Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

«Газпром» визнав, що не спроможний обійтися без України

Автор:

|

Квітень 26, 2018

|

Рубрика:

«Газпром» визнав, що не спроможний обійтися без України

Роль Данії у побудові «Північного потоку-2» виявилася ключовою

Російський державний монополіст «Газпром» надіслав до Стокгольмського арбітражу документи щодо дочасного розірвання контрактів із Національною акціонерною компанією (НАК) «Нафтогаз України» на поставку газу та його транзит через українську територію. Нагадаємо, що термін дії обох угод офіційно закінчується 31 грудня 2019 року. Офіційна причина — рішення Стокгольмського арбітражу від 28 лютого ц. р., який задовольнив вимоги НАК, зобов’язавши «Газпром» виплатити українській компанії 4,6 млрд USD компенсації за недопоставлені російським державним концерном обсяги блакитного палива для транзиту. «Це рішення порушило баланс інтересів «Газпрому» і «Нафтогазу України», — наголосили в російській компанії.
А вже за кілька днів Олексій Міллер, голова правління останньої заявив, що навіть після повноцінного запуску газогонів «Північний потік-2» і «Турецький потік» РФ не зможе обійтися без українського газового транзиту. «Газпром» готовий вести перемовини з НАК про транзит газу і після 2019 року. Однак Україна має обґрунтувати економічну доцільність транзиту через свою територію», — пояснив п. Міллер.

Процедура тривалістю півтора-два роки
Наразі не будемо зачіпати питання стягнення українською стороною компенсації в 4,6 млрд USD — це окрема тема. Надіслані «Газпромом» до Стокгольмського арбітражу документи стосуються винятково дочасного розірвання контрактів із НАК на постачання та транзит газу. Але тут Російська Федерація (РФ) потрапила в ситуацію «хочу, та не можу».
«Контракти не передбачають можливості припинення їхньої дії в односторонньому порядку. Це може бути зроблено лише за згодою обох сторін або за рішенням арбітражу», — наголосили в НАК. Водночас, відповідно до регламенту Стокгольмського арбітражу, термін розгляду позовних заяв становить шість місяців із моменту їхньої подачі, але може бути збільшений за рішенням суду. Тож, найвірогіднішою виглядає ситуація, коли рішення про дочасний вихід «Газпрому» із угод буде винесено вже після того, як терміни їхньої дії завершаться наприкінці 2019-го. Це визнав і сам голова правління «Газпрому»: «Без сумніву, розірвання контрактів — це процедура не дуже швидка. Мабуть, на це піде плюс-мінус півтора-два роки».
Й майже без паузи п. Міллер приголомшив зізнанням, що повністю відмовитися від українського транзиту РФ не зможе. «Ми не говоримо про те, що повністю перекриємо транзит через територію України. Є держави Європейського Союзу (ЄС) на кордоні з Україною з боку Європи, і, без сумніву, поставки в ці реґіони будуть здійснюватися транзитом територією України. Інша річ, що це будуть значно менші обсяги», — пояснив голова правління «Газпрому».

