Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 1, 2020

Сотвори собі пам’ятник

Автор:

|

Жовтень 29, 2015

|

Рубрика:

Сотвори собі пам’ятник
На відкритті пам'ятника

На відкритті пам’ятника

Одна мудра людина сказала: колись і ми помремо, а що ж людям залишимо? На мою долю випало залишити місту Новосибірську, де кожний третій мешканець має в тому чи іншому ступені українське коріння, а також нашим дітям та онукам прекрасний пам’ятник великому Тарасу Шевченку. Спорудження пам’ятника було присвячено до 200-річчя від дня народження поета та художника. Довгих три роки я йшов до цієї мети. Весь цей час я жив цією ідеєю. То був один із дуже важливих проектів у моєму житті! Всупереч опору недоброзичливців і невірству скептиків, долаючи десятки перепон, не рахуючись ні з часом ні з видатками, я крок за кроком просувався вперед. Сказати, що це було мені нелегко і не просто — нічого не сказати.

Хронологія
Спочатку я звернувся в мерію м. Новосибірська за дозволом на спорудження пам’ятника. Це було восени 2012 року. Після кількох засідань і слухань у мерії, наприкінці лютого 2013-го я отримав такий дозвіл. Далі організував конкурс на кращий ескізний проект пам’ятника. В цьому конкурсі брали участь архітектори та скульптори Новосибірська, Сургута, Москви та Києва, зі всіма ними я зустрічався, мав також зустрічі в Академії мистецтв України в Києві. Шість місяців тривав конкурс. Наприкінці 2013 року підвели підсумки конкурсу і кращим архітектурним проектом була признана робота архітектора Олександра Скоробогатька і художника Олександра Крутикова (Новосибірськ), а кращою скульптурою була визнана робота скульптора Бориса Ульянова (Москва). Керівником усього проекту зі самого початку був я.
Далі навесні 2014 року на основі ескізного проекту був розроблений уже детальний робочий будівельний проект спорудження пам’ятника. Після цього почалися мої митарства з узгодженню проекту з різними інстанціями та службами мерії. Вони зайняли майже рік. При цьому доводилося долати опір противників спорудження пам’ятника, а було їх чимало, особливо серед місцевих російських націоналістів, котрі писали різні протест-петиції керівництву міста й області.
Серед моїх друзів було чимало тих, хто не вірив, що це вдасться зробити і радили закинути цю ідею. Боротись із чиновницькою тяганиною, вирішувати питання з комунікаціями, які проходять у цьому місці, планувати благоустрій території біля пам’ятнику, були й інші проблеми.
А весь цей час паралельно йшов збір коштів. І це виявилося найскладнішим. Тут дуже наклали свій відбиток російсько-українські відносини. За два роки збору громадських коштів, як кажуть із капелюхом по колу з усього світу, ми змогли набрати лише 10 % потрібної суми. Причому бідні пенсіонери з невеликої пенсії від душі віддавали свої 100-300 RUR, аби бути причетними до цього проекту, в той час як більшість заможних і бізнесменів із українським корінням доводили мені, як раптом вони стали бідними, як сильно їх вдарила криза, ну, ніяк у них не виходить зараз допомогти…
Тому я зрозумів, що потрібно розраховувати тільки на себе і почав шукати інші шляхи. Паралельно брав участь майже в десяти різних конкурсах грантів і субсидій, які оголошували в мерії й уряді Новосибірської області, писав різні грант-проекти і публічно їх захищав. Це допомогло назбирати за три роки приблизно 40 % потрібної суми. Як виняток була спонсорська допомога пенсіонера-мецената Леоніда Мехеда, котрий пожертвував 500 тис. RUR (17 %). Решта були мої кошти і моя праця. Загалом проект обійшовся близько 3 млн RUR.
Саме спорудження пам’ятника в бетоні почалося на початку липня 2015-го, потім було обліцування постаменту гранітом. Усі роботи організовував і керував я особисто, бо потрібна була стовідсоткова гарантія якості. На початку серпня я вже був готовий до відкриття пам’ятника. Але, на жаль, мерія не впоралася до того часу з роботами з благоустрою майданчика довкола пам’ятника і лише 29 вересня стало можливим його відкриття.

Відкриття
Не зважаючи на пахмурну погоду (а вранці ще йшов дощ) відкриття пам’ятнику було справді святковим. Представники обласного уряду та мерії, адміністрації району, чисельна громада. Неабиякий інтерес проявили медіа, журналістів було з півтора десятка. Спочатку пролунала пісня «Реве та стогне» у виконанні ансамблю «Мрія», підтримана всіма присутніми, потім ансамбль бандуристів «Диво-струни» заспівав пісню «Вербонька». Відкривав церемонію я, нагадав присутнім, хто такий Шевченко, його значення для української літератури та мистецтва, про те, як будувався пам’ятник. Були промови офіційних осіб, котрі висловили задоволення і вдячність за те, що ми зробили, зазначили, що цей пам’ятник прикрасить місто.
Василь Кузин, міністр культури Новосибірської області, читав на пам’ять українською уривки з віршів Шевченка, і зокрема сказав: «Вважаю, що новосибірці можуть пишатися тим, що ми відкриваємо цей пам’ятник… Це — приклад, як треба любити свою країну та культуру. В т. ч. завдяки цьому пам’ятнику наші діти й онуки будуть краще знати про Тараса Шевченка та його творчість».
Володимир Державець, представник мерії, прочитав напам’ять «Заповіт». А Петро Прокудін, голова району, заявив, що такий пам’ятник на чільному місці прикрасить район. У подібному тоні виступали й інші чиновники та представники громади.
А коли були зняті покривала з бюста та стели, то всі присутні були вражені від побаченого. Сам образ Тараса й уся композиція пам’ятника отримали найвищу оцінку. А слова Шевченка «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю», висічені на стелі, були прийняті всіма як заклик до єдності та миру не тільки в Україні, але й у всій слов’янській співдружності. Бо Шевченкове мистецтво, як і культура загалом, об’єднує людей і народи.
Відкриття пам’ятника генію українського народу у Росії зараз — не ординарна подія, враховуючи сучасні українсько-російські відносини і становище в світі. Після цього присутні почали класти квіти до постаменту.
У нашому проекті передбачаємо, що в цьому місці буде створений міні-сквер Шевченка, будуть посаджені квіти, кущі калини, настільки любимої поетом, посаджені дерева, й уже зараз тут росте посаджена мною цієї весни шевченкова верба, внучка тої самої шевченкової верби, що пройшла довгий шлях із Мангишлаку через Львів до Сибіру.
Незадовго до відкриття пам’ятника я зумисне їздив у Канів на могилу Тараса Шевченка, поклонився йому і розповів про те, як будуємо йому пам’ятник у Сибіру, як плекаємо його вербу.
Я вдячний усім, хто підтримував мене в цьому проекті, проявив моральну та матеріальну підтримку. Особливу подяку хочу виразити Гнату Стеценку, неперевершеному знавцю біографії та творчості Тараса Шевченка. Я надзвичайно радий, що мені це вдалося зробити.

Володимир Павук

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply