Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 23, 2019

Яблунева ялинка — від родини до країни Яблунева ялинка — від родини до країни

Автор:

|

Лютий 23, 2012

|

Рубрика:

Яблунева ялинка — від родини до країни Яблунева ялинка — від родини до країни

Якось у музеї Тараса Шевченка, що у Львівському палаці мистецтв, я почула дуже цікаву леґенду.

Колись давно, ще за Австрії, у містечку Гусакові жила дуже гарна дівчина-міщанка — чорноброва, русокоса. І приїхав тоді чи то з Кракова, чи з Праги, а може, зі самого Відня до Гусакова молодий художник. Зустрівши дівчину, він палко закохався. Вона відповіла взаємністю. Художник хотів освідчитися коханій, та, ба, не міг, оскільки в себе на батьківщині він був уже заручений. І, щоби не ранити серце ні собі, ні їй, молодик зібрався (а це було незадовго до Йорданських свят) і виїхав із Гусакова.

Дівчина дізналася, що хлопець залишив містечко, вийшла в садок і щиро просила в Бога дива, щоби коханий зрозумів, як ніжно й палко кохала вона його. І Господь почув її благання. Уранці парафіяни, ідучи до церкви по свячену воду, аж остовпіли від побаченого: у саду серед снігу стояла сосна. А на ній — безліч червоних яблук. Міщани попадали на коліна. А потім зрубали сосну, підняли на рамена та понесли, мов наречену, до церкви.

Відтоді в Гусакові рік у рік носять на Йордан до церкви яблуневу сосну. Дійство це впродовж багатьох років відбувалось у домі «Просвіти» — саме тут після церкви займала почесне своє місце Яблунева ялинка. Гарною особливістю цієї традиції є те, що всі присутні чоловіки мають змогу за символічний гріш придбати яблучко й подарувати його своїй дружині чи дівчині, отримавши таким чином дозвіл станцювати з нею. Зібрані кошти йдуть на благодійність.

І ось засніженими, скрипучими від Йорданських морозів стежками цей звичай прийшов і до Львова. Цьогоріч уже п’ятнадцята Яблунева ялинка піднялася на найвищу вершину Львова — Високий Замок. Заснов­ником і організатором дійства є Роман Наконечний, завідувач музею Тараса Шевченка. Продюсером свята став Євген Козак, директор відеостудії імені І. Миколайчука. Схоже, незабаром ця традиція охопить і всю Україну.

Мені трапилася чудова нагода відвідати це надзвичайне дійство. Посередині розкішного залу пишалася прикрашена запашними сяючими яблучками ялинка. Як заведено, подія розпочалася з освячення. Священик промовив молитву й окропив усіх присутніх йорданською свяченою водою. Біля ялинки збиралися молоді парубки та шановані пани. Усі вони з неприхованими радісними усмішками купували найгарніші яблучка для своїх пань і панночок, після чого отримували право на перший танець. Лилася музика, а пари одна за одною шикувалися до танцю.

Упродовж свята лунали колядки, щедрівки, завітав у гості й дитячий вертеп, а ще було безліч традиційних забав. Недарма кажуть, що український народ — найгостинніший і найспівучіший.

За столами різні за віком і статусом пані та панове (було чимало представників місцевої влади) дружно, як одна велика українська родина, узялися за руки й заколядували. Милуючись цим дійством, радієш душею, бо започатковані в родинному колі традиції не згасають, а, навпаки, розповсюджуються, залучаючи все більше й більше людей. Вони — як оце яблуко з ялинки, достигають, стають більшими, а разом із ними розквітає й Україна. Бо саме від родини до країни — це шлях наших звичаїв, які об’єднують увесь народ.

Анна Сидорчук, 11-класниця, учасниця творчої студії «У Кобзаревій світлиці» музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв (Львів, Україна)

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...