Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 22, 2017

Корисні українці

Автор:

|

Березень 29, 2012

|

Рубрика:

Корисні українці

Створення лояльних організацій усередині країни й на міжнародній арені, які підтримують офіційний курс Москви, — улюблений прийом комуністичної верхівки СРСР. І хоча часи змінюються, методи залишаються тими ж. Якщо комусь у Російській Федерації (РФ) хочеться нейтралізувати критику російських українців на адресу офіційної влади, до їхніх послуг — добре відпрацьована технологія: варто лише створити псевдоукраїнську організацію, здатну, серед іншого, підтримувати не завжди виважені дії сучасного Кремля щодо України.

«Корисний єврей» — так у різні часи в Росії називали представників єврейської національності, які підтримували офіційну політику держави, хоч вона часто була спрямована проти інших євреїв. Яскравим прикладом «корисного єврея» були свого часу члени спеціально створеного в СРСР Антисіоністського комітету радянської громадськості (АКРГ) — організації, сформованої 1983 року за розпорядженням Юрія Андропова, тодішнього голови КДБ. «На-

пів’єврейська» за своїм кадровим складом організація займалася пропаґандистською діяльністю у сфері антисіонізму як на внутрішньому рівні, так і за межами СРСР. Особливо активно АКРГ діяла на міжнародній арені — на тлі напруженого радянсько-американського протистояння вона критикувала своїх же «братів по крові» в Ізраїлі за знищення палестинських військових баз у ході Ліванської війни.

Історія має здатність повторюватися. Тільки цього разу — з українцями. 2012 року спадкоємці Андропова розпочали роботу зі створення вже псевдоукраїнської організації, базою для неї обравши Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКАУР).

Раніше така організація вже існувала — з 1998 до 2010 рр., але була закрита через суд. Як визнав потім Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ, її закрили за нібито політичну діяльність керівництва організації. І ось тепер ФНКАУР знову відновлюють, але вже в іншому складі, з іншими керівниками й засновниками.

Сам формат організації як спосіб громадського життя національних меншин на території РФ — дуже зручний, бо спочатку був задуманий для фінансування з держбюджету лояльних до держави діаспор. За визнанням Валерія Семененка, очільника попереднього ФНКАУР, закритого 2010-го, саме з надією отримати хоч якусь матеріальну підтримку з боку держави й створювалася національно-культурна автономія (паралельно з існуючою всеросійською Організацією українців Росії). Щоправда,

ФНКАУР за всі роки так і не отримала жодної копійки від російської держави, громадянами якої були її члени.

Не дивно, що для створення лояльної української організації відповідні органи РФ обрали саме ФНКАУР: для її реєстрації достатньо взяти представників усього двох-трьох реґіональних організацій, які би виступили засновниками. Сам п. Семененко описав механізм підготовки до такої реєстрації у своїй статті «Український детектив». «Богдан Безпалько (хто це — подивіться в Інтернеті або поцікавтеся в працівників Бібліотеки української літератури в Москві) за короткий час облетів Магадан, Новосибірськ, Татарстан, Мурманськ, Архангельськ і Сиктивкар, намагаючись схилити місцеві українські національно-культурні автономії до заснування федеральної автономії. Себе він уже називає головою ФНКАУР», — писав Валерій Семененко.

Подальші події засвідчили, що розвиваються вони за описаним вище сценарієм. 2 березня 2012 року в Москві пройшов установчий з’їзд зі створення нової організації. Хоча іменник «з’їзд» не надто пасує для цього заходу, який більше скидався на «зібрання».

По-перше, місцем зустрічі чомусь було обрано не загальнодоступний майданчик у Культурному центрі України на Арбаті, а федеральне видавництво «Воздушный транспорт». Відповідно, доступ до будівлі, розташованої в адміністративному кварталі між Луб’янкою та Кремлем, суворо обмежено — лише за перепустками або списками. По-друге, організатори дуже не хотіли привертати до заходу громадську увагу. Адже навіть в опублікованому про майбутній «з’їзд» оголошенні в урядовій «Российской газете» ніде не вказувалося телефонів для акредитації. Сам же

п. Безпалько напередодні зустрічі, 1 березня, ніяк не відреаґував на прохання українських журналістів акредитувати їх. А 2 березня, у день з’їзду, він і зовсім не відповідав ні на телефонні дзвінки, ні на смс-повідомлення.

