Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 15, 2019

Американська сага українки Марії-Ліди Слиж

Автор:

|

Березень 12, 2015

|

Рубрика:

Американська сага українки Марії-Ліди Слиж
Марія-Ліда Слиж разом із чоловіком Святославом Левицьким

Марія-Ліда Слиж разом із чоловіком Святославом Левицьким

Усе, як завжди. І літак, що швидкокрилим птахом мчить до рідної України. Тільки вітер виспівує свою мелодію: «Лину, лину на рідну землю». Одвічне коло життя. Мов перелітні птахи, відірвалися краяни від рідної землі, щоби колись обов’язково туди повернутися. І тоді дещо з того, що діється довкола, видається таким, ніби відбувалося не з тобою, а зовсім в іншому життєвому вимірі. «Всі події в моєму житті тісно пов’язані: як в Україні, так і в Америці протягом останніх 19 років», — починає розповідь Марія-Ліда Слиж. Любов до рідного слова, до літератури — все це було в неї закладено з юних років. Мріяла про журналістику, та доньці священика годі було думати про вступ на цей факультет. Тож закінчила географічний факультет Чернівецького університету, працювала економістом.

Життя з чистого аркуша
Можливо, життя цієї жінки нічим не відрізнялося б від багатьох її колег, якби доля не внесла своїх коректив. Вона приготувала для п. Ліди зовсім інший шлях, коли та опинилася в Америці. Що ж, доводилося починати з чистого аркуша, адже без американської освіти та без знання англійської мови велося нелегко. Утім, наші українські жінки ніколи не цуралися роботи, тому вміли облаштувати побут у будь-яких умовах.
Розпочалося нове життя — зовсім інакше, не схоже на те, що було вдома, в Україні. «По неділях ходила до української церкви. По суботах — до Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) на цікаві доповіді, — пригадує ті часи п. Слиж. — Тут часто відбувалися зустрічі з відомими на той час в Україні політиками (В’ячеслав Чорновіл, брати Горині, Атена Пашко, Сергій Головатий). Запам’яталася та надовго закарбувалася у пам’яті зустріч із Віталієм Карпенком, редактором газети «Вечірній Київ». Тоді почала брати у бібліотеці книжки, про які раніше нічого не чула, бо в СРСР їх не було».
Відтоді проросли в серці перші паростки пізнання зовсім іншої України. Тоді Ліда майже фізично відчувала відірваність від Батьківщини. Виникло нове, до цього часу не відоме їй почуття: вона відкривала Україну, перебуваючи за тисячі кілометрів від неї. Знайомство з правдивою, а не сфальшованою історією перевернуло весь її світогляд! Виявилося, що Україна мала своїх героїв і справедливо могла ними пишатися! Це усвідомлення нової, не знаної доти України, стало поштовхом для переосмислення усього попереднього життя.

Американські українки
А потім відбулися знакові зустрічі в її житті. «Саме тоді познайомилася із цікавими жінками, які запросили мене до Союзу українок Америки (СУА), — розповідає п. Ліда. — Так я стала членкинею 64-го відділу СУА. В тому відділі була екс-редактор журналу «Наше життя» Уляна Старосольська (колишній політв’язень ГУЛАГу), з якою я потоваришувала й потім доглядала її п’ять років. Це була дуже освічена людина, громадський діяч, письменниця».
Відкриваючи для себе величезний духовний пласт, добродійка Слиж усвідомила, що СУА — це потужна громадська організація, що робить величезну справу в ім’я збереження українства. Зрештою, цей Союз постав ще 1925 року з об’єднання п’ятьох жіночих товариств у Нью-Йорку й околиць із метою «плекання української свідомості, організації освітньої та виховної праці, участі в жіночому русі та допомоги рідному краєві».
Варто назвати лише деякі справи, започатковані СУА, аби зрозуміти надзвичайно важливу роль цієї організації. Так, 1961-го зусиллями СУА у Клівленді було відкрито пам’ятник Лесі Українки за проектом М. Черешньовського. 1967 року Союз українок Америки облаштував постійну музейну виставку в Українському інституті Америки в Нью-Йорку (перетворену 1976-го на Український музей). Починаючи з 1944 року виходить журнал «Наше життя».
Звісно, знайомство з діяльністю цієї організації стало справжнім відкриттям для Ліди Слиж. «Я почала дописувати до української преси про події, на яких була присутня, — пригадує вона. — У Союзі українок Америки мене обрали пресовою референткою. Згодом – протокольною секретаркою до Головної управи СУА. Щомісяця писала докладні протоколи засідань екзекутиви СУА. Кожен день приносив мені нові відкриття та враження. Вкотре переконувалася, що Союз українок Америки є справді фантастичною організацією, адже вона об’єднала наших здібних, працьовитих, наполегливих, завзятих, цілеспрямованих жінок-українок!»
Відкриваючи для себе материк заокеанського українства, Ліда Слиж переконувалася в тому, що наше жіноцтво — це незбагненний світ духовної краси та самопожертви. «Скільки праці вклали жінки в життя української громади Америки, — захоплюється п. Ліда. — І в тому, що четверте-п’яте покоління перших еміґрантів вважає себе українцями, — величезна заслуга СУА».
Вона читала про видатних жінок-українок, про жіночий рух і його лідерів. Там, у СРСР, про них не було відомо анічогісінько! Ніби не було серед нас таких видатних українок, як Мілена Рудницька, Олена Лотоцька, Софія Русова, Олена Кисілівська, Маруся Бек…
«А це були великі патріотки України, і про них я дізналася саме в Америці, — зізнається п. Слиж. — Ці й інші жінки присвятили себе служінню Україні. А скільки жінок-героїнь у різні часи віддало своє життя за вільну Україну… Щороку, в лютому, у Нью-Йорку відбувається Свято героїнь, і я часто готую доповіді про видатних жінок».

