Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Міґранти ненавидять роботодавців і заздрять успіхам оточуючих

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Міґранти ненавидять роботодавців і заздрять успіхам оточуючих

Завдяки італійським синьйорам міґранти дають дітям вищу освіту, купують квартири та при цьому потай проклинають тих, хто дає їм заробити. Розповіді про іноді щасливі, а здебільшого нещасливі долі заробітчан, які часто публікуються у мас-медіа, дуже схожі завдяки спільній для них тенденції: наші люди – роботящі, чесні, релігійні. А кляті «макаронники», на яких вони мусять гарувати, тільки те й роблять, що знущаються зі заробітчан і принижують їх.

Читаючи такі публікації, згадую підручник історії, здається, за п’ятий клас. Пишучи в цьому підручнику про причини краху Риму, радянські історики пояснювали, що велика імперія занепала через класову ненависть рабів до рабовласників. Працюючи на плантаціях римських патриціїв, розповідалося в підручнику, раби спеціально псували знаряддя праці, «шлангували» на полі, труїли тварин своїх господарів, робили інші капості. Після розповідей наших заробітчан виникає враження, що в сучасній Італії історія повторюється. «Пані Тетяні, — описує біль української міґрантки автор однієї з публікацій, — довелося спати на маленькому диванчику. Треба було дочекатися, поки синьйора вкладеться спати, бо вона ще могла прийти й забажати склянку молока чи соку. Суворо стежила господиня, щоби доглядальниця часом не з’їла зайвого шматка хліба на сніданок. Тому, коли Тетяна готувала їсти, бабулька сиділа на дивані та свердлила її пекучим поглядом». Сльози заважають читати… Я, щоправда, і сам сплю на дивані, також дивлюся в спину дружині, коли вона готує мені щось смачненьке. Маючи бурхливу фантазію, і в моєму погляді можна знайти щось «пекуче».
Після прочитання таких розповідей міґранток так і кортить їх запитати: «Вас там у Римі чи Неаполі на ланцюзі тримають? Якщо так ненавидите своїх роботодавців і роботу, яку мусите там виконувати, чому додому не повертаєтесь? Чи не тому, що за «пекучі погляди» вам непогано платять?»
Прихована ненависть до працедавців притаманна не лише українським міґрантам. Це почуття стало «багатонаціональною рисою» жителів усіх пострадянських країн віком за 40 років. Переконався в цьому, перебуваючи у відпустці в Грузії. Після приходу до влади команди Саакашвілі там створили однакові умови започаткування та ведення бізнесу для вітчизняних і закордонних підприємців. Після чого в країні почали, як гриби, з’являтися підприємства, засновані іноземцями. Біля села, у якому я відпочивав, відкрив деревообробну фабрику громадянин Китаю. На роботу до нього пішли чи не всі чоловіки з навколишніх сіл, які до того лише порпалися на власних городах. Та через тиждень ці наймані працівники перекрили автотрасу, вимагаючи негайної зустрічі з районним керівництвом.
Районний керівник, молода та спокійна людина, приїхав. У дворику фабрики робітники спочатку так бурхливо висловлювали свої емоції, що можна було почути лише прокльони на адресу власника виробництва. Та врешті люди заспокоїлися й почали висловлювати свої претензії. Коли ж дослухалися самі до себе, зрозуміли, що ці претензії виглядають смішно. «Ми ж як звикли раніше, за СРСР, працювати, — зізнався один із протестувальників. — О восьмій годині приходили на роботу. Пили чай, розповідали один одному, як минули вихідні. Потім трохи працювали. Потім – перекур, знову чай-кава. А там час іти додому. Щось обов’язково з роботи прихоплювали. А китаєць, — сміється сам із себе чоловік, — дозволяє теревенити лише з першої до другої. Решту часу треба працювати. Але ж так і має бути!»
Дарма грошей ніхто не платитиме. Навіть сусід, до якого пішов у прийми. Насправді вільна людина, на відміну від раба, поважатиме й свою працю, і працедавця, завдяки якому заробляє бодай на хліб. А такі, як пані Тетяна, і на Батьківщині почуватимуться нещасними. Бо поряд завжди буде хтось успішніший і багатший за них. Працюючи на таких власників, люди із психікою раба щодня кидатимуть сповнені ненависті погляди на чужі будинки, у себе на кухні проклинатимуть дітей роботодавців і на людях, вичавлюючи зі себе посмішку, казатимуть: «Дивіться, хазяйський собачка побігли».
Із часом рабський менталітет від пані Тетяни перейде до її діточок. Вони також отруюватимуть собі життя заздрістю до тих, хто досяг більшого. Марксисти-леніністи називали це класовою ненавистю. Я називаю це рабською психологією, якою спробую не отруїти власну дитину.

Омар Узарашвілі

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...