Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 22, 2019

Американський українець

Автор:

|

Квітень 03, 2014

|

Рубрика:

Американський українець

Виконавець християнських пісень і місіонер, пастор Джордж Давидюк із Лейк-парку в Північній Кароліні носить перстень з українським тризубом і розповідає, що почувається більше українцем, ніж американцем, хоча й народився 4 травня 1954 року в Ньюарку (штат Нью-Джерзі). Під час Другої світової війни батько втік перед приходом більшовиків із Волині до Німеччини, а потім повернувся до свого села в Україну, одружився з Любою й вирішив знову їхати за кордон, відчуваючи, що через якийсь час це вже буде неможливо зробити. П’ять років він прожив у таборах. 

1949-го до Німеччини прибув Фред Смольчук, пастор церкви з Нью-Йорка, і з ним родина Давидюків переселилася в Америку. Джордж став першою дитиною в сім’ї, потім народилося чотири сестри. Коли його віддали до української школи, він не розумів, навіщо має вчити українську мову. Тато сказав йому, що якось Бог відкриє кордон, одного дня Україна стане незалежною, син поїде на Батьківщину й має розмовляти з людьми зрозумілою для них мовою. Відтоді Джордж уже 90 разів відвідав Україну.
Але спершу він поріднився з піснею. Приятель Іван Попович подарував йому на 15-річчя шестиструнну іспанську гітару, але Джордж музичної освіти не мав, нотної грамоти не знав. Проте в нього був добрий слух. Іван Попович за 30 днів навчив його брати три акорди. І Джордж написав першу пісню «Підемо туди». У 16-річному віці він почав співати разом із своїми друзями та записав дебютний альбом «Небесна країна, до тебе я лину».
«Ми починали як любителі поспівати. Молоді хлопці, батьки котрих ходили до євангельської церкви. Серед цих старших хлопців я був наймолодшим і єдиним, хто ходив до церкви. Павло Ходневич та Іван Попович народилися у християнських сім’ях, приїхали до США з Арґентини на запрошення Церкви, однак не відразу включилися в активне життя громади. Ми почали зустрічатися, співали християнських пісень. Іван одружився з моєю старшою сестрою Розою. Вивчивши пісні іспанською, поїхали у Торонто. Співали з гітарами та записали свій перший альбом. Так разом із Павлом Ходневичем, Розою й Іваном Поповичами розпочали наш спів 1970 року», — розповідає Джордж Давидюк.
В Україні він уперше побував 19-річним юнаком 1973-го. За 50 днів співоча група відвідала 15 міст СРСР. Проповідував, співав, удосконалював свою українську мову. Люди не мали Біблій. Коли гості їм їх дарували, вони тулили до серця та цілували.
Джордж оженивсяна дівчині з Канади, українці в третьому поколінні. У них з Естеллою є троє дітей — Андрій, Лука та Лариса. Вони називають себе українцями, котрі живуть в Америці. Старший син — хірург. Другий учиться в аспірантурі й працює в психіатричній лікарні для людей, котрі скоїли злочини. Донька — учителька. Дружина Есті — медична сестра, працює у великій компанії. Джордж співає та проповідує Слово Боже. Усі дбають про маму Любу, удову Андрія Давидюка.
1974 року група двічі їздила в Україну. Потім упродовж десяти років Джордж був пастором і співав у своїй церкві. Коли 1984-го, після довгої перерви, знову завітав в Україну, люди запитували, чому довго не приїздив, казали, що весь час слухали його пісні по радіо. Тоді він зрозумів, як важливо записувати свої альбоми. Відтоді уже 19 із 23 співочих альбомів його музичної групи записано українською мовою, три — іспанською, й один — англійською.
Джордж відвідує не лише Україну. Разом із групою він побував у Параґваї, Канаді, Бельгії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Південній Кореї, Синґапурі, мріє відвідати Китай, збирається на Кубу. Із дружиною, сином і невісткою працювали волонтерами в Кенії. Упродовж місяця син разом із іншими лікарями-хірургами робив безкоштовні операції, а пастор Джордж разом із місцевим капеланом відвідував хворих людей. Дружина й невістка лікували дітей і жінок.
Якось до лікарні принесли маленького хлопчика, знайденого на смітнику. Мама викинула його після того, як народила. Давидюки доглянули дитину та назвали Еммануїлом, що в перекладі означає «З нами Бог». Адже Бог знайшов його в смітті.
