластівка» й «Синичка». На іспитах, крім шкільних предметів, пластунам задавали запитання ще й із пластової ідеології, пластового закону, пластової присяги, пластового гімну та головних пластових обов’язків, пластового кличу та привітання, пластових пісень, навіть перевірялося знання азбуки Морзе, життєпису св. Юрія тощо. Екзаменування знань найкращих учнів відбувалося в місцевій школі, яка того дня виглядала святково. Про це подбав учитель Богдан Ганушевський. Увесь учительський склад уже семикласної школи був свідомий того, що праця задля добра близько 300 лемківських дітей не буде тривалою, з огляду на окупаційний німецький режим. Тому педагоги намагалися за цей короткий відрізок праці з учнями запалити українське національне полум’я в душах дітей-лемків і переконати їх у тому, що вони — такі ж українці, як і всі інші, що живуть в Україні, а не руснаки-русини, як це їм утовкмачувала польська школа.

До пластової організації ввійшло близько 80 учнів, тобто чверть шкільної молоді, яка із цієї нагоди молилася під час Богослужіння в місцевій церкві, яке провадив місцевий священик і катехит школи о. Микола Головач. Опісля, опановані особливим настроєм, школярі — майбутні пластуни приступили до іспитів і, успішно здавши, стали першими взірцевими пластунами на Лемківщині. Вони поводилися всюди зразково, допомагали своїм друзям у школі, батькам — у господарській праці. Самі створили пластовий гурток санітарок, які пройшли короткий вишкіл і мали свою похідну аптечку. Гурток юнаків «Бобер» виходив на річку Вислок, де хлопці вправлялися в плаванні та веслуванні.

6 липня 1940-го під проводом свого пластового провідника Б. Ганушевського, за численної присутності народу обидва курені пластунів і пластунок під звуки місцевого оркестру походом вирушили зі села на найвищий пагорб. Там біля палаючої ватри й зі співом пластунських пісень була складена перша в історії Лемківщини пластова присяга. У програмі цього надзвичайного свята були промови делеґата пластунів із Сянока, управителя школи та голови громади села Боська, а також представників із сусідніх сіл. Перед ватрою, що горіла ясним полум’ям, і під високим дубовим хрестом пластуни складали присягу. Із грудей лемківських пластунів і пластунок лунали чіткі й щирі слова. Тоді тисячна юрба людей замовкла й не ворухнулася. Момент складання врочистого пластового обіту-клятви був такий могутній і величний, що викликав незабутнє враження усіх присутніх, котрі споглядали стрункі ряди пластунів і пластунок із піднесеними правими руками, зігненими в лікті, і випростаними трьома пальцями, символом трьох обов’язків пластуна. З уст молоденьких лемківських школярів пливла золотом перша пластунська присяга на вірність Україні, а її відгомін чувся у верхах і долинах Лемківщини.

Після присяги пластуни та пластунки отримали відзнаки у формі пластової лелійки з прикріпленим на ній тризубом у вигляді меча. Кінцевою програмою цього свята були співи, пластові ігри, жартівливі сценки, народне гуляння тощо. Відгомін цього пластового свята та його ідея поширилися по сусідніх лемківських селах. Прикро, що політичні умови на Лемківщині змінилися на гірше вже наступного року, тож плани пластового керівництва розвивати «Пласт» в інших лемківських селах і містах не вдалося зреалізувати. «Пласт» у Боську успішно завершив першу стадію свого розвитку. Вишкіл і знання не пропали, бо майже всі пластуни й пластунки поступили до різних фахових середніх шкіл, які саме тоді відкрилися в Криниці, Ярославі та ще деінде. Богдан Ганушевський із дружиною залишили учительство ще наприкінці липня 1940 року. Володимир Левицький у лютому 1941-го виїхав до Берліна. Прощання з ними й іншими діячами «Пласту» в Боську відбувалися дуже зворушливо, з однією і тією ж думкою усіх: національна праця ніколи не пропадає.

Павло Лопата

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...