Thursday, Apr. 24, 2014

«Так! Я — українець!»

Written By:

|

30/08/2012

|

Posted In:

«Так! Я — українець!»

Гостинна оселя ОДВУ імені О. Ольжича в Лігайтоні (штат Пенсильванія) 18—19 серпня радо зустрічала всіх учасників і гостей Українського фестивалю, приуроченого до 21-ї річниці Незалежності України. День незалежності можна святкувати по-різному: відвідати концерт, поспівати чи потанцювати з друзями, наїстися досхочу вареників і інших смаколиків чи взагалі виїхати за місто. Щоб усе це поєднати й аби ці дні стали для кожного українця особливими, цікавими та насиченими, до уваги глядачів було представлено колоритні виступи колективів, сольні музичні номери, виставки народного мистецтва та ремесел, українську кухню, ярмарок і вечір — «танці до світанку». Усі ці атракції подарували кожному нагоду поринути у вир українського фольклору. А мальовнича природа навкруги та чудова, ще по-літньому спекотна й сонячна, погода підсилювали святковий настрій.

Державні Гімни обох країн — України й Америки — стали першим акордом урочистостей на літньому майданчику. А далі відбулися виступи українського ансамблю «Казка», квартету братів Добрянських, скрипальки Іннеси Ти­мочко-Декайло, прозвучали вітальні промови почесних гостей. Зі захопленням вітали глядачі всіх учасників фесту, зокрема ювіляра — ансамбль «Казка», який у ці дні святкував своє 25-річчя. Серед виконаних танців були «Привіт», «Гречаники», «Гопак», в’язанка гуцульських постановок — від найстарших до прем’єрних.

Виступи супроводжувалися розповідями та спогадами й учителів-основоположників колективу, і сьогоднішніх учасників. Особливою стала зустріч із першим хореографом Миколою Бойчуком: «Я гордий із того, що все так склалося багато років тому. Посадивши перші зернятка, сьогодні я незмірно радію, що вони так проросли та продовжують справу українського народного танцю!» У подарунок наставнику ансамбль із учасників перших складів виконав кілька танців його постановок.

Історія колективу «Казка» бере початок 1987 року, коли на додачу до вокальної формації Павлина Дуда-Голов’як і її брат Михайло сформували однойменний танцювальний ансамбль. Адже народний танець захопив їх ще в дитинстві, коли вони навчались у подружжя Бойчуків. Тепер Павлина Дуда-Голов’як — хореограф і художній керівник танцювального ансамблю «Казка» та вчитель нової зміни танцюристів. «Танець об’єднує нас, хоч не всі ми розмовляємо українською, але всі знаходимо натхнення та сили в народних мотивах», — зазначає вона.

Великий репертуар ансамблю включає в себе хореографію з різних етнореґіонів України, зокрема Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Поділля та Буковини. «Казка» як співочий квартет виконує традиційні мелодії з Карпат і Лемківщини, патріотичні пісні Першої світової війни, романтичні балади, народні пісні та сучасні композиції українських авторів. У фестивальній програмі прозвучали твори: «Чом ти не прийшов», «Ой, лопнув обруч», «Водограй» і «Чорна кура» (остання — спільно зі скрипалькою Іннесою).

Продовжила концерт скрипалька Іннеса Ти­мочко-Декайло віртуозним виконанням музичних композицій «Соловейко», «Бойківські наспіви», «Коломийка», «Жайвір» тощо. Кожен виступ Іннеси поєднував техніку гри на скрипці, унікальний індивідуальний стиль, новітнє бачення й звучання традиційної української народної музики, експресію та пристрасть. Ця майстерність справді захопила публіку, полонила красою та потужністю звучання й викликала бурхливі оплески. «Мені важливо зацікавити молодь, показати, що наша українська музика є модною, сучасною і її можна презентувати в будь-якій країні світу, та пишатися тим, що в нас є такі глибокі культурно-музичні на­дбання», — так окреслює свої завдання виконавиця й плідно працює в цьому напрямку.

