Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Громада на Лонґ-Айленді відзначила 100-ліття народження Я. Стецька та 70-ліття УПА

Автор:

|

Жовтень 18, 2012

|

Рубрика:

Громада на Лонґ-Айленді відзначила 100-ліття народження Я. Стецька та 70-ліття УПА

Аби належно зрозуміти потребу влаштування імпрез за національною тематикою, треба взяти до уваги таке: у кожній вільній державі шкільні програми складено так, щоби діти могли вивчати історію свого народу. Український народ протягом століть національного поневолення такої можливості не мав. Навіть тепер, після 21 років існування Української держави, у багатьох школах не вчать правдивої української історії. Чому? На мою думку, тому, що мільйони українців як на рідних землях, так і ті, хто з різних причин опинився за межами України, у більшості ще не визволилися з духовного, національного й політичного поневолення.

Найбільшою трагедією українського народу зараз є те, що більшість членів його уряду включно з президентом і депутатами Верховної Ради України далі перебувають у стані національного та політичного поневолення. Багато хто з них дивиться на сучасну Українську державу як на щось тимчасове та як на джерело збагачення. Молімося до Всевишнього Бога, щоби цього разу Вільна Українська Держава закріпилася на мапі світу назавжди.
Протягом вікового поневолення українського народу всі зусилля наших ворогів, а передовсім Росії та Польщі, були спрямовані не тільки на те, аби не допустити об’єднання українців, а й щоби змести наш народ із мапи світу. В ім’я правди треба сказати, що їм удалося зранити нашу національну психіку, але їм не вдалося знищити український народ, його бажання бути вільним і мати свою власну державу. Цим ми завдячуємо передовсім тим особистостям, які піднесли на вищий рівень своє історичне знання, пізнали проблему українського народу й намітили шляхи до його визволення. Здебільшого то були поети й письменники – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка… На їхніх творах виховувалися політичні теоретики та провідники, такі як Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослав Стецько, Роман Шухевич і інші.
Найбільшою проблемою як у минулому, так і тепер, є питання, як донести потрібну інформацію до найбільшого числа людей і як передати її наступному поколінню. У певному часі української історії це завдання виконували мандрівні кобзарі. Вони у своїх думах оспівували важливі історичні події й таким чином закріплювали їх у народній пам’яті та передавали наступному поколінню.
У наш час в еміґраційних умовах ми робимо це через улаштовування імпрез на національну тематику. Ці заходи були тим місцем, де пробуджувалися, кристалізувались і закріплювалися наші національні почування й допомагали нам на чужині залишитися щирими патріотами України та палкими захисниками її права бути вільною. Для багатьох людей ці імпрези були та є єдиною школою національного й патріотичного виховання.
Однією з таких українських організацій на Лонґ-Айленді (штат Нью-Йорк) є 42-й відділ ООЧСУ, який існує понад 47 років і ніколи не сповільнює своєї активності. Управа відділу постійно шукала нових ідей для своєї роботи. Цього року ми відзначили 100-ліття з дня народження Ярослава Стецька і 70 років від часу створення Української повстанської армії. Це свято відбулося 30 вересня ц. р. у залі УКЦ Св. Володимира в Юніондейлі (штат Нью-Йорк).
Відзначення розпочалося св. літургією. В УКЦ Св. Володимира службу Божу й панахиду відправив о. Василь Гриків. В УПЦ Київського патріархату — о. Ярослав Думанський. Святкову програму відкрила мгр. Катерина Мицьо, голова 42-го відділу ООЧСУ. Вона привітала отців парохів і решту присутніх та подякувала їм за те, що прийшли, а відтак, попросила всіх устати до внесення прапорів. Цю частину програми розпочали піснею «Ой, там на Волині зродилась УПА». Під цю пісню під проводом станичного Богдана Копистянського, пластуни Мирон Мицьо-молод. і Максим Трояновський за участю Наталі й Олени Трояновських внесли український і американський прапори.
Тарас Павлик запалив свічку за тих, хто згинув у боротьбі за волю України. Пластуни та колишній воїн УПА, в’язень ГУЛАГу Мирон Мицьо схилили прапори, і всі присутні однохвилинним мовчанням ушанували їхню пам’ять.
Від часу створення УПА минуло 70 років. За цей час на цю тему було написано багато книжок, безліч статей, знято фільми, виголошено доповіді, відкрито архіви, проведено наукові конференції. Важко повірити, що ще нині є такі, хто твердить, що жертви УПА були непотрібні й вони не спричинилися до відновлення Української держави. Було би доцільно, щоби критики УПА відповіли собі на такі запитання: чи в час Другої світової війни ті, хто писав своєю кров’ю сторінки української історії в лавах УПА, вели спокійне та безжурне життя, коли б її не було? Чи, може, на вашу думку, було би краще, якщо би вони проливали свою кров у рядах Червоної армії за батька Сталіна й за «нєдєлімую Расію», за російську імперію зла?
