Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

Нащадки козацької слави

Автор:

|

Вересень 19, 2013

|

Рубрика:

Нащадки козацької слави

«Мамо, коли ми підемо на танці до п. Андрія?» — таке запитання з уст мого молодшого залюбленого в електроніку сина звучить для мене дуже несподівано й дивно. Відповідаю, що заняття в «Іскрі» (школі українського танцю у Виппані, де Андрій Цибик працює хореографом і постановником) почнуться для нових учнів у жовтні. А сама думаю, що таким зацікавленням свого сина завдячую команді Мистецького табору, який відбувся в серпні ц. р. у оселі Спілки української молоді (СУМ) в Еленвілі (штат Нью-Йорк).

«Метою мистецького табору є всебічний розвиток особистості дитини. Щороку програма мистецького табору дещо змінюється, — розповідає Віктор Курилик, головний виховник табору, — але вона – надзвичайно цікава та різноманітна. Діти змогли відчути як духовне багатство традиційних видів українського мистецтва, так і запізнати сучасні прояви культури». Вишивання, бісероплетіння, малярство на склі, живопис, малювання писанок, гончарство, ліпка пластиліном, випалювання – лиш неповний перелік усього того, чого змогли навчитися учасники мистецького табору. І все це – у поєднанні з пригодами, забавами таборового життя серед українського товариства в чарівних Кетскільських горах.
Цьогоріч комендантом табору була Зірка Ковбаснюк — людина, у якій чудово переплелися творча натура й організаторські здібності, уміння зацікавити й розвеселити дітей. Писарем була Галя Бартків — взірець відповідальності, точності та доброзичливості.
До 100-річчя від дня смерті Лесі Українки Віктор Курилик звернувся до класики української літератури — драми-феєрії «Лісова пісня». Вибрані уривки зі сцен «Лісової пісні» зворушливо передали історію трагічного кохання Мавки та людського хлопця Лукаша, яка ввібрала в себе незбагненну красу природи та розтоптаний цвіт душі, покуту, прощення й невмирущий дух відродження. Декораціями стали берег річки, яка протікає Оселею, лісова галявина, що втратила свою буденну звичність, і сам ліс — «предвічний», як у «Лісовій пісні».
Меляся Агне (Мавка), Іван Сорока (Лукаш), Соня Микитин (Мати), Ксеня Качурак (Килина), Саша Єжова (Русалка Польова), Павло Сорока (Лісовик) й інші учасники табору були неперевершеними у свої ролях. Дівчата водили гаївки, кидали віночки на воду, хлопці палили Морену так, як це робили наші предки протягом століть. Заслугою п. Віктора є те, що, беручи участь у дійстві, діти входили у світ алегорій і символів, на які так багата «Лісова пісня».
Розповідає Віктор Курилик: «У сцені жнив Леся Українка показує трагічний конфлікт між світом людей і світом природи. Звичаї й обмеження змушують лдей нищити світ природи, у якому всі лісові духи складають один рід і живуть у гармонії. Лісова Мавка поранила собі руку, щоби не жати пшеницю, бо це означало «жати красу» Польової Русалки. На відміну від неї, Килина репрезентує руйнівну силу людей, які досягають свого будь-якою ціною. Для неї жати пшеницю — це частина плану, щоби заволодіти серцем Лукаша та всім його майном, включно з лісом. У фільмі під звуки «Мелодії» Мирослава Скорика Килина жне пшеницю, а на задньому плані, як колоски пшениці, падають діти. Це – непроста аналогія з 1933 роком: тоді також прийшли чужинці, які почали нищити наш народ, аби досягти свого будь-якою ціною. У цій інтерпретації Килина також представляє каральну систему Совєтського Союзу, яка організувала Голодомор. Нехай пам’ять про невинних жертв тих страшних подій живе у творчості майбутніх поколінь!»
Переплетення різних підходів, поєднання матеріалу з різних предметів (історія, література, культура) — речі, які напрочуд добре вдаються Вікторові Курилику, – варто запозичити для роботи вчителям українських шкіл. Наприклад, торік гутірки про казку «Коза-Дереза», її зв’язок із нинішнім політичним становищем в Україні було поєднано з постановкою п’єси, ліпкою, малюванням сцен із казки всіма учасниками табору.
Жартома ми говорили, що в досвідченої майстрині й талановитого педагога Стефанії Шкафаровської навіть людина з двома «лівими» руками навчиться вишивати й робити ґердани. Минулі роки я насолоджувалася витворами моїх доньок, учасниць мистецького табору. Цього року я була приємно вражена подарунками синів, одягнула ґердан і браслет на роботу та з гордістю за свою українську спадщину показувала своїм співробітникам.
Показувала теж відео з танцями «Привіт», «Весняна фантазія» (соло Саша Єжова), «Волинський танок», «Козацька історія», гопак. За два тижні Андрій Цибик поставив ці танці, маючи на початку табору дітей як із нульовим досвідом танцю, так і з багатолітнім досвідом виступів із ритмічної гімнастики та народних танців. Гопак став кульмінацією концерту невипадково — який іще танець краще пасуватиме для табору з гордою назвою «Нащадки козацької слави», який іще танець глибше передасть ніжність і грацію українських дівчат, сміливість і мужність українських хлопців?
Приємною несподіванкою стала участь у концерті майстрів бойового гопака, які завітали на сумівську оселю цього літа з Рівного. Від шалених, карколомних рухів танцю й усієї вистави перехоплювало дух, так ніби енергія запорізьких козаків через простір і час торкнулася тебе. Під час табору гості з України провели майстер-класи бойового гопака. А ще була церемонія ініціації в козаки. Такі речі, пережиті в молодшому віці, назавжди закарбуються в серцях дітей.
Маляр і гончар Іван Братко розпочав свої заняття в музеї трипільської культури в оселі рунвірівців «Оріяна». Проводячи паралель між історією людства й історією гончарства, він увів таборовиків у світ давніх традицій ліплення. За три дні інтенсивних занять діти навчилися від нього техніки рисунку, акварельного живопису, ліпки з глини. А ще нашу родинну колекцію поповнили малюнки на склі, писанки, які діти теж створили під час табору (учителі — Дана і Галя Бартків).
…«Їхав козак містом», «Під шатрами добре спати», «Їхав козак за Дунай» — після табору ці пісні починають співати мої сини під час наших сімейних мандрівок, усі решта їх підхоплюють. Спів, гра на бандурі, гітарі протягом років були улюбленими заняттями учасників мистецького табору. Діана Василик продовжила традицію своїх попередників і зуміла підібрати бадьорі українські пісні, які зі задоволенням співають діти й за межами табору. Стефан Шкафаровський, співак «Метрополітен-опери», дав для таборовиків майстер-клас співу.
Знайомство та вивчення української спадщини відбувається в атмосфері радості й творчості, де наставники — самі до глибини душі закохані в українську культуру, талановиті майстри у своїй галузі, – передають свою любов і вміння наступному поколінню. Із радістю спостерігаю, як колишні таборовики самі стають членами команди: Дана і Галя Бартків, Джесіка Дем’янич, Павло Добощак, Дана Курилик, Олеся Греб, Софія Сорока.
Юдзинг Шен Шевчук розказувала на роботі своїй міжнаціональній групі співробітників, що тільки українці мають таке розмаїття національних інституцій для дітей: оселі, табори, школи українознавства, танцювальні ансамблі, і що з-поміж десятьох українських мам обов’язково знайдеться кілька, які не тільки вміють співати, танцювати, а й можуть навчити цього дітей. І ця похвала з уст чужинки найкраще описує досягнення українських виховних організацій і те, що українські традиції живуть далеко за межами України, серед людей, які хоч і були народжені в Америці, але любов до України, її культурних надбань їм передали батьки.

Орися Сорока

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...