Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

«Темний» бік міґрації в Іспанію

Автор:

|

Вересень 06, 2012

|

Рубрика:

«Темний» бік міґрації в Іспанію

Останнім часом авторитетні видання рясніють привабливими заголовками про те, що зараз Іспанія — найкраща країна для міґрації. Крім того, дослідницькі центри Європейського Союзу (ЄС) заявляють про унікальність ситуації в Іспанії, де в умовах економічної кризи існує дефіцит у робочій силі та, як наслідок, маса вільних робочих місць, соціальні пільги й ліберальне міґраційне законодавство. Інакше кажучи, Іспанію подається як новий центр притягування міґрантів, як виняток зі загальної тенденції кризових явищ ЄС.

Безумовно, не можна заперечувати факт того, що в Іспанії зараз мешкають достатньо великі громади міґрантів. Тільки українська діаспора, яка, в основному, складається із заробітчан, налічує 84,4 тис. осіб. Ба більше, 38 % українських міґрантів є найпрацездатнішими в країні громадянами віком 31—40 років, половина з яких має вищу освіту.

Тим не менше, чи можна вважати стан українських міґрантів у Іспанії виключно сприятливим? Чи є вірогідними дані, що 65—70 % українців не мають проблем при працевлаштуванні? Та чи можна, узагалі, казати про ліберальне іспанське міґраційне законодавство, а також про гнучку політику адаптації на сучасному етапі?

Аби переконатися в достовірності цих «фактів», які пропонуються до уваги українських і європейських засобів масової інформації (ЗМІ), необхідно вивчити думку самих українських міґрантів. Хотів би підкреслити, що останнім часом мені довелося поспілкуватися зі значною кількістю українців, що мешкають в Іспанії. І з усього почутого про досвід мешкання та працевлаштування в Іспанії з’ясував для себе, що стан міґрантів у цій країні, у тому числі українців, є далеко не ідеальним.

За їхніми словами, труднощі виникають насамперед з адаптацією. Як це не дивно, але жодного конкретного сприяння з боку місцевої влади в пошуку роботи, в облаштуванні, в ознайомленні міґрантів зі законодавством, побутом і з іншою необхідною інформацією для тих, хто приїхав, фактично не відчувається. Основна частина українців приїжджає в Іспанію, не знаючи державної мови. Після безплатних річних курсів з вивчення іспанської українці змушені самостійно, шляхом заучування й використання окремих фраз і жестів, домовлятися з працедавцем, шукати житло. Єдине реальне сприяння в адаптації можуть надати знайомі та представники української громади. Однак подібне відбуваються не так часто, і, в основному, українці змушені самотужки прилаштовуватися до нових умов у незнайомій країні.

Такі приклади із життя свідчать не тільки про нерозвинуту політику адаптації міґрантів, а й про незацікавленість у її розвитку з боку іспанської влади. На мій погляд, в умовах фінансово-економічної кризи в ЄС, котра не обійшла Іспанії, надання додаткових фінансових засобів на адаптацію міґрантів є неможливим. За даними Національного статистичного інституту Іспанії, спостерігається позитивне зростання інфляції, рівень якої в липні 2012 року склав 1,9 %, що свідчить про збільшення річного рівня інфляції на 2,2 %. В умовах підвищення цін на товари першої необхідності, у тому числі на медикаменти, збільшення дотацій на адаптацію міґрантів неґативно вплине на бюджет платників податків.

Крім того, нагальною проблемою, з якою зіштовхується український міґрант, є пошук роботи. За словами однієї українки, у цій країні доволі складно знайти роботу. В умовах кризи раніше прибуткові галузі — будівництво й сільське господарство — перебувають у стані стагнації. За її словами, проблематично влаштуватися навіть робітником у тепличне господарство, не кажучи вже про будівельні фірми, які зараз заморозили спорудження інфраструктурних об’єктів.

До того ж, на думку заробітчан, іспанські працедавці проводять скорочення прийому на роботу міґрантів, навіть нелеґальних, праця яких ніколи не відзначалася великою оплатою. Наприклад, на сільськогосподарських підприємствах на півдні Іспанії стає популярним «родинний» бізнес, коли працедавець замість раніше затребуваних українських міґрантів набирає персонал із-поміж родичів і членів родини. Неефективне сприяння в працевлаштуванні з боку іспанських трудових бірж, де після тривалої реєстрації заробітчани довго не отримують жодних конкретних пропозицій.

Досить часто безрезультатним буває й самостійний пошук роботи. За словами українців, більшість іспанських підприємств, з огляду на діловий етикет, приймає працівників тільки на основі анкети та резюме, хоча мало хто пропонує вільні вакансії. На мій погляд, причиною цієї проблеми є перенасиченість ринку праці та структурне безробіття в Іспанії. За даними Національного статистичного інституту Іспанії, у червні 2012-го рівень безробіття склав 24,8 %. І це в той час, як загальна кількість трудових міґрантів у Іспанії сягає 14 % від 47 млн населення країни. Звісно, що під час набору персоналу іспанський працедавець радше надасть перевагу безробітному родичу, аніж працевлаштує українського міґранта. Понад те, за новим положенням трудового законодавства Іспанії, за використання праці нелеґальних міґрантів працедавцю загрожує великий штраф. Це, своєю чергою, прирікає на безробіття близько 100 тис. українців.

Підходячи до проблеми нелеґальних українських міґрантів, хотілося би наголосити, що їх леґалізація в Іспанії не відбувається без перешкод. На думку одного «леґалізованого» українця, раніше така процедура проходила простіше. Насамперед у відповідний період (востаннє — 2005 року) виходив спеціальний закон, який передбачав «амністію» для всіх нелеґальних міґрантів у Іспанії. Однак у зв’язку із внесеними до міґраційного законодавств змінами тепер, аби леґалізувати свій статус, потрібно прожити в Іспанії три роки. Крім того, необхідно надати відповідні докази, включаючи медичну картку та прописку, а також попередній контракт із майбутнім працедавцем, а це суттєво ускладнює процес леґалізації в умовах структурного безробіття. Більше того, протриматися «на плаву» протягом трьох років — набагато складніше, що полегшує міґраційній службі завдання щодо пошуку та депортації нелеґалів на батьківщину.

Окремою проблемою українських міґрантів є отримання довідки на проживання або резиденції («тархетта») в Іспанії. За словами заробітчан, на відміну від попередніх років, зараз резиденція не має постійного характеру. Її розбито на чотири періоди: перша — на один рік, друга й третя — на два, а четверта — на п’ять років. Для її отримання необхідний той же попередній контракт із працедавцем, а також довідка про повну виплату податків державі, із чим в українців і виникають проблеми. У разі відсутності одного із вказаних документів міґранту відмовляють в отриманні тої чи іншої резиденції, а процес її отримання починається заново.

Не менше проблем виникає і з використанням права міґрантів на возз’єднання з родиною після відповідного періоду проживання в Іспанії. Із досвіду українців, процедура возз’єднання з родиною (переїзд родичів у країну працевлаштування міґранта) має власні «підводні камені». Тепер це можливо лише тоді, якщо міґрант прожив у Іспанії рік і при цьому надав документ про доходи за три останні місяці. Крім того, ураховується й стан житла міґранта, ревізію якого здійснює спеціальна комісія. З огляду на те, що більшість українців розраховує на дешеве наймане житло, його стан рідко задовольняє всі «стандарти». Також члени родини, які беруть участь у її возз’єднанні, повинні отримати в Україні довідку про несудимість і стан здоров’я. У разі благополучного результату, члени родини отримають візу резидента на три місяці. Протягом цього періоду вони повинні одержати резиденцію — аналогічну до резиденції родича-міґранта.

Однак, коли йдеться про возз’єднання з родиною, усе впирається у фінансовий аспект. Проблема криється в тому, що, згідно з іспанським законодавством, для возз’єднання з кожним членом родини дохід за три останні місяці повинен відповідати мінімальній сумі, яку зміг би заробити кожен із них. Іншими словами, при мінімальній зарплатні рядового українця в тепличному господарстві розміром 570 EUR достатньо проблематично помножити таку суму на всіх членів родини. «Возз’єднання» відбувається не з усіма членами родини, і не завжди. І навіть при успішному возз’єднанні з одним із членів родини складно отримати резиденцію з правом на роботу. Насамперед, за твердженням однієї з українок, аби перевезти стару матір на постійне місце проживання в Іспанію, вона була змушена спочатку отримати резиденцію без права на працевлаштування, а потім заново проходити процедуру отримання постійного місця проживання з відповідним правом на працю. До загальної кількості проблем додаймо брак часу — за наявності тримісячної візи резидента на оформлення постійного місця проживання в Іспанії йде цілий рік.

Такі заходи з посилення міґраційного режиму в Іспанії, на мій погляд, зумовлені економічними труднощами країни, які змушують владу проводити скорочення міґраційних потоків, зокрема з України. В умовах рецесії (за ІІ квартал 2012-го валовий внутрішній продукт зменшився на 0,4 %) і режиму жорсткої економії державного бюджету, що передбачає урізання зарплатні та соціальних пільг, створення нових робочих місць для міґрантів на цьому етапі неможливе.

Отже, беручи до уваги позицію та досвід самих українських міґрантів, доходимо висновку, що Іспанія є далеко не найкращою країною для міґрантів, незважаючи на веселкові заголовки в ЗМІ. Хоча винні в усьому не іспанці, а наслідки фінансово-економічної кризи ЄС, віддзеркаленням якої повною мірою є ситуація в Іспанії. Та й не тільки в Іспанії — аналогічні проблеми, які змушують владу вживати заходів зі скорочення кількості міґрантів, помітні і в Італії, Португалії, Греції, Німеччині й інших країнах ЄС, котрі популярні серед українських міґрантів. Тож що більше поглиблюватимуться кризові явища в країнах ЄС, то складнішим буде стан наших міґрантів — такою є закономірність.

Микола Гольбін

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...