Акапельне виконання українських пісень братами Добрянськими подарувало неабияке естетичне задоволення всім глядачам. Чистий професійний спів без жодного музичного підсилення було чутно на всю оселю. Брати Добрянські підготували кілька сюрпризів-новинок, зокрема одну з найстаріших композицій зі збірки «Закарпатські пісні» о. Матюка (кінець ХІХ ст.) — «Руську пісню», а також власне аранжування сучасної пісні Святослава Вакарчука «Не питай». Поміж тим, виконавці потішили й іншими козацькими, лемківськими та релігійними творами, серед яких — «Казав мені батько», «Ой, там, за Дунаєм», «Гей, соколе», «Заспіваймо пісню веселеньку», «Під твою милість» тощо.

Варто підкреслити, що брати Добрянські інтерактивно працюють із публікою, легко та невимушено демонструють вроджене почуття гумору, артистичність і безпосередність. Захоплює те, що, народжені тут, в Америці, вони сповнені любов’ю та відкритістю до всього українського — мови, пісні, танцю — і вже навчають і подають гідний приклад молоді. Молодечий запал, активність, творча ініціативність, життєрадісність та віра в краще — це їхня візитка. «Ми продовжуємо справу нашого батька й горді з того. Ми є представниками української культури, тому повинні проспівати всьому світу, яка гарна та мила наша Україна, який добрий народ український. І кожна така хвилина допоможе Україні бути й процвітати ще довгі роки!» — зазначив Андрій Добрянський.

Доречною й актуальною в програмі фестивалю стала виставка «Сакральний світ Трипілля» (Фонд досліджень стародавніх цивілізацій, Нью-Йорк), адже для кожної нації важливо знати свої витоки, своє коріння, звертатися до сокровенного та відшукувати відповіді на запитання сьогоднішнього дня. А нашими духовними коренями і є Трипілля. Наші пращури були об’єднані єдиною духовною системою, світобаченням і традиціями, які варто вивчати й відроджувати. «Щойно ми почнемо повертатися до свого осердя, відкинемо все чуже, очистимо свій розум і серце, відкриємось для отримання прямих знань — ось тоді проявиться наша справжня сила», — зазначила Ірина Форостян, засновник фонду. Експозиція була представлена науковими працями з археології, етнографії та релігієзнавства, копіями трипільської кераміки, голограмами артефактів трипільської культури, фотографіями знахідок-ориґіналів і візуальною символікою у вишивці, одязі, писанках. Варто відзначити авторів, які вже зробили свій внесок у скарбничку досліджень Трипілля, — це першовідкривач Вікентій Хвойка, Михайло Відейко, Наталія Бурдо, Іван Заєць, Марія Чумарна та інші. Підсумовуючи свій виступ, п. Форостян закликала присутніх почути голос предків і «повертатися до своєї сутності, до своїх знань, до своїх імен і територій і до свого календаря, бо це — запорука руху вперед і якісних змін».

Традиція Українського фестивалю в Лігайтоні з нагоди Дня народження незалежної України існує вже 20-й рік поспіль. Цей культурний захід організовує оселя ОДВУ для кількох генерацій українців, які живуть тут і в околицях, а також для гостей із Філадельфії, Нью-Йорка, Вашинґтона та міст Канади. Цьогорічний фестиваль зібрав близько тисячі відвідувачів. Розташування оселі в горах Поконо, де природна краса «провокує» на відпочинок і позитив, привертає увагу. Це — удале місце для зустрічей друзів і родин, спортивних чи туристичних змагань, сезонних таборів і конференцій. Тут кожен відчуває по-справжньому домашню, затишну атмосферу, турботу, дружелюбність і доброзичливість господарів.

За словами п. Процюка, голови ОДВУ, зараз організація відкрита до поповнення своїх лав, прагне відновити роботу багатьох відділів, зберегти й розвивати все придбане попередниками. «Зараз українці й в Україні, і в Америці потребують допомоги та підтримки. Наша діаспора трішки «сонна»: закриваються церкви й школи, тому її треба розбудити до активності та висувати ініціативи розвитку», — так прокоментував сучасну ситуацію п. Процюк. А події на зразок фестивалю залучають до активної діяльності молодь, привертають до себе увагу громади, де ще пам’ятають про своє українське коріння, рідну мову, культуру та традиції.

Тож хай кожен із нас іще, і ще раз ствердно, гордо та відповідально скаже: «Так! Я — українець!» — і діє відповідно. Зі святом, дорога громадо!

Наталія Комар

Share This Article

Related News

Найкраща кредитівка
Американський українець
В ООН вшанували Тараса Шевченка

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply