Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 19, 2021

Нотатки з конференції, присвяченої Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

Автор:

|

Січень 23, 2014

|

Рубрика:

Нотатки з конференції, присвяченої Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

Із приводу 80-ї річниці голодомору в Україні 1932-1933 рр. у клубi Принстонського університету Нью-Йорка відбулася особлива подія. Без перебільшення, це була одна з найпотужніших конференцій, присвячена штучно створеному голоду в Україні. Участь у заході взяв 41 науковець, дослідник, публіцист і політик. 

Координатором і головним організатором конференції був проф. Володимир Зарицький. Конференція відбулася у співпраці з Українським дослідним інститутом при Гарварді, Канадським інститутом українських студій, Національною академією наук України (НАНУ), а також із Колумбійським, Альбертським, Торонтонським, Нью-Йоркським і іншими університетами США та Європи.
Наради конференції було відкрито доповіддю Марка фон Гаґена, колишнього професора Колумбійського університету, а тепер — Університету штату Аризона. Сесією керував проф. Любомир Гайда. Д-р Гаґен виголосив глибоко змістову доповідь на тему «Чому стався Голодомор?» Він згадав про голод у Ірландії в 1946-1952 рр. і голод у Бенґалі 1943-го, які стались із екологічних причин. Голод в Україні 1932-1933 рр. трапився не з екологічних причин, він був політичним, створеним штучно. До речі, це – не перша доповідь професора на тему українського Голодомору. Пригадую собі його промову на форумі Організації Об’єднаних Націй (ООН) у Нью-Йорку.
Наступними доповідачами були Людмила Гриневич, дослідниця з НАНУ й Інституту історії, й історик Роман Сербин, професор Університету Квебеку в Монреалі (Канада). Модератором був проф. Франк Сисин, історик і головний редактор англомовної «Історії України» М. Грушевського. Доповідачі продовжили аналіз і тези д-ра Гаґена. Під час своєї доповіді д-р Сербин звернув увагу на слово «ґеноцид». Адже за цей термін усе ще триває бій! Доповідач нагадав, що автором слова «ґеноцид» є Рафаель Лемкін, який застосував цей термін 1953 року на форумі ООН. Науковець заявив, що «винищення української нації» — це «класичний приклад ґеноциду». Зараз уже 20 країн визнало, що Голодомор в Україні 1932-1933 рр. був ґеноцидом.
Цікавими були доповіді відомого українського історика, члена НАНУ Станіслава Кульчицького й італійця професора сучасної історії Неапольського університету Андреа Ґраціозі. Д-р Кульчицький розповів, як Молотов приїхав в Україну, щоби чимскоріше і якнайбільше було розграбовано харчових продуктів і вивезено до Москви. Він указав на низку документів про конфіскацію провіанту в селян, так званих куркулів. Д-р Ґраціозі підкреслив, що голод в Україні був специфічним і не можна його порівнювати з іншими голодами. Ішлося про знищення українського селянства. Голод був створений як політична зброя для винищення української субстанції народу.
Пообідні сесії відкрив виступ Анни Аплебаум, кореспондента газети «Вашинґтон Пост», котра неодноразово писала про голод в Україні. Вона також є автором відомої книжки під назвою Gulag’ & Iron Curtain, за яку одержала нагороду. У своїй промові журналістка підкреслила, що про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. тоді мало хто знав у світі. Лише після публікації праці Роберта Конквеста The Harvest Of Sorrow: Soviet Collectivization & The Terror-Famine (1986) стало відомо про трагедію в Україні.
Член НАНУ Юрій Шаповал у своїй доповіді вказав на статистичні дані, підкресливши, що на початку 1933 року було заарештовано 63 тис. осіб. Крім цього, він влучно підкреслив, що часто згадують імена замовників Голодомору, але забувають про безпосередніх виконавців. Ким вони були? Чи це були свої, бідні, малограмотні українці, на яких спиралася більшовицька система, чи прислані з Півночі? Дуже важливе питання!
Порівнюючи події Голодомору зі сучасними реаліями в Україні, ставлю риторичне запитання: хто брутально розганяв мирні демонстрації, бив студентську молодь? Це були не російські «омоновці», а українські «беркутівці». Це — не тодішні неграмотні «люмпени», а освічені спецназівці, але без любові до свого народу, своїх братів і сестер, що за гроші готові вбити й рідну маму. Дивлячись на події сьогодення, можна краще зрозуміти й побачити безпосередніх виконавців голоду в Україні.
Демограф Олег Воловина, професор Університету Північної Кароліни, підкреслив, що смертність у СРСР на 1 тис. осіб у той час в Україні становила 129, а в Росії — 32 особи. Найбільше число смертей за один день 1933 року склало 30 тис. людей, а від травня до липня 1933-го — по 25 тис. осіб на день.
Продовження нарад відбулося в Українському музеї Нью-Йорку. Марія Шуст, директор культурно-освітнього закладу, привітала учасників конференції та передала керування програмою вечора Валентині Курилів із Торонто. Перед присутніми виступив Герман Пірчнер, президент Ради зовнішньої політики Америки, котрий говорив про реакцію Америки на події Голодомору. Держдепартмент у той час натякав на те, що Україні бракує харчів, але так нічого й не робив.
Також промови виголосили Маріяна Заєць, голова Союзу українок Америки, і Віктор Рудь, голова Товариства українських адвокатів Америки. Після цього було показано документальний фільм Сергія Буковського про Голодомор.
Далі конференцію про Голодомор продовжили сесією, на якій обговорювалися політично-соціологічні й економічні наслідки Голодомору. Сесією керував Олександр Мотиль, доповідачами були Владислав Гриневич, член НАНУ, й Оксана Шевель з Університету Тафт. Д-р Гриневич проаналізував другу хвилю колективізації в 1939-1940 рр., якій чинився спротив, зокрема, у західній Україні. Тоді в народі була ще свіжою пам’ять про голод 1932-1933 рр., під час якого в селян було все відібрано. Науковець розповів, як питання голоду в Україні розглядали президенти Кравчук, Кучма, Ющенко та Янукович.
Проф. Шевель зазначила, що 60 % населення в Україні вважає, що Голодомор був ґеноцидом, а 40 % – досі переконані, що ні. Несподіванкою виявилося те, що 30 % мешканців сходу країни, де на місце загиблих українців влада розселила росіян, визнають, що це був ґеноцид.
Модератором чергової сесії був проф. Григорій Грабович, а доповідачами — Оля Андрієвська, проф. Трентського університету; Геннадій Іванущенко, архівіст і дослідник; Оля Бертелсен, д-р Нотінґемського університету Великої Британії та член Інституту Гарімана Колумбійського університету. Д-р Андрієвська розповіла, що Національне видання з приводу 75-ліття Голодомору Віктора Ющенка було спробою назвати імена жертв голоду. На жаль, відчувається брак історичних матеріалів про колективізацію. Кожне село має написати свою історію, і все це разом сформувало би виразний образ, що тоді було та які мало наслідки.
Модератор Галина Гринь із Гарвадського університету наголосила на відсутності інформації про Голодомор у світовій пресі. Вона представила доповідачів Міґеля Колея та Сергія Ціпка. Пан Колей є адміністратором архіву свого дядька відомого журналіста Джона Ґарета, котрий писав правду про Голодомор і був підступно вбитий у Китаї 1935 року. Він згадав про цензурування на заході статей про голод в Україні, а також про статті Волтера Дюранті у «Нью-Йорк Таймс», котрий писав, що мовляв, голод в Україні є, але люди не вмирають.
Проф. Ціпко з Альбертського університету звернув увагу на публікацію в газеті «Торонто Стар» московського кореспондента П’єра ван Пассена. Той писав про українські реґіони, які врятувалися від голоду 1921-го, але голод 1933 року став більшим нещастям. На жаль, його статтю конфіскували більшовики. Крім іншого д-р Ціпко нагадав про примусове переселення українців на Кубань із метою і їх знищити голодом. Була мова про допомогу голодуючим, але нічого з того не вийшло.
Марко Андрейчик із Колумбійського університету наголосив на темі «Голодомор як ґеноцид: легальний розвиток і угода». Цю тему розгорнув і проаналізував юрист Богдан Футей. Він іще раз підкреслив, що ґеноцид був визначений на міжнародному форумі як злочин 9 грудня 1948-го в Парижі. СРСР визначення ґеноциду прийняв 18 березня 1954-го, УРСР — 15 листопада 1954-го. Український парламент визнав Голодомор Ґеноцидом 14 травня 2003 року.
Наталія Пилип’юк, професор Альбертського університету, підкреслила, що Україна зараз поділена й не має колективної єдності. Вона представила доповідачів Мирослава Шкандрія з Манітобського університету та Владислава Верстюка з Українського інституту національної пам’яті. Вони доповідали на тему «Студії Голодомору — майбутні виклики й майбутні підходи». Д-р Шкандрій підкреслив, що тривалий час існувала мовчанка про Голодомор як Ґеноцид. А комуністична пропаганда досі бреше про голод в Україні. На жаль, це роблять не тільки московські, а й українські комуністи.
Закінчення унікальних нарад про голод в Україні відбулося в Українському інституті Америки (УІА). Численну аудиторію привітав д-р Данило Свістель, голова УІА. Програму вечора вела Тамара Олексій-Ґало, голова Українського конґресового комітету Америки. Вона представила президента комітету Голодомору в США Михайла Савкова, генерального секретаря СКУ Стефана Романіва, голову Польсько-українського товариства Яна П’єкло та президента СКУ Евгена Чолія. Було зачитано імена жертв голоду та нагороджено грамотами за дослідження Голодомору юриста Богдана Футея й професора Романа Сербина.
На завершення можна процитувати пісню: «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали. Ніхто не заплакав над вами. Лиш у чистому полі ревіли гармати, а зорі вмивались сльозами». Так, ніхто не плакав за вами, але пам’ять про вас, хоч сильні цього світу й держали під строгими замками, не згасла, а відроджується, як містичний фенікс, і безперебійно оживає.

Микола Галів

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply