Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 4, 2020

Андрій Когут: «Архів СБУ відкритий для всіх»

Автор:

|

Березень 25, 2020

|

Рубрика:

Андрій Когут: «Архів СБУ відкритий для всіх»
Андрій Когут розповідає про архів СБУ

Таємниці каральних служб більшовицького режиму в Україні тепер відкриті для дослідників у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (СБУ) в Києві. Тут збережено понад 224 тис. одиниць зберігання і ще понад 700 тис. є у реґіонах. Архів СБУ створили 1994 року, а 2011-го виділили в окрему установу. Архів зберігає документи про події, починаючи з 1917-1918 рр. і завершуючи 1991 роком.
Про ці архівні скарби й їхнє використання розповів Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ, котрий у нещодавно відвідав США на запрошення фундації «Прометеїв отвіт». Він народився 1980-го в Підволочиську Тернопільської области‚ закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка‚ до 2016 року очолював Центр досліджень визвольного руху, координував роботу профільної групи Реанімаційного пакету реформ і керував Електронним архівом визвольного руху. Дослідник входив до групи експертів, котрі працювали на декомунізаційними законами, зокрема, щодо спрощення доступу до архівів радянських репресивних органів.
Ігор Кулик, попередній директор Архіву СБУ, перейшов до Українського інституту національної пам’яті (УІНП), щоб працювати над створенням архіву цієї установи, куди увійдуть документи радянських спецслужб 1917-1991 рр. з-під відомств силових органів, у т. ч. СБУ, відповідно до закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр.».
У США п. Когут розповів‚ що перше масове знищення архівних репресивних документів відбулося після смерти Йосифа Сталіна‚ коли, за оцінками дослідників, ліквідували найбільший масив матеріалів. Після цього інші політичні зміни тягнули за собою нові зачистки архівних документів. 1990-го також видали накази, які дозволяли знищувати такі документи. В результаті зникли справи 1960-1980-х рр.‚ до Росії вивезли архів внутрішніх військ НКВС про «загороджувальні загони» та боротьбу з УПА. Київський архів КДБ був республіканським управлінням, тобто копії всіх справ або відразу йшли в Москву, або виписували з Києва в міру потреби у робочому порядку.
Сучасні справи, які веде СБУ‚ спершу зберігають там, де їх вели, потім їх виносять на розгляд експертної комісії, що діє при архіві, і вже вона визначає, чи містить справа історично-культурний інтерес і чи варто передавати її на постійне зберігання до архіву. Але місця для зберігання актуальних справ СБУ в архіві просто немає‚ розповів його директор. Читальна зала також замала для відвідувачів. З прийняттям «Закону про доступ…» кількість звернень за архівною інформацією в Архів СБУ зросла на 46 %‚ більшість із них — щодо розшуку репресованих родин. Також значно зросло число закордонних дослідників‚ зокрема, зі США. Щороку архів відвідує по 3,5 тис. осіб. Більшість тих, хто звертається до архіву, шукає дані про родичів‚ пояснив гість. Це вже онуки-правнуки репресованих. Були випадки‚ коли вони намагалися дізнатися про усіх репресованих із свого села. Тепер ознайомитися з такими документами спецслужб цілком реально. Якщо обґрунтувати свій запит‚ можна отримати справу, яка цікавить, у стислі терміни. Про те, як це зробити, є детальний інструктаж на інтернетсторінці СБУ.
Архів СБУ відкритий для всіх‚ усі мають право працювати з документами — як українці‚ так і чужинці. Про архіви репресивних органів уже підписали меморандуми й угоди з Фінляндією, Литвою, Польщею, Чехією й Угорщиною. Також архів співпрацює з академічними установами Німеччини, Франції, США, Канади‚ має з ними спільні проєкти. «Десь ми звертаємося першими, десь звертаються до нас. По-різному відбувається»‚ — пояснив п. Когут. Закон про доступ до архівів репресивних органів передбачає, що має відбуватися оцифровування за рахунок державного бюджету. Але в різних архівах — різний стан справ із матеріально-технічним забезпеченням, умовами зберігання та кадрами. Якщо говорити про архівну справу загалом, то в Україні з нею ще дуже сумно.
Є й іще одна проблема. На початку 1990-х рр. знищили не лише частину справ, а й довідкове забезпечення, яке дозволяло швидко знаходити, що де лежить. Тепер потрібні певні індекси, покажчики, програмне забезпечення, яке дасть можливість зрозуміти, що вже оцифрували. Усе знову впирається в кошти. СБУ на своє забезпечення отримує гроші лише від держави. А держава несе моральну відповідальність за те, щоб громадяни мали можливість ознайомлюватися з усіма документами безоплатно. Особливо‚ коли йдеться про архів, який пов’язаний із репресіями та порушеннями прав людини.
Андрій Когут докладно зупинився на архіві репресій. «Відомо про величезні числа убитих під час Великого терору, починаєш гортати справи розстріляних, а там лише три-чотири документи — постанова про заведення справи, протокол допиту, постанова про розстріл і все. Діяла тоталітарна машина, в якій визначали квоти на «ворогів народу», кількість тих, кого потрібно було репресувати. При цьому від людини не залежало нічого. На неї навіть могло не бути жодного доносу. Уявлення про те, що всіх заарештовували за доносами, правильне, але лише частково. Так, доноси були‚ але вони не були визначальними», — розповів він. За словами директора архіву, в Україні кількість жертв, постраждалих чи загиблих від комунізму, досі не встановлена. Це пов’язано передусім із чистками в архівах. Тобто завдали удар по базі, на основі якої робляться ті чи інші підрахунки. Але справа не в числах, а в цілях і методах. Коли говорити про визнання комуністичного режиму тоталітарним, то вимірювати його злочини у кількості загиблих узагалі є некоректним. Бо навіть якби загинула сотня людей, але було доведено, що їхня смерть сталася внаслідок спланованих дій, цього вже достатньо, щоб визнати Голодомор геноцидом.
Гість також розповів про видання архіву СБУ. 2018-го опублікували книгу про репресованих міністрів УНР «Горе переможеним». Разом із УІНП випустили книгу «Тріумф людини. Українці в нацистських і радянських концтаборах»‚ каталоги кількох виставок — про УПА‚ Чорнобильську катастрофу. Зараз готують до друку збірник документів про кримськотатарський рух.

