Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Українська діаспора перейменовується на СНДівську?

Автор:

|

Березень 08, 2012

|

Рубрика:

Українська діаспора перейменовується на СНДівську?

Український культуролог і політолог Тарас Возняк (на фото) повідомив, що отримав від Павла Садохи, голови Спілки українців у Португалії, кілька зауважень щодо зміни статусу тамтешньої нової української діаспори. Вона невдовзі має стати не українською, а СНДівською, а відтак — і просто російською, принаймні формально. Пропонуємо кілька міркувань Павла Садохи, об’єднаних назвою «Кому вигідна українська імміґрація?»:

«Останнім часом жодні політичні дебати в українських мас-медіа не обходяться без згадування нової статті бюджету України в розділі «Доходи» — українські трудові імміґранти. Саме так, на погляд трудового українського міґранта, політики й урядовці трактують своїх громадян у реальності, розглядаючи євроінтеґрацію тільки з позиції вивозу власних капіталів у стабільніші економіки країн Європейського Союзу (наприклад, купівля нерухомості).

Понад те, трудові міґранти, з економічної точки зору, для уряду, що розглядає національні інтереси держави суто як економічні інтереси вузького кола олігархів у владі, — найвигідніший товар, який не потребує ні сервісного обслуговування (витрат на соціальне забезпечення), ні витрат, пов’язаних із псуванням чи утилізацією (витрат на медицину чи похорони), і, найголовніше, нікому за це не потрібно платити податків. Наприклад, зі зовнішніх кредитів.

Але чи тільки збільшення розміру доходів населення через грошові перекази заробітчан є вигідним для олігархічної влади? Українці, імміґруючи, звільняють територію України від активного політичного та національного елементу, що завжди є причиною неспокою для політиків, які в побуті не спілкуються українською мовою. Ці політики, котрі не мають духовного єднання з українською культурою й історією, не дбаючи про стратеґічні інте­реси України, не ставлять перешкод аґресії Росії на завоювання українського простору. Те, що не вдалося до кінця реалізувати Сталіну з політикою Голодомору та переселення, тепер менш відкрито реалізовується «пацанами», які підтримують країну в стані економічної та політичної нестабільності, що є твердим стимулом для імміґрації українців і їх неповернення. Крім цього, прихильниками чинного президента в Міністерстві закордонних справ України проводиться політика денаціоналізації українських трудових міґрантів у країнах їхнього перебування.

Доказом цих стверджень може бути Португалія, хоча з таким станом справ погоджуються й керівники українських громадських організацій в інших країнах Європи. Із початком четвертої хвилі трудової імміґрації українці, що прибували в чужу країну без знання мови, початкового капіталу, соціальних ґарантій, мусили не тільки боротися за своє виживання, але й усі зароблені кошти пересилати родинам в Україну. Адже основною причиною імміґрації в той час, як і тепер, були дуже складні економічні умови в сім’ях. Отже, у перші роки ніхто з трудових міґрантів не мав змоги займатися громадською діяльністю, ні тим більше організувати складний процес творення своїх медіа. І навіть Українська греко-католицька церква, яка традиційно супроводжувала українців у всіх хвилях міґрацій, не мала можливості забезпечити всі потреби, пов’язані з життям на чужині, хоча й намагалася випускати періодичні друковані видання.

Зате нішу «піклування» про українців узяли на себе активісти, що тісно співпрацювали з російським посольством або сповідували ідею відновлення Радянського Союзу. Так, інформувати неорганізованих, часто — через нелеґальний статус, українців професійно взялися прихильники російської мови при абсолютній бездіяльності українських дипломатичних установ, хоча переважну більшість імміґрантів із країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) становили українці. Як гриби після дощу, почали створюватися громадські організації з характерними назвами «Мір», «Дружба», «Єдінство» тощо.

Португальському уряду зі зрозумілих причин було «на руку» об’єднувати в одну категорію — «зі сходу» — усіх імміґрантів, що не володіли португальською мовою, тому вони не робили різниці між культурними інте­ресами українців, росіян чи молдаван. Останні, за всієї поваги до їхньої культури, не належать навіть до спільної мовної групи.

Таким чином, «культурний» контроль над українцями в португальській інституції, що відповідає за захист інтересів міґрантів і їхню матеріальну підтримку, — Вищому комісаріаті в справах міжкультурного діалогу при Кабінеті міністрів Португалії — очолила Галина Леонова, росіянка за походженням і зараз віце-президент «Дома русского языка и культуры». Громадський діяч, яка за сім років роботи на представницькій посаді, у тому числі й інтересів українців, жодного разу не ініціювала проведення культурних заходів для української громади, ба більше, жодного разу не була присутня на заходах, організованих українськими організаціями.

У групу в Консультативній раді, яку очолює п. Леонова й котра ще до цього року мала назву «Де лешти» (зі сходу), беззмінно входять сім організацій, серед яких лише одна — Спілка українців у Португалії — відкрито визначає у своєму статуті та назві українське походження й інтереси українців. Інші шість — мають сумнівний стосунок до чогось українського й через національність керівників, і через закритість загального доступу до своїх статутів. Вибори представника групи проводяться кожних два роки. І що два роки долю інтересів української громади визначають не українці, оскільки новим українським організаціям із різних причин відмовляють у визнанні Вищим комісаріатом, що би дало змогу мати додаткові голоси.

Але головною причиною, що утруднює можливість змінити ситуацію, на наш погляд, є те, що й українське посольство в Португалії офіційно підтримує громадські організації так званих вихідців із країн СНД, тобто СРСР, або, за висловом Володимира Путіна, Росії. Якщо офіційний уряд України визнає, що українці — не нація, а якісь громадяни — віртуальні вихідці з СНД, то португальцям уже точно немає до цього жодної справи.

Після наполегливих звернень і завдяки візиту в Португалію омбудсмена України Ніни Карпачової нам удалося-таки зрушити ситуацію з мертвої точки, і тепер українська громада, друга за величиною спільнота імміґрантів у Португалії, отримала офіційну назву в Консультативній раді Вищого комісаріату — «українська група» — і свого представника. Але це більшою мірою — лише зміна вивіски, оскільки рішення щодо української громади й надалі будуть прийматися неукраїнськими керівниками неукраїнських організацій на чолі з п. Леоновою, яка вже поспішила оприлюднити в російськомовних медіа, що її обрали українці, хоча навряд чи вона зможе виголосити українською мовою слово «Батьківщина». А нашого представника, українку за походженням, призначили лише її заступником».

«Що ж, для українців це — не нова ситуація, і вони, як і раніше, без державної політики будуть підтримувати свою культуру, мову й не замовчуватимуть, як окремі українські держслужбовці, своєї історії. І нам потрібно чітко проаналізувати одне питання: «Наша Батьківщина — Україна чи одна з країн СНД?» — запитує політолог.

Оксана Горнятко

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...