Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 22, 2017

Оксана Лятуринська: її поховали у вишиванці

Автор:

|

Лютий 02, 2017

|

Рубрика:

Оксана Лятуринська: її поховали у вишиванці

Оксана Лятуринська — українська письменниця, поетка, малярка, скульптор і громадська діячка. Писала під псевдонімами Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг та Оксана Черленівна. Вона народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту Волинської губернії Російської імперії (тепер — у складі села Хоми Збаразького району Тернопільської області). Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів.
З початку 1920-х рр. дівчина навчається в Крем’янецькій приватній українській гімназії ім. Івана Стешенка. Ймовірно, тут Оксана здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.
Досягнувши 20 літ, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та юнка не змирилася з деспотичним рішенням батька і втекла з дому до родичів Кіщунів, котрі жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.
Не маючи дозволу на проживання, 1924-го Оксана Лятуринська опиняється в Празі (Чехо-Словаччина). Активно включається в громадське та культурне життя української еміґрації. Співпрацює зі Союзом українок. Знайомиться з поетами-еміґрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою й Олегом Ольжичем. Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.
Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, організованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам’ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.
Друкується в часописах Літературно-науковий вісник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини та міфології. У Празі з’являються її збірки «Гусла» (1938) та «Княжа емаль» (1941), присвячена пам’яті поета Юрія Дарагана.
Життя в еміґрації було складним і сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише двічі Оксані Лятуринській вдалося вирватися на Батьківщину, 1927-го і в часи Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука у Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: «Може ви маєте когось знайомого у Крем’янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини».
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір був замордований совітами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там, зазнавши тортур. Репресовану сестру Марію разом із трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи та поляки, дали їм хліба і притулок. Тепер вони мешкають у Вроцлаві.
У роки Другої світової війни Оксана пережила втрату частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб в Ашаффенбурзі (Німеччина), з 1949 року — на еміґрації в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі (штат Міннесота). Там поринає в громадську та творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З’являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що містить також збірку «Веселка». Бере участь у діяльності Об’єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.
Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. У США вже не допомагав навіть слуховий апарат. «Турбують мисткиню й поетесу й інші болячки, — писав дослідник Тарас Балда. — Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в еміґрантський ґрунт, відсутність творчої атмосфери в місті нового поселення, розбиті мрії підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В останні роки життя вона перебувала в стані пригнічення, в стані постійної тривоги, відмовлялася від лікарської допомоги. А коли погодилася звернутися до медиків, було вже запізно: важка та задавнена хвороба (рак легень) здійснила свою руйнівну справу».
Квітень і травень 1970-го важко хвора мисткиня перебула в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Жінка терпіла важкий біль і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. Померла в лікарні 13 червня. Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала впродовж багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти «довгих панахид із ладаном», а тому сам похорон відбувся у формі короткої молитви над труною.
Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерзі). Могила Оксани Лятуринської лежить навпроти могили приятеля по літературі й ідеях Євгена Маланюка.
1983 року на кошти, зібрані організацією Союзу українок Канади, була видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. У передмові до книги видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов зазначав: Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного».
2002 року на хуторі Хоми на Тернопільщині на честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Чернихівського, родини, за допомогою громади Збаразького району та Спілки письменників Тернопільщини був відкритий пам’ятник Оксані Лятуринській. В камені вона повернулася на свою рідну Лятуринщину.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...