Довідка
Доступ доступ до архівів ЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВС-НКДБ-МДБ-МВД-КДБ в Україні відкрили 2017-го. Однак зараз доступна лише архівна інформація репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр. Взаємини, пов’язані зі забезпечення права кожного на доступ до такої архівної інформації регулює Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр.», що набрав чинності 21 травня 2015 року. Це різноманітні звіти, доповіді, спеціальні звістки, аґентурні розробки, особові та робочі справи аґентури, плани чекістсько-військових операцій, слідчо-кримінальні справи, контрольно-наглядові справи, справи на виселення, літерні справи, особові справи працівників репресивних органів, вироки Трибуналів, постанови особливих нарад, «трійок» тощо. Доступ до інших видів інформації регулюють інші норми. Чинне законодавство не надає права реабілітованим особам та їхнім спадкоємцям отримувати особисті речі (фотокартки, рукописи), збережені у справах. Хоча раніше така можливість існувала, відповідну норму тепер скасували. Значною мірою відкриттю архівних матеріалів сприяв Володимир В’ятрович, котрий працював директором Галузевого державного архіву СБУ у Києві з жовтня 2008-го по березень 2010 року. Із 25 березня 2014-го працював директором УІНП, але 18 вересня 2019 року нова українська влада його з цієї посади звільнила. Відтак історик став народним депутатом України від партії «Європейська солідарність».

About Author

Meest-Online