Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Тисячі українок роблять це щодня

Автор:

|

Липень 25, 2013

|

Рубрика:

Тисячі українок роблять це щодня

Катерина Панова, журналістка з Києва понад місяць працювала в Польщі як звичайна українська заробітчанка — прибиральницею й робітницею в полі. Свої спостереження дівчина описала в польському тижневику Newsweek. Як пояснює Катерина, полякам цікаво було подивитись збоку на те, як вони виглядають в очах українських заробітчан: жадібні чи ні, щирі чи не дуже. Найбільшим потрясінням для журналістки були умови, за яких працюють українки, — передаючи гроші рідним в Україну, самі вони беруться за важку фізичну роботу та працюють по багато годин навіть без вихідних. Економлять на собі: їдять переважно картоплю й макарони без м’яса, аби більше грошей передати додому. «Українська правда» розмовляла з Катериною Пановою одразу після її повернення в Україну. Як каже журналістка, їй досі телефонують із Польщі й запитують, чи не хоче вона прийти прибирати.

Стаєш і чекаєш, коли запропонують роботу
— Я працювала у Варшаві з березня, щоправда, із перервами, іноді поверталася до Києва. За більш ніж місяць прибирала в 13 приміщеннях, у деяких побувала кілька разів. Це були різні квартири, будинки, майстерні. Також працювала в полі, збираючи полуницю.
Я намагалася шукати роботу так, як це роблять пересічні українки, хоча й не мала всіх можливостей, які є в заробітчан. Маю на увазі «сарафанне радіо», коли односельчани допомагають одне одному. Із Києва не так багато людей заробляє в Польщі прибиранням, тому зробити це було непросто. Тож я сіла на автобус до Варшави, і вже в ньому порозмовляла із жінками та чоловіками, які розказали, куди йти й що робити.
У Польщі на заробітках працюють вихідці з п’яти областей західної України. Це – жінки від 18 до 50 років, у середньому — із вищою освітою, які не можуть знайти роботу. Це – найголовніша трагедія, яку я там відчула.
На жаль, у великих і невеликих містечках західної України неможливо знайти роботу без хабара. І це виштовхує жінок на заробітки. Ці люди — економісти, юристи за фахом — виконують важку фізичну працю з дня в день. Я постійно жила й спілкувалась із чотирма нашими жінками. Із деякими перетиналася на роботі, коли стояла на ринку праці.
Що таке цей ринок праці? Він — у передмісті Варшави. Ти стаєш на дорозі й чекаєш, доки тебе «затруднять» (тобто запропонують роботу). Ти просто стоїш на дорозі, це місце – саме для українок, з одного боку дороги — чоловіки, з іншого — жінки.
Під’їжджає поляк, його автівку оточують з усіх боків, він виходить і голосно й чітко каже, що хоче. Якщо це «прасування» й «окна», то зрозуміло, що то буде. Далі ти сідаєш до машини незнайомої людини, і вона тебе кудись везе. На цьому ринку праці було багато жінок, але я – молода й висока, тому до мене підходили, я була затребуваною робочою силою.

Українці не допомагали і з пошуками роботи
Українки дуже змагаються за роботу. Бувало навіть, що вони тягали одна одну за коси. Я приходила на ринок праці пізніше — не на п’яту годину, коли найбільше людей, а на шосту-півсьомої, бо мені ще треба було приїхати з Варшави.
Жінки намагалися торгуватись, аби отримати вищу платню за свою роботу. Оплата праці становить 25 грн на годину — за роботу в полі чи прибирання. Тільки раз мені заплатили більше — 30 грн на годину. Таким чином, на заробітках у Польщі українка може заробити десь 800 USD, максимум 1 000, але це малоймовірно. Українські чоловіки-заробітчани — перебірливіші, вони не бралися до тяжкої роботи в полі за малі гроші.
Щоби знайти роботу, я діяла різними шляхами: повісила оголошення в церкві, о п’ятій ранку купувала газету з пропозиціями щодо праці. Це треба було зробити дуже швидко, бо до сьомої-восьмої вже всю роботу розбирали. Не знаючи польської, досить важко було домовлятись по телефону з працедавцем.
Інший шлях — я просила роботу в наших жіночок і була дуже здивована, що українці не допомагали з пошуками роботи. Не тому, що вони такі погані, це — правило виживання. Адже якщо вони йдуть на допомогу іншому, то, по суті, у них самих забирають роботу. Це – така конкуренція.
Для мене було відкриттям, якими відданими й працьовитими є жінки зі західної України. У них є діти, а чоловік або не працює, або пиячить, або вони взагалі живуть без чоловіка. Жінки пробиваються самі. Усі гроші пересилають дітям, яких виховують родичі чи чоловіки. Своїх дітей така жінка майже не бачить. Вона їсть переважно макарони й картоплю, а всі гроші відсилає додому.
Поїздки додому для них теж дуже болісна річ, бо якщо передадуть комусь роботу, то навряд чи їм її потім повернуть. Тому потрібно викликати родичку, яка працюватиме на підміні на час відсутності.

Поки ми прибирали, пан стежив, аби ми не сідали
— Мене дуже вразило дещо, коли я працювала в одному будинку разом із коліжанкою. Нас забрали на прибирання великого буднику (300 кв. м). Ми прибирали його цілий день, десять годин. Кожна з нас заробила за цю працю по 100 PLN. Це був дуже дорогий будинок, але вони торгувалися про ціну на смерть. Ця сім’я запрошувала нас на прибирання наступного дня, але за десять годин тяжкої фізичної роботи отримати 250 грн — це дуже мало.
Над нами весь час стояв цей пан Вацлав. Він просто не відходив від нас, аби ми, не дай Боже, не присіли. Це був і сміх, і гріх, бо його жінка керувала ним, а він стояв над нами, як жандарм. Я ще мила якесь вікно, і він тримав мене за штани, аби я не впала, і так тримав, що майже стягнув їх із мене. А його жінка стояла поряд і здійснювала загальне керівництво процесом.

Це — не екстремальний досвід
— Не знаю, який фідбек на цю публікацію в Newsweek зараз у Польщі, бо я поїхала. Дорогою на летовище бачила рекламу журналу й своє фото на обкладинці. Не хотіла, аби мене фотографували, я – журналіст, маю розказувати історію інших людей, а не свою. Але це було вимушено.
Фотограф знімав також тих жінок, які працювали зі мною, та вони бояться, що втратять роботу, тому ми не можемо ці знімки опублікувати, аби не нашкодити їм. Це — не екстремальний досвід. Тисячі українок чинять так щодня, і я не вважаю, що робила щось надзвичайне.
Зараз мені всі телефонують, розпитують. Я не очікувала, що стану такою зіркою, але важливо розказати про життя заробітчан у Польщі. Мені здається, що не всі розуміють, як воно там і до чого їх довели.

В українок, із якими працювала, — сильна мораль
— Я мала багато пропозицій щодо сексу від працедавців, але не чула від інших заробітчанок, що хтось когось ґвалтував. Інформація про такі пропозиції була новиною й для поляків (редакції журналу Newsweek), ніхто цього не очікував. Мабуть, секс мені пропонували, бо свою роль тут зіграв імідж українських жінок як повій. Але ті жінки, із якими я жила, спілкувалася на роботі, на базарі, де вони роблять закупи, — не повії, у них мораль сильніша, ніж у нас. Вони навіть слова «секс» не будуть використовувати.

Галина Титиш, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...