Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, May. 26, 2018

Софія Федина: «Лемки мають отримати можливість безвізового в’їзду до Польщі»

Автор:

|

Липень 12, 2012

|

Рубрика:

Софія Федина: «Лемки мають отримати можливість безвізового в’їзду до Польщі»

У невеличкому містечку Горлиці, що на півдні Польщі, на V Конґресі Світової федерації українських лемківських об’єднань було обрано нового голову цієї організації. Ним стала львів’янка Софія Федина — кандидат політичних наук, співачка. Вона розповіла про те, як відбулося обрання, про проблеми спільноти та підготовку до 30-ї ювілейної «Лемківської ватри» в селі Ждині (Республіка Польща).

Про акцію «Вісла» мають знати всі

— Софіє, розкажіть, як відбулося ваше обрання?

— Голова Світової федерації українських лемківських об’єднань — це найвища лемківська посада у світі. Для мене обрання було великою несподіванкою, бо на лемківський конґрес, який відбувається кожних п’ять років у різних країнах, де живуть лемки, я приїхала як гостя. Приходжу, а тут мені кажуть: «Софіє, ми хочемо тебе запропонувати головою». Підійшли американська, канадська, словацька, сербська делеґації, підійшла українська делеґація. Мені важко було прийняти це рішення, але я постановила собі так: якщо люди вважають, що я можу нести тягар цієї посади, то треба спробувати. Я з них взяла обіцянку, що вони, як старійшини, будуть мені допомагати, бо я — нова людина в такій справі. Вони дали згоду й більшістю голосів висловили мені довіру. Це — велика честь, але водночас і величезна відповідальність. До Світової федерації українських лемківських об’єднань входять сім суб’єктів — лемківські організації України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, Канади й Америки. Окрім того, є ще дуже багато країн, де немає формальних об’єднань лемків, але самі лемки є.

— Які зараз найнагальніші проблеми?

— У лемківській спільноті виникає дуже багато проблем. Основною причиною переселення лемків до різних країн світу були пошуки заробітків. Але найстрашнішими були масові насильницькі депортації лемків у період 1940—1947 рр. Цьогоріч якраз маємо сумну дату — 65-ту річницю акції «Вісла», яка стала заключним етапом депортації українського населення з теренів Польщі та розселення, щоби ці люди не знайшли контакту одне з одним. Наприклад, тих лемків, котрі жили на нинішніх східних теренах Польщі чи етнічної Лемківщини, розселяли якнайдалі на схід України, аж під російський кордон. Селили так, аби була одна родина на одне село, щоби, не дай Боже, переселенці не трималися купи. Тому що лемки — це феномен доцентрового тяжіння. Вони тягнуться одне до одного, збираються в тих місцинах, які найбільше нагадують їм рідні лемківські гори. Це — вагомо, і цього ще би решті українців варто було повчитися. Відзначу дуже суперечливий момент: річниця акції «Вісла» згадується не на належному рівні й неналежно вшановано тих людей, які постраждали.

— Що ви маєте на увазі — неналежно вшановано?

— Можна сказати, що в Україні, загалом, права громадян не є захищеними. Але ці люди взагалі не мають ні державної підтримки, ні підтримки у виробленні віз, аби відвідати село, де вони народилися. Вони наштовхуються на великі технічні труднощі в цьому процесі. Вони не мають права поїхати й викупити те, що їм належало, я вже не кажу про те, щоби їм просто повернули їхнє майно, оскільки їх було переселено силоміць. Переді мною, як перед новим головою, постало чи не найважливіше завдання: щоби про акцію «Вісла» знали не тільки лемки, але й громадськість на світовому, міжнародному рівні. Тільки тут є єдиний момент: Світова федерація ще не є суб’єктом міжнародного права. Звідси випливає ще одне моє завдання — зареєструвати Світову федерацію як міжнародну організацію. Тоді можна буде звертатися й до Організації Об’єднаних Націй, і до Ради Європи, і до Міжнародного суду з прав людини, щоби ця проблематика була висвітлена на світовому рівні й щоби права тих людей були захищені хоча б мінімально, із вільним переїздом на свої етнічні терени. Ніхто не вимагає повертати землі, тому що є державні кордони. Ми маємо із цим погодитися, адже вже минуло багато часу. Зміна кордонів означатиме нові кровопролиття. А цього ми не хочемо.

Лемки їдуть на «Ватру», щоби бути вдома

— Які ж ваші перші кроки на новій посаді?

— Розпочався етап реєстрації Світової федерації як суб’єкта міжнародного права. Почали інші справи. Зокрема, є задум осучаснити підхід до комунікацій між лемками. Тому що є суб’єкти федерації, є члени президії з різних країн, які контактують між собою, а прості люди такого діалогу між країнами не мають. За допомогою організації «Молода Лемківщина», яка діє у Львові, на базі Львівського обласного товариства «Лемківщина», ми плануємо зробити інтерактивний веб-сайт на кшталт Facebook, але саме для лемків, де можна буде створити свій профайл, подати інформацію про себе, свою родину, зав’язати спілкування на місці.