Зберегти українську ідентичність
«Мене обрали на три роки прес-секретарем екзекутиви СУА, і я дописувала до журналу «Наше життя» про різні заходи, що проводилися Головною управою СУА», — пригадує п. Ліда. Згодом, оцінивши її наполегливу та самовіддану працю, жінку запросили на посаду україномовного редактора. Хоча, як розповідає п. Слиж, тривалий час вона мусила доглядати за старшими особами, адже життя в Нью-Йорку — дороге.
2012 рік став у її житті знаковим – українка Ліда Слиж обійняла посаду головного редактора журналу «Наше життя». «Утім, я не відчуваю, що це — праця, бо дуже її люблю й знаю, що це — моє призначення, якого мені бракувало все життя», — зізнається п. Ліда.
«Зараз старше покоління союзянок поступово відходить у вічність. На їхнє місце приходять нові жінки, переважно еміґранти останньої хвилі з України, які нічого не чули про жіночий рух і про СУА, — провадить далі Ліда Слиж. — Завдання нашого журналу — ознайомити нових союзянок із історією жіночого руху і з видатними українками минулого. До СУА приходять жінки, яким переважно вже за 40, а то й за 50 років. Гадаю, це – тому, що в такому зрілому віці більше розумієш, для чого повинна існувати така організація, як Союз українок Америки, – для збереження української ідентичності в Америці. Молодь іще цього не розуміє й не замислюється над цими питаннями. А от коли жінка вже має онуків, то зовсім по-іншому сприймає багато речей. Тому й українські церкви, і музей український, і НТШ відіграють у цьому колосальну роль. Живучи в Нью-Йорку, місті, де розмовляють 365 мовами світу, де є церкви всіх світових релігій, де є ресторани різних національностей і де на вулиці зустрічаєш людей, одягнутих у свій національний одяг, переконуєшся в тому, що кожен народ зберігає свою культуру, мову, релігію, національний одяг, де би він не жив».
Успішна у професійній сфері та громадському житті, п. Лідія ніби втілює улюблений вислів американців про «людину, котра створила себе сама». Наче перелітні птахи, що опинилися за тисячі кілометрів від рідної домівки, українці виплекали свій неповторний світ. Зрештою, життя розкидало українців по всіх усюдах. Головне — не розгубитися, не втратити власного «я», не розчинитися в інших культурах. Схоже, Ліді Слиж це вдалося.
Тут, у Нью-Йорку, місті хмарочосів, вона зуміла не лише зберегти свою ідентичність, але й стати корисною для інших людей. Доля подарувала їй вірного друга — Святослава Левицького, із яким вони побралися (чоловік пані Ліди помер у 48-літньому віці, коли вона жила в Україні). А ще Ліда Слиж крім основної праці допомагає доглядати свою найменшу онучку Софійку.
Доньки Ліди Слиж обдарували найдорожчу маму та бабусю онуками. Донька Зоряна мешкає з родиною у Брукліні; Оксана — у Флориді. Звісно, що вільний час невтомна п. Лідія проводить здебільшого з родиною. Завжди тішиться можливості поспілкуватися з онучатами, які також зберегли за океаном свою українську ідентичність. А ще Ліда Слиж читає твори сучасних письменниць — Марії Матіос та Оксани Забужко. Цікавиться творами дослідниці Оксани Кісь, котра вивчає жіночий рух. Тішиться, що мешкають вони із чоловіком лише за десять хвилин ходи від найбільшої концертної зали Нью-Йорка — «Карнегі-гол», який подружжя часто відвідує. Нещодавно побували на концерті відомої скрипальки Соломії Івахів (родом зі Львова) й отримали велику насолоду від її гри.
Озираючись на пройдені шляхи-дороги, українка Ліда Слиж часто згадує слова мами: «Ніколи нічого не проси в людей, а проси у Бога, він допоможе в усьому». Що ж, гріх нарікати на долю, тож Ліда Слиж вдячна за всі ласки, якими Господь щедро обдарував її.

Наталія Осипчук

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...