На Півдні — не дуже добре, на Півночі — значно гірше
Його логіка зрозуміла: обидва альтернативні газові маршрути РФ в обхід України — під великим питанням. Свого часу Москва наробила купу галасу навколо «Турецького потоку» — газогону протяжністю 1100 км і потужністю 60 млрд куб. м газу на рік, який має пройти дном Чорного моря від узбережжя РФ до Туреччини. Після того, як Реджеп Таїп Ердоган, президент останньої, помирився з Путіним після збиття турками 2015-го російського літака в небі над Сирією, трубогін нарешті взялися активно будувати.
Однак виникли проблеми з його проектною потужністю, адже Анкара дала дозвіл на будівництво лише однієї з чотирьох ниток газогону. Цього цілком достатньо для забезпечення потреб внутрішнього ринку, натомість транзит блакитного палива до країн Південної Європи забезпечуватимуть вже турецькі газогони. Причому їхніми трубами піде газ не з РФ, а з Азербайджану, Ірану та Катару. Створення безпечного коридору для транзитного відтинку, що забезпечить перекачування катарського блакитного палива, називають однією з головних причин (нарівні з бажанням не допустити проголошення незалежного Курдистану) втручання Туреччини в громадянську війну в Сирії.
Водночас залишається під величезним питанням й реалізація «Північного потоку-2». Цей проект активно лобіюють впливові німецькі енергетичні концерни, які розраховують купувати газ у РФ за зниженими цінами. Крім цього, вилучення українського транзиту означало б для них додаткові конкурентні переваги, оскільки в такому випадку саме Німеччина стала б, як зауважив в інтерв’ю «Німецькій хвилі» Андрій Коболєв, голова НАК, «основним і єдиним газовим хабом для російського газу в Європі».
Тож не дивно, що «Газпром» отримав від Берліну всі необхідні юридичні дозволи для початку будівництва «Північного потоку-2». Політичні побоювання України, Польщі та країн Балтії, а також заперечення Європейської комісії офіційний Берлін донедавна відкидав. «Газогін — суто комерційний проект, і вирішувати, будувати його чи ні, мають фірми, які беруть у ньому участь», — саме так щоразу відповідали представники німецького уряду на запитання журналістів.
При цьому на німців не впливала навіть чітка позиція Вашинґтону, який незмінно повторює, що «Північний потік-2» підірве енергобезпеку та стабільність Європи, а РФ отримає ще один засіб тиску на Україну. Як писав «Міст», у березні ц. р. Гізер Ноєрт, офіційний представник Держдепартаменту США, пригрозила іноземним компаніям, які беруть участь у проекті, санкціями в рамках закону «Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій».
Але все змінилося після нещодавнього візиту до Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) Петра Порошенка, котрому, як виглядає, вдалося знайти потрібні аргументи для Анґели Меркель. На підсумковій прес-конференції канцлер ФРН визнала наявність «політичних чинників» у проекті нового газогону і заявила, що «дуже уважно вислухала українські заперечення». На її думку, «так не повинно бути, що через «Північний потік-2» Україна не матиме жодного значення з точки зору транзиту газу». Одразу після цього в телефонній розмові з Путіним п. Меркель наголосила, що «з нашої точки зору, проект «Північний потік-2» неможливий, доки в нас не буде повної ясності, яка подальша роль українського транзиту».
Тут варто зауважити, що згідно з законодавством, німецький уряд має всі правові інструменти, щоб скасувати вже отримані «Газпромом» юридичні дозволи. Такою можливістю Берлін скористався відносно недавно, коли один китайський інвестор намірився купити німецький електротехнічний завод Aixtron.
Ще більшою несподіванкою стало те, що плече українському транзиту підставила маленька Данія, через виняткову морську економічну зону якої має проти частина російського газогону. Нагадаємо, що наприкінці 2017-го парламент Данії ухвалив закон, що дозволяє уряду країни заборонити прокладку трубогонів територіальними водами країни з огляду на питання зовнішньої політики, безпеки й оборони. Раніше остаточний висновок зробила місцева Рада з екології, що оцінювала винятково ймовірні загрози довкіллю, а не «питання зовнішньої політики».
Лише за два дні до Президента України в Берліні з візитом побував прем’єр-міністр Данії. Ларс Льокке Расмуссен заявив, що у випадку з «Північним потоком-2» мова йде не лише про комерційний проект, а й про політику. При цьому, пояснив він, «українське питання має вирішальне значення», тож його уряд буде враховувати «геополітичні рамкові умови», ухвалюючи рішення, давати свою згоду на будівництво газопроводу, чи ні.

Контракти на десятиліття
Утім, шанси на збереження українського транзиту після 2019 року підвищують не лише геополітичні зусилля партнерів України, а й давно підписані на десятиліття контракти «Газпрому» з його європейськими клієнтами. Ці документи є конфіденційними, але компетентні люди запевняють, що в них прописаний і український маршрут доставки товару покупцеві.
«Якщо «Газпром» спробує змінити в цих контрактах «пункт відвантаження товару» зі західного кордону України, наприклад, на німецький Ґрайфсвальд — термінал прийому газу з «Північного потоку-2», то його європейські партнери напевно вимагатимуть перегляду й інших розділів підписаних угод, в яких, зокрема, мова йде про терміни, гарантовані обсяги та ціни», — підсумовує «Німецька хвиля».

Ігор Берчак

Мовою чисел
«Північний потік-2» — трубогін протяжністю 1250 км, який з’єднає РФ із ФРН через Балтійське море. Маршрут практично повністю дублює «Північний потік-1», відкритий 2011 року. Пропускна здатність обох газогонів ідентична — 55 млрд куб. м на рік. Вартість проекту — 9,5 млрд EUR.
Із початку 2018 року до середини квітня «Газпром» збільшив експорт газу до країн ЄС на 6 % (до 62 млрд куб. м). При цьому найбільше зростання продемонструвала ФРН. Загалом із початку року країна купила 18,6 млрд куб. м російського газу, що в перерахунку на рік становить 64,7 млрд куб. м. Загалом 2017 року експорт газу з РФ у країни ЄС виріс на 8,4 % і досяг 194,4 млрд куб. м.
До середини 2000-х рр. через газотранспортну систему (ГТС) України проходило до 90 % російського газу, що експортується в Європу (щорічний обсяг поставок становив 120-137 млрд куб. м). Після різкого падіння 2014 року транзит знову виріс і досяг 2017-го показника 93 млрд куб. м — максимальне значення з 2011 року. За оцінками експертів, близька до нуля, але позитивна рентабельність української ГТС можлива за завантаженості на рівні 60 млрд куб. м.
Прибуток України від транзиту газу з РФ за підсумками 2017 року склав близько 3 млрд USD, або приблизно 2-3 % валового внутрішнього продукту країни.

About Author

Meest-Online

Loading...