Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Неперевершене українське покоління. Ярослав Федун

Автор:

|

Серпень 14, 2019

|

Рубрика:

Неперевершене українське покоління. Ярослав Федун
Ярослав Федун

Нещодавно в невеликому містечку Кліфтон (штат Нью-Джерзі) відійшов у вічність Ярослав Федун, український націоналіст, суспільно громадський діяч, член Українського конґресового комітету Америки, кооператор і пластун. Риси націоналіста та пластуна були основою його характеру. У кількох словах про нього можна хіба сказати дуже просто: Ярослав Федун був порядним, чесним, дуже принциповим, працьовитим і не менш безпосереднім. Довший час він хворів на рак, однак прожив до 88-го року життя. Його довголітня хвороба, здавалося, не проявлялася у його громадській праці, настирливості чи сухому гуморі.
Востаннє я розмовляв із ним телефоном за кілька місяців перед його смертю. Розмову, як зазвичай, ініціював і почав він. Я не хотів турбувати, знаючи про його фізичний стан. Він розмовляв виключно про громадські справи та ситуацію в Україні, війну, вибори тощо. Кілька разів я питав про його хворобу, бо це не було таємницею. Він відповів коротко, що хвороба й лікування виснажують його енергію та перешкоджають у громадській праці.
Ярослав Федун залишив дружину, трьох дорослих дітей і внуків. Він також мав старшого брата Ореста (псевдо — Ікар), котрий загинув у рядах Української повстанської армії, потрапивши в засідку червоного московського ворога 1946-го. Фактично, смерть настала від власної ампули, яку вжив, аби не потрапити до рук ворога та не зрадити побратимів. Ярослав обожнював свого брата до тієї міри, що назвав свою першу дитину доню Орестою. Часто наші розмови були про його брата, до речі, навіть в останній розмові він його згадував, хоча Орест згинув майже 75 літ тому. Проте Ярослав не жив минувшиною, він завжди думав про майбутнє свого народу, але минуле й героїв свого народу, тим паче, власної родини, він ніколи не забував.
Для Ярослава війна також не закінчилася 1945 року. Як і багато представників його покоління, він був остаточно змушений покинути рідну землю, став біженцем, і врешті-решт опинився у США. Тут треба було не лише починати нове особисте життя, але й продовжувати боротьбу, яка не вгасала на рідних землях. Для покоління Ярослава Федуна ця боротьба не вгасала і в діаспорі. Він заклав родину як основу продовження свого українського роду та пірнув у суспільно-громадську та політичну діяльність на місцевому й всеамериканському рівнях, а також подавав ініціативу та виявляв творчість своїм національним господарчим хистом.
Покоління українців укотре виростало між двома великими війнами на кров’ю зрошеній землі — немає, мені здається, рівного чи навіть подібного собі. Не всі були такими, як Ярослав Федун, але дуже багато було йому подібних. Представники цього покоління присвятили себе своєму народу та фактично віддали своє життя за цей народ, хоч і не на полі бою, бо жили для того народу і для його мрії встановити незалежну державу на землі, яка своєю красою та багатством була дана їм самим Богом. Вони цю землю покинули, але не забули.
Багато добрих, порядних і чесних людей відходять із цього світу, з якими я був знайомий. Чому пишу, зокрема, саме про Ярослава Федуна і його покоління? Бо вважав Ярослава своїм старшим приятелем і просто не міг надивуватися його невтомністю, настирливістю та просто неймовірною спроможністю відкладати власні клопоти, щоб допомагати своєму народові і своїй громаді. Також бо життєвий шлях Ярослава Федуна і багатьох із його покоління заслуговує на нашу увагу та подяку, й повинен служити прикладом до наслідування моєму поколінню та майбутньому. Самопосвята, усвідомлення переваги загального добра над своїм власними потребами чи бажаннями, принциповість, чесність, порядність — це риси, які не так часто проявляються в людських істотах, зокрема, в наші часи. Переважно перемагає власний інтерес, амбіції, використання нагоди слабкості инших задля власного збагачення.
В США американський журналіст Том Брокав більше 20 років тому написав книжку про американське покоління, яке виростало між двома світовими війнами, називаючи його «найкращим». Немає порівняння з нашим українським «найкращим поколінням». Це американське покоління відчуло перемогу ще 1945 року, повернулося додому, де йому дякував увесь американський народ і різними пільгами проявив свою вдячність. Наше покоління такої перемоги ніколи не відчуло, треба було будувати нове життя на чужій землі та продовжувати боротись. І навіть сьогодні ця боротьба не завершена. Не дивно, що наш український поет Іван Франко писав «Лиш боротись, значить жить!»
І на завершення — ще одне речення про Ярослава Федуна. Мені здається, життя показало, що Ярослав Федун не менш заслужений перед Україною й українським народом, ніж його старший брат герой Орест. Різниця? Орест вмер за Україну. Ярослав для України жив! Вічна йому пам’ять!

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Loading...