Ми хочемо зробити такий сервіс, аби лемки знайомилися з лемками, щоби відшукували свою родину, своїх далеких знайомих, аби були постійно на зв’язку. Цього року на теренах Польщі, у селі Ждині, відбудеться тридцята «Лемківська ватра». Це — найбільший лемківський фестиваль світу, куди з’їжджається до

30 тис. лемків щороку. Цікаво, коли би там «Ватра» не була, на які би числа вона не випадала, завжди падає дощ. Кажуть, це Лемківщина плаче за своїми дітьми. І вже як їдемо на «Лемківську ватру», то завжди мають бути ґумаки, дощовик і добрий настрій (незалежно від погоди). На цьогорічній «Ватрі» будуть присутні, принаймні є попередні обіцянки, президенти обох країн — Польщі й України, а також посли або консули тих держав, де представлена лемківська громада. Три дні триватиме велика забава й велике єднання лемківського роду.

Ще один вагомий фактор, про який би я хотіла згадати: «Лемківська ватра» — не просто фестиваль, на який люди приїжджають потусуватися. «Лемківська ватра» — це насамперед місце зустрічі лемківського роду. Туди прибувають як найстарші патріархи родин, так і наймолодші члени сімей, які й ходити ще не вміють. Привозять навіть домашніх улюбленців. Тут поєднуються найновіші зразки інтерпретації лемківського фольклору й автентична музика, яку найбільше люблять представники старшого покоління. Коли я вперше приїхала на фестиваль сім років тому, то почувалася, як удома. Лемки їдуть на «Ватру», щоби бути вдома. «Лемківська ватра» символізує відродження лемківської культури, яку розпорошили по цілому світі. Щоправда, уже з місцевим колоритом.

Друга найбільша «Лемківська ватра» проходить у першу суботу-неділю серпня в Монастириськах на Тернопільщині. Це — якраз ті терени, куди лемки повернулися після розселення. Вони шукали місцевість, найбільше схожу на Лемківщину, і знайшли таку біля містечка Монастириськ. Проводиться «Лемківська ватра» в Луганську, де є два села переселених лемків. «Лемківська ватра» відбулася на Полтавщині, де є 30 сіл лемків. Є ще «Лемківська ватра» на Закарпатті, на Івано-Франківщині, на Самбірщині. Лемки є в Донецьку і Дніпропетровську, але «Лемківської ватри» там не проводили. Я цього року вперше поїду на «Лемківську ватру» до Канади. Проводиться «Лемківська ватра» й у США. У Свиднику (Словаччина) пройшов 54-й фестиваль. Це — найдавніший фестиваль за теренами України. Так само вони проходять у Сербії та Хорватії.

«Лемківська ватра» — це не просто забава. Це — зустрічі лемків, на яких вирішуються важливі питання спільноти, зав’язуються контакти з іншими країнами. Лемки що далі, то більше проявляють свою самобутність. Я хочу наголосити, що лемківська культура, де би вона не була, не позиціонує себе — тільки ми, і нікого більше. Вона органічно збагачує культуру кожної країни, де зараз розселені лемки.

У контексті останніх політичних подій мушу нагадати: Світова федерація українських лемківських об’єднань — це лемки, які визнають себе етнічними українцями, де б вони не проживали. Лемки є й у Росії. Зараз ведуться перемовини, щоби вони зареєструвалися як офіційна організація й також уступили як окремий суб’єкт до нашої федерації. Ще є такий жарт, що лемки — то українські євреї. Вони вміють вижити повсюди й дуже міцно тримаються купи. Такого треба вчитися в єврейської спільноти. Якщо є вибір, кого підтримати, підтримають свого, вони свого влаштують на роботу. Наведу недавній приклад із Канади: одна єврейська родина імміґрувала туди, не маючи взагалі нічого. Інша канадська єврейська родина заклала свій будинок, хоча перед тим вони не були знайомі, щоб дати позику тим людям, аби вони могли розпочати власну справу. Лемки ж якраз мають таку рису: гуртуватися разом і допомагати одне одному.

«Наша пісня всіх нас об’єднує»

— Як ви готуєтеся до Ждині?

— Тут я хочу розповісти про ще одну приємну річ. На студії записала останню пісню до свого четвертого альбому. Найперша його презентація відбудеться саме на «Лемківській ватрі» в Ждині 20—22 липня. У цьому диску будуть лемківські пісні. Але ідея цього альбому — така: пісні будуть зі Словаччини, Сербії, Хорватії, України, Польщі, тобто це — ті пісні, які співаються на різних теренах, де лемки живуть. Це буде мішанина різних стилів — від симфонічного оркестру й класичного року до клубної музики, до цілком звичайної лемківської забави. Загальна думка, яка це все об’єднує: незалежно від того, де ми проживаємо, незалежно від того, які ми є різні — сумні чи веселі, ми всі — єдині, ми всі — лемки, ми всі — українці. Наша культура, наша пісня всіх нас об’єднує.

— Чи багато лемків з України поїде на фестиваль у Ждиню?

— Не так багато, як би хотілося. Є великі перешкоди у виробленні віз. Надзвичайно складний і цей процес, і самі реєстрації. Знаю, що наші польські колеґи, особливо консули Польщі, ідуть нам назустріч, допомагають. Неможливо зробити так багато віз для стількох людей, які би хотіли поїхати. Це — ще одне моє завдання, тому що кілька минулих років були певні ускладнення з тими, хто виробляв візи. Можливо, ускладнилися правила, чіткіше стали їх дотримуватися. Моя мета — вивести Світову федерацію й тих людей, які до неї належать, на такий рівень, аби вони могли говорити з консулом про конкретне спрощення режиму, щоб лемки навіть отримали можливість узагалі безвізового в’їзду до Польщі. Це хоч і складне, але ще одне з моїх найперших завдань на наступний період.

Розмовляла Ірина Дмитрів

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...