Хіба для когось тепер є таємницею те, що протягом століть усі гілки російської влади й російської Церкви були та надалі є найбільшими противниками Вільної Української держави? Вони крадуть і фальшують нашу історію, роблять усе можливе, щоби не допустити закріплення й розбудови Вільної України. Вони всяким способом стараються заманити Україну до об’єднань, у яких домінує Москва.
Катерина Мицьо у своєму слові сказала: «Уже на початку Другої світової війни в Україні була національно-політична еліта, яка добре розуміла, що ця війна була чисто імперіалістичною боротьбою між Москвою та Берліном за панування над іншими народами, передовсім над Україною». Аби не бути гарматнім м’ясом для окупантів України, ОУН під проводом Степана Бандери вирішила створити збройну одиницю — УПА, яка боролася з усіма ворогами Вітчизни й тим самим писала золотими буквами українську історію.
Найсильнішою зброєю УПА була висока національна свідомість, патріотизм, самовідречення, посвята й непохитна віра в українську правду та її остаточну перемогу. Ставлення українського народу до боротьби УПА вміло передано в упівських піснях.
Мгр. Мицьо також виголосила коротке слово в імені тих, хто виховувався на спадщині УПА. Вона сказала: «Шановні воїни УПА! Ваші ідеї, боротьба, жертви та ваші пісні розбудили в серцях мільйонів глибоко приспані й не знані їм національні почування. Багато з-поміж нас України не бачило, в Україні не жило й не знало її історії, але ви принесли до нашого життя візію
Вільної України та пробудили в нас щире бажання включитись у цей могутній рух праці й боротьби за українську правду та визволення України із чужого ярма. Ви були одними з тих, які завдали першу тріщину могутній Московській імперії зла. На ваших ідеях виростали нові борці — шестидесятники, дисидентський рух і національне відродження 1980-1990 рр. Усі вони розхитували імперію з нутра, яка відтак розвалилась, а на її руїнах постали нові держави, у тому числі й Вільна Україна, яка наразі не є такою, про яку ми мріяли. Але вона є».
Голова закінчила своє слово зверненням до всіх: «Молімося до Всемогучого Бога, щоби Він дав нам ласку єдності, допоміг нам визволитися з наслідків вікового поневолення та втримати Україну вільною державою. А також зробити її такою, про яку ми мріяли».
На завершення цієї частини програми о. Думанський і о. Гриньків відчитали відповідні до нагоди молитви й намірення українського народу. Прелегентку головної доповіді Наталю Качурак уперше в нашій громаді представив Тарас Павлик. Вона за фахом — архітектор. До Америки приїхала 1995 року. Працює адміністратором газети «Національна трибуна». Вона є головою ОЖ ОЧСУ в Нью-Йорку.
Прелегентка виголосила широку доповідь з історії ОУН як головного архітектора УПА — єдиної у світі армії бездержавного народу, яка без жодної допомоги ззовні вела боротьбу зі всіма окупантами України протягом більш ніж десяти років. Успіхами УПА великою мірою завдячуємо довір’ю, яке український народ проявляв до тогочасних політичних провідників, до котрих, без сумніву, належали Степан Бандера, Ярослав Стецько та Роман Шухевич.
Сценарій мистецької частини програми підготували Леся Синета й Тарас Павлюк у співпраці з Роксоляною Левенець і Людою Гресь. Мистецьку частину програми вели Леся Синета й Роксоляна Левенець.
Дев’ятилітня Ксеня Качурак із Нью-Йорка вже є добре знана завдяки виступам на громадських імпрезах, фестивалях і оселі СУМ. Вона подарувала присутнім пісню «Україно моя» та чудово продекламувала вірш «Мово рідна, слово рідне». Соло виступила також молоденька, але дуже талановита й вродлива Ірена Довіряк, яка пречудово виконала пісню «Україно». Про її виняткові здібності в українській спільноті майже ніхто не знав. Виступи на громадських імпрезах і дописи до преси про них часто є тим першим кроком, коли можна представити талановиту людину громаді, що ми й намагаємося робити. Також виступили дівчата зіШколи українознавства, які заспівали пісню «Хай радіють всі».
Більшу частину мистецької програми виконав співочий гурт, що складається з парафіян УПЦ Св. Михаїла й УКЦ Св. Володимира. Вони подарували слухачам низку повстанських пісень, із-поміж яких варто згадати «Ой, у лісі на полянці», «Рости-рости, черемшино», «Ішли селом партизани» й інші. Присутні в залі співали разом із ними.
Співочий гурт піснею «О Україно! О люба ненько!» завершив мистецьку програму. Усіх виконавців святкової програми присутні нагороджували щирими оплесками. Урочистість закінчили українським Державним гімном.
Катерина Мицьо поіменно подякувала всім за участь, а передовсім – тим, хто спричинився до проведення цього свята, і запросила всіх до обіду, який приготувала господарська референтура відділу під проводом Гані Кійко, Люби Мицьо та Марусі Щерби. Після обіду в другій частині програми Тарас Пищимуха висвітлив фільм про боротьбу УПА «Жорстокі світанки».

Катерина Мицьо

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...