Через це охоронці не пустили до приміщення українських журналістів для висвітлення «з’їзду», мотивувавши такі дії тим, що отримали чітку вказівку пускати тільки тих, хто є в списку. У ньому ж було всього вісім прізвищ, серед яких, окрім згаданого Богдана Безпалька, числилися також Богдан Лаврів (українська організація Мурманська), Віктор Терешко (українська громадська організація Магадана). Погодьтеся, для «з’їзду» якось замало людей. Мало того, виявилося, що саме цього дня охорону видавництва було ще й посилено. «Напевно, щоб саме вас не пустити», — пожартував один з охоронців.

Така відверта «партизанщина» тільки стимулювала журналістів до пошуку інформації про ініціатора й організатора відтворення ФНКАУР.

Звернувшись, за порадою п. Семененка, до працівників Бібліотеки української літератури (БУЛ) із питанням «гу із Богдан Безпалько», вони отримали відповідь, що ця особа раніше працювала в бібліотеці заступником директора. Але зараз його звільнено, хоча він і намагається стягнути через суд моральне відшкодування.

На думку одного зі співрозмовників, п. Безпалько має безпосередній стосунок до створення низки проблем у діяльності бібліотеки. Конфлікт навколо БУЛ триває давно й відомий далеко за межа­ми РФ. Не вдаючись до глибокого копирсання в його історії, згадаємо лише про розвиток подій на «останній фазі». Тоді, за доносом Сергія Сокурова, звільненого на той час заступника директора БУЛ, правоохоронці порушили проти Наталії Шаріної, директора бібліотеки, справу за статтею «екстремізм»: її звинуватили в розповсюдженні української літератури, зміст якої начебто спрямований на розпалювання ворожнечі між Україною та РФ. Питання вийшло навіть на міждержавний рівень, і його розв’язанням зайнялися високопоставлені чиновники України й Росії.

І ось у розпал слідства в цій справі саме Богдан Безпалько пише клопотання про усунення від роботи свого начальника — Наталії Шаріної. Співробітники бібліотеки припускають, що таким чином підлеглий хотів позбутися начальниці, оскільки сам претендував на цю посаду. Хоча є й другий варіант: хтось «попросив» його це зробити. Але в підсумку справа розвалилася через абсурдність обвинувачень — Наталію Шаріну відновили на посаді директора, а Богдана Безпалька звільнили. І ось тепер, імовірно, намагаючись залишитися в «українській» темі, п. Безпалько затіяв (сам або за вказівкою зверху) створення фіктивної української організації.

Скандальна ситуація ще далека від завершення. Перші результати буде видно після оголошення рішення російського Міністерства юстиції — про реєстрацію фіктивної організації ФНКАУР, а також Федеральної української національно-культурної автономії (ФУНКА), яка створювалася з ініціативи Об’єднання українців Росії (ОУР) в екстреному порядку, щоб випередити самозванців. Проте сама наявність такого «детективу» змушує констатувати кілька фактів.

По-перше, зрозуміло, що українські представники намагаються «згладити кути» та не дратувати й без того роздратований «російський нерв». Але, підтримуючи контакти з «правильними» українцями й іґноруючи «неправильних», зате авторитетних людей, такі функціонери вносять розкол у середо­вище української громади РФ. А охочих отримати вигоду з такого розколу в самій Росії, як доводить практика, є більш ніж достатньо.

По-друге, умов негласного компромісу між російською владою та її українськими колеґами не дотримано. Українська сторона виконала свою частину домовленості й віддалила від керівних позицій в українській діаспорі Валерія Семененка, який «дратує» Москву. Ось тільки РФ не поспішає виконувати свою частину домовленості й припинити судове переслідування ОУР. Таким чином, не виявивши належної твердості, Київ «здав» найактивнішого та найвідданішого свого прихильника, але натомість (укотре!) не отримав нічого.

По-третє, Москва й надалі сприймає Україну як ворожий для російської державності елемент — і залучення державного апарату до нейтралізації українських громадських організацій у Росії є свідченням саме цього. Тому, скоріш за все, роботу зі створення «корисних українців» Москва продовжить. Благо, досвід накопичено значний.

 Ігор Соловей

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...