Гуцулка Ксеня живе в Чикаґо
«Гуцулка Ксеня» — легендарна українська пісня-танго — роками не втрачає популярності. Її переспівували десятки, а то й сотні разів. Та мало хто знає, що оспівують у ній не якусь вигадану Ксеню або ж збірний дівочий образ, а цілком реальну дівчинку родом із Шешор. Її ім’я — Ксенія Бурачинська-Данилишин. Живе вона в Чикаґо.
Коли маленькій Ксені Бурачинській було 13 років, її дядько Роман Савицький написав для неї пісню. Трапилось це наприкінці літа, приблизно на початку 1930-х рр. Мама Ксені Ірина Бурачинська влаштувала прийом, на який з’їхалося дуже багато гостей. Тоді ж Ксеня й попросила дядька скласти таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала.
І створену спонтанно пісню шалено полюбили. Газети одна за одною публікували фото з тією самою дівчинкою з «Гуцулки Ксені» й описували її вроду. Здавалося, про неї знали всі. Сама Ксеня зізнається, що від раптової популярності була не в захваті. Її впізнавали зовсім чужі люди, навіть коли просто дізнавались її ім’я — у той час воно було не надто поширеним. «Мені це не подобалось, я не хотіла, щоби на мене звертали увагу», — розповідає вона.
Із початком війни Ксениній родині довелось утікати — її брата хотіли арештувати. Деталі втечі Ксеня пам’ятає нечітко, адже минуло понад 70 років. Пригадує, що в них була велика хата посеред мальовничих гір, поруч — річка. Та усе довелось покинути, виїхали спершу до Словаччини, а згодом — до Німеччини. В останній затримались найдовше — Ксеня навіть вступила в університет у Мюнхені, але перебиватись без роботи було непросто. «Німці не були злі до нас, але не було праці, — згадує Ксеня. — Згодом американці закликали мого чоловіка до себе, він був ветеринаром, а вони потребували доброго харчу для армії».
До США вирушили кораблем. Ксеня з мамою дуже важко пережили подорож, цілу дорогу фактично не вставали з ліжка. Врешті прибули до Нью-Йорка, а уже звідти перебрались до Чикаґо. Перші роки в еміграції минали у скруті. Будучи новими переселенцями, англійську знали погано. Щоби придбати власний дім, їм довелося довго і важко працювати. Незважаючи на усі труднощі своїх дітей вирішили виховувати в українських традиціях, навчали їх рідної мови. «Після років життя у діаспорі вони досі розмовляють правильно», — пишається Ксеня і скромно додає: має звичайне життя, як у всіх інших людей.
Після виїзду з України на рідній Гуцульщині побувала двічі. Односельчани гостю впізнали одразу — знали її ще змалку. Хвалились неушкодженими церковними дзвонами, які ще до війни купив батько Ксені, а пізніше їх довелося сховати від більшовиків. Аби допомогти поратися на могилі батька та діда, ціле село зібралося.
Згадує Ксеня й неприємні моменти, зокрема що авторство присвяченої їй пісні приписував собі інший чоловік. «Мені навіть листи в США присилали, щоби я відмовилась від своїх слів про дядькову пісню. Але я цього не зробила», — каже жінка. Ксеня Бурачинська-Данилишин не сперечалась через авторство, яке, за однією з версій, належить композитору Ярославу Барничу. Зайвий раз доводити, що вона — та сама Ксеня, не потребує. Та й гіт, який зробив її ім’я відомим на весь світ, давно зажив власним життям.
«Вікна»
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо