Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Історія одного українського героя

Автор:

|

Грудень 14, 2016

|

Рубрика:

Історія одного українського героя
Роман Луцюк із родиною

Роман Луцюк із родиною

Роман Луцюк не був політиком і політикою не цікавився. Закінчив факультет Фізичного виховання у Луцьку 1999 року, але вчителем фізкультури працювати не довелося. Щоб підіймати на ноги двох дітей-дівчаток, чоловік підпрацьовував таксистом, потім став підприємцем, відкрив свій маленький бізнес із продажу опалювальних систем. У вільний час улюбленим заняттям була рибалка. За подіями Помаранчевої революції Роман спокійно стежив по телебаченню. А от у листопаді 2013 року вже прийшов Майдан. Ситуація в країні різко змінювалася.
Хлопці організували «Самооборону» Луцька, патрулювали вулиці вночі, виходили до кордону з Білоруссю, бо звідти прикордонників почали перекидати на Схід України. патріоти не мали зброї, брали хто що мав. Досвіду у військовій справі також не мали, але мали бажання і рішучість захистити свою землю. Щоб підтримати побратимів, Роман кілька разів їздив на Майдан. Напевно там, на Майдані, він пронинувся духом національного піднесення. 22 травня 2014 року по телевізору показали наслідки боїв під Волновахою, де група озброєних людей здійснила напад на блокпост українських військовослужбовців. Cеред 18 загиблих і 33 поранених було багато земляків Романа з Волині. У цьому бою загинув командир підрозділу, майор Леонід Полінкевич, родом із Волинської області. Як пригадує дружина Таня, це стало останньою краплею для Романа, він зібрав речі і нічого не кажучи дружині та дітям, 30 травня 2014-го добровільно мобілізувався до завзятого добровольчого батальйону «Айдар». Так розпочалася його служба санітаром-стрільцем під позивним «Лисий».
У Романа було завдання витягувати поранених із-під обстрілу. Колишня фізична підготовка дуже допомагала і він успішно виконував це завдання. 21 липня п. Луцюк був поранений в руку і відправлений додому на лікування. Рана не була складна, чоловік ішов на поправку, і дружина сподівалася, що на цьому війна для нього закінчилася. Але 5 вересня знову сталася біда, група батальйону «Айдар» потрапила в засідку під Веселою Горою. Блокпост у районі Веселої Гори контролював єдиний шлях із Металіста на Щастя, тут було розташовано українські підрозділи під командуванням офіцера Грицькова. З невстановлених причин особовий склад блокпосту залишив його 4 вересня 2014 року. Решта українських підрозділів у селищі Металіст не були сповіщені про те, що блокпост більше не контролюють українські сили. Колона 2-ї роти батальйону «Айдар» у складі 23-х осіб рухалася дорогою Луганськ-Щастя. На зустріч колони вийшли люди з українським прапором. А коли машини зупинилися, зі засідки по них відкрили вогонь із кулеметів. Ворог не залишав нікого в живих, поранених добивали пострілами. Тільки трьом бійцям вдалося втекти з цього пекла. Українська сторона втратила 41-го бійця.
Не дочекавшись повного одужування, 5 вересня 2014-го Роман знову повернувся в «Айдар». Він сподівався, що за час його відсутності на фронті відбулися зміни й Україна перебере ініціативу в свої руки. Але змін не було, професіоналізм військових рішень викликав багато запитань як серед солдатів, так і в цивільних. За смерть побратимів хотілося мстити, хлопці рвалися в бій, але складалося враження, що військове керівництво мало свої плани. В кожній розмові телефоном з фронту Таня по голосу відчувала у Романа розчарування. Тим часом «Айдар» ніс великі втрати, батальйон кидали в найгарячіші точки. Від основного кістяка, який зібрав ще на Майдані полковник Сергій Мельничук, залишалася жменька людей.
А 5 листопада під час бою під містом Щастя Роман отримав важке поранення у живіт, йому було пошкоджено кишечник. Довгий час перебував у реанімації в Києві, переніс шість операцій, але рани не гоїлися, надій на одужання залишалося мало.
Аж тут у січні 2015 року лікарі Єльського госпіталю в Коннектикуті запропонували взяти Романа на лікування. В жовтні 2015-го Роман переніс ще одну складну операцію в США. На цей час уже стало зрозуміло, що на ноги чоловік не встане, але Таня сподівалася, що бодай в інвалідному візку він зможе повернутися додому, і сім’я буде жити разом хоч би на військову пенсію. 16 місяців Роман боровся за своє життя. Це був важкий шлях і для нього, і для його дружини, котра весь час була поруч. Вона зауважила, що в останні місяці Роман перестав цікавитися подіями на війні і більше не стежив за новинами в Інтернеті…
Романа Луцюка не стало 19 березня ц. р. 25 серпня йому б виповнилося 40 років. Таня повернулася додому без чоловіка. Роботу втратила, бо який роботодавець буде чекати 16 місяців на свого працівника? Тепер їй доводиться самотужки підіймати на ноги двох дівчаток, Настю й Аліну, які так схожі на батька! Сьогодні вони разом поволі вчиться жити без нього.
Так, Роман Луцюк не був політиком і політикою ніколи не цікавився, він був просто громадянином своєї країни, патріотом. Він сильно любив свою землю і не хотів її ділити з ворогами. Не задумуючись, Роман узяв зброю в руки, коли треба було захищати Батьківщину.
Хто захоче допомогти Тетяні Луцюк матеріально, може зателефонувати їй по «вайберу» за номером: 1-203-392-4924.

Валентина Лазірко

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...