Джордж Давидюк уже понад десять років викладає в біблійній школі в Індії. Коли приїхав туди учетверте, його запросили на обід у колонію хворих на проказу. «Глянув — велика каструля, один прокажений великим патиком помішує рис. Я хотів сказати: «Дякую, я не голодний», але все ж погодився на спільний обід. Посадили нас на бетон. Я не мав тарілочки, то вони розстелили переді мною зелений квадратний листочок банана. Трошки він був із пилом, то взяли водички та рукою обтерли мою «мисочку». Для мене це все — новина. Помолились… Як їсти? Глянув — вони руками рис їдять. Став їсти з ними», — розповідає пастор. Після обіду господарі подякували гостеві, кажучи, що він був перший, хто пообідав із хворими, бо інші відмовлялися зі словами: «Дякую, я не голодний».
Усе ж Джордж Давидюк найбільше шанує українців. Він каже: «Українці є дуже творчими, здібними. Знаходять різні способи вирішення складних ситуацій. Те, що українець може зробити власноруч, американець буде просити в професіонала. Українці, котрі оселилися в Канаді, мають найбільші поля. Я взяв за дружину дівчину зі села. Її батько має 1 тис. га землі й разом із сином збирає весь урожай. Це – дуже роботящі люди. В Арґентині та Бразилії українці — дуже успішні. Їхні діти й онуки добре живуть. Радянська система значною мірою зіпсувала людей. Державі та її громадянам заважає корупція, яка уразила навчальні заклади, владу. Це — розпад суспільства. Добре ім’я вартує набагато більше, ніж гроші. В Америці не всі знають про Україну, адже їй лише 23 роки з моменту виходу з Радянського Союзу. Здебільшого про Україну згадують як про країну пострадянської території. Америка радіє з того, що українці — вільний народ. Промовистим жестом поваги американського уряду до України було те, як приймали колишнього Президента Віктора Ющенка. Він отримав право звертатися до Конґресу, до сенату, до Верховного суду. В історії США п. Ющенко був четвертим чужоземним президентом, якому дозволили виголошувати таке звернення. Америка дивиться на Україну з надією».
Джордж Давидюк читає в школах лекції «Як перебороти комплекс меншовартості», «Як мати успішне сімейне життя», «Як відкрити серце, щоб почути Божий голос», «Як відрізняти голос сумління від самоосудження».
Пісні його групи звучать у ефірі багатьох християнських радіопрограм. «1973 року, під час першого приїзду в Україну, ми завітали в гості до одної української родини. Вони ще нас не знали. Захотіли заспівати нам пісню. Ми з перших слів зрозуміли, що ця пісня — із нашого альбому, однак зі зміненими останніми рядками. Як виявилося, дівчата почули пісню по радіо, а оскільки на останніх рядках щось зашуміло, вони не розчули слів і додумали на свій лад. Якою ж несподіванкою для них було почути, що ми і є виконавцями тих пісень. Це дуже мене вразило. Недавно один дід підійшов до мене зі словами: «Я колись слухав, як твій батько співав». Кажу: «Мій батько не співав». Дід каже: «То була отака пісня:
О, яка то радість буде, як Христос прийде,
Вірних всіх спасенних людей в царство забере,
Всі підхоплені спасенні у небесную блакить
З Богом і Христом щоденно будуть вічно жить.
Лине пісня скрізь і всюди
Радість в серці через край,
Бог дає спасіння людям
Ще й небесний рай».
Я сміюся й кажу: «Це я співав, це моя пісня».
Пісня викриває серце. Я не люблю нарікати. Один мудрий чоловік казав: «Не проклинай темряву — засвіти світло, або свічку запали», — розповідає американський українець. — Коли зустрічаюся з людьми на євангелізаціях, намагаюся не створювати церковної атмосфери, а просто благовістити, розказую, чому приїхав. Коли люди відчувають, що ти – щирий, починають розпитувати про твоє життя. Я також можу помилятися. Усі ми — люди. Коли проповідую, то не кажу, що одні чимось кращі за інших».
Джордж Давидюк мріє написати книгу про родовід своєї сім’ї, видати серію відеозаписів своїх лекцій у біблійних школах. Я давно із ним знайомий і при кожній зустрічі бачив, що він до кожного ставиться з повагою і любов’ю. Тому і його поважають.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...