Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Мати судиться з донькою через онучок

Автор:

|

Липень 18, 2013

|

Рубрика:

Мати судиться з донькою через онучок

В одному із сіл Хотинщини громада напружено спостерігає за судовою тяганиною 63-річної листоноші Василини Перчук, яка намагається відвоювати в доньки Марини онучок: 15-річну Орисю та 14-річну Христину. Жінка має на те моральне й законне право, переконані земляки.

Майже протягом восьми років виховувала їх сама
«У мене – троє дітей: двоє доньок і син, — розповідає жінка. — Двоє з них — порядні люди, добре господарюють і мають міцні сім’ї. Про них ніхто поганого слова не скаже. А ось Марина пустилася берега: пиячила, волочилася за чужими чоловіками. Хоча мала свого — Андрія, який дбав про сім’ю. Однак він не зміг змиритися з розпусним життям дружини й виїхав із села.
Дітям, яких дуже любив, залишив записку: «Більше не можу витримати. Коли станете дорослими, я про все вам розповім. Тоді, може, мене зрозумієте». Але ще до цього він працював у Португалії, гроші надсилав на моє ім’я, бо знав, що дружина їх витратить не на дітей, а на розваги. Якось поїхали з нею по переказ у один із чернівецьких банків. Прийшли туди, а Марина каже: «Коли візьмеш гроші, покладеш біля віконця!» Я так і зробила. А донька забрала гроші й зашипіла: «Мотай, с…о, звідси, бо вб’ю!»
Протягом майже восьми років я виховувала онучок сама, бо доньку та її чоловіка ще 2008 року позбавили батьківських прав, а офіційним опікуном призначили мене: діти були доглянуті, ходили до школи. Хоча пенсія в мене — невелика, та й зарплата листоноші — мізерна. П’ять останніх років Марина була на заробітках у Італії. Переповідали мені люди, що заробляла там сексуальними послугами.
У травні 2012 року донька приїхала додому, але до мене не зайшла, не обійняла ні мене, ані дітей, як не гірко мені про це говорити. Маючи гроші, найняла двох тернопільських адвокатів, бо наші юристи навряд чи взялися би за таку марудну справу, та й подала на мене до суду. І поновила таким чином свої материнські права. Дітям, спраглим материнського тепла, наобіцяла золоті гори. Перейшла жити до родичів, але, обчистивши їх, разом із чоловіком-італійцем сім разів змінювала місце проживання.
Я не могла мовчки спостерігати за тим, до чого зводиться виховання моїх онучок, — звернулася до апеляційного суду, який ухвалив рішення на мою користь. Донька опротестувала вердикт у Вищому спеціалізованому суді України, але той погодився з постановою нашого апеляційного суду. Протягом усієї зими діти із Чернівців діставалися сільської школи в старих літніх куртках і без шкільної форми. Певна річ, часто запізнювалися на уроки, погіршилася їхня успішність, чого раніше не було, — це засвідчують і вчителі».

Виконати рішення судів не вдається
«Тепер Марина знову в Італії «заробляє» гроші, а Орися та Христина опинилися в чергового опікуна, який сказав у відповідній службі, що він — їхній дядько, — продовжує Василина Перчук. — Це – неправда, бо я знаю всіх наших родичів. Виконати ж рішення судів не вдається: я подала до суду на бездіяльність як держави Україна, так і керівництва Хотинської районної держадміністрації, правоохоронних і опікунських служб.
Доки триває тяганина, я схудла, утрачаю здоров’я. Але не здаюся, бо знаю, яка робота чекає на онучок за кордоном, куди донька хоче їх вивезти. Якось Орися розмовляла з мамою телефоном. Я не втручалася. Поглядом запитала, про що йшлося. Дівчинка дала послухати. Те, що почула, віддалося морозом по спині. «Приїдете до мене й запануєте тут, будете, як у раю!» — «співала» Марина по телефону. Не можу допустити, щоби діти наслідували таку матір.
З Орисею та Христиною спілкуюся дуже рідко. Дівчатка сам-на-сам зі мною зізнаються, що їх так заплутали, що вони й не знають, кому що казати та кому вірити. Саме тому онучки написали, коли розглядалося питання про поновлення материнських прав Марини, що буцімто бабуся знущається з них, прив’язує за непослух до паркана. Я, коли почула про це, ледь не зомліла від тієї брехні. Але ж представники влади могли приїхати до села, усе перевірити. І тоді вони почули би від сусідів, учителів, сільського голови, що це – неправда. Я не кину своїх онучок на поталу шалапутної матері. Щороку Орися та Христина гарно вітали мене із днем народження й іншими святами, і я вірю, що вони ще будуть біля мене. Заради цього й живу.»
«Односельчани повністю на боці бабусі, а не її доньки, — каже Іван Петрович, один із мешканців села, колишній депутат сільради й райради. — Ця історія – непоодинока. Зростає кількість розлучень у родинах заробітчан. Найгірше ж, що від цього страждають діти».
«Недарма кажуть: чужа сім’я — сутінки, — вважає одна з педагогів місцевої школи. — На чиєму боці правда, важко сказати. Найкращий варіант — це примирення матері й доньки. Ми намагалися це зробити, але, на жаль, не вдалося».

Василь Гринюк

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...