Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 16, 2018

Різдво за ґратами

Автор:

|

Січень 05, 2012

|

Рубрика:

Різдво за ґратами

Кажуть, що в окопах під вогнем немає атеїстів. Тут, після показового судилища наді мною та 4,5 місяця в камері, я зрозуміла, що в тюрмі також немає атеїстів. Коли тебе, не зважаючи на нестерпний біль, допитують і судять прямо в тюремній камері десятки годин, без перерви й перепочинку, коли вся каральна система авторитарного режиму щодня намагається знищити тебе навіки, а підконтрольні владі медіа від ранку до вечора цілеспрямовано дискредитують твоє ім’я… Тоді молитва стає єдиною інтимною, вартою довіри розмовою, що вселяє надію. Ти розумієш, що Господь — твій єдиний друг, твоя єдина доступна родина, тому що, позбавлена навіть доступу до священика, я більше не маю кому довірити свої думки та надії.

У цю пору любові та родинного свята, у Різдвяні дні, самотність тюремної камери стає особливо нестерпною. Сіра, мертва нічна тиша (чоловіки-вартові, ніби вуаєристи щохвилини зазирають крізь отвір дверей до твоєї камери), раптові далекі крики ув’язнених, крики розпачу, страждання та гніву, брязкання тюремних засувів: усе це не дає заснути та вселяє такий неспокій, що перетворюється на окреме катування.

Але дивно те, що твої почуття не притупляються цим мертвим і жахливим світом. Навпаки, він запалює їх: твій розум звільняється від повсякденних турбот, аби думати про вічне та твоє місце в ньому. Ця свобода духу є справжнім несподіваним подарунком у різдвяну пору. У темряві камери я знаходжу сили й надію від того, що знаю: Господь — поруч зі мною. Адже де ще місце Христа, як не поруч із тими, хто страждає та просить про милість?

Тут я прочитала піднесені та напружені «Листи з в’язниці» Дітріха Бонхеффера, у яких він тужить за Христом, здатним запропонувати милосердя світові, а потім — стати мучеником заради кожної людини. Написана в тісній, сирій і смердючій камері, у якій надія мала померти раніше за тіло, Бонхеффер створив книгу, сповнену віри, відкритості, можливостей і надії — навіть у найтемнішу для людства годину. Коли я думаю про важке становище України, то згадую один епізод із книги. Коли Бонхеффер чекав на страту нацистами, він написав, що у в’язниці «безбожність світу не ховається, а навпаки — унаочнюється й постає в неочікуваному світлі».

Таким чином мене, певною мірою, заспокоює цього Різдва те, що я знаю: усі театральні декорації впали, безбожність, жорстокість і злочинність авторитарного режиму, який сьогодні править у Києві, нарешті постали перед українцями і світом у зрозумілому світлі. Усі дізналися, що вдаване прагнення європейського майбутнього цього режиму є обманом. Усі побачили, що при владі перебувають клептократи. Зневага режиму до Конституції та верховенства права тепер є незаперечною. А чітке розуміння проблеми — озброює.

Але важливішим є те, що сьогодні у світі набагато більше дізналися про страждання українського народу, і ми тепер у цій своїй біді не самі. Біль полегшується тим, що нашими проблемами й труднощами щиро переймаються Європа та весь світ. Щоденні утиски, придушення преси, вимагання хабарів і руйнування бізнесу: усе це робить державна мафія на кордоні з Європою. Але тепер європейські друзі осягнули всю зухвалу ницість режиму, з яким вони змушені мати справу.

Вірю, що із цим демократична європейська спільнота не буде миритися, а українці у своїй боротьбі будуть сильними та не самотніми. Не вдаю зі себе знавця з питань віри й духовних цінностей. Я — просто віруюча людина, яка не сприймає того, що наше існування є наслідком випадкового космічного катаклізму. Вірю, що ми — частина таємничого, але цілісного діяння, чиє джерело, напрямок і мету іноді важко збагнути. І знаю, що воно має значення й мету навіть тоді, коли хтось перебуває за ґратами.

Лише віра в те, що наше життя має значення, що наші рішення повинні оцінюватися з точки зору їх морального змісту, допоможе нам в Україні й будь-де в іншому місці знайти вихід із цього нещастя, у якому опинилася країна за два попередніх роки. У наших силах повернути собі та зміцнити знову наші свободи та наше суспільство — не самотужки, а об’єднавши наші українські сили з однодумцями в усьому світі. Ми це зможемо. Я знаю.

Цього Різдва я прошу мою родину й друзів не хвилюватися за мене. Як сказала Анна Ахматова (не Ахметова): «Я жива у цій могилі».

Юлія Тимошенко

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...