Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 19, 2020

Коровай і рушники на весілля везли з України

Автор:

|

Грудень 18, 2019

|

Рубрика:

Коровай і рушники на весілля везли з України
Весілля Анни Гончаренко

Анна Гончаренко — родом із Харкова. За освітою — режисер естради та масових свят, працювала танцівницею, маркетологом шоу програм, організатором свят, ведучою. Ось уже кілька років живе в італійському місті Асті, що в реґіоні П’ємонт. Складає індивідуальні маршрути, проводить гастро-тури й екскурсії в форматі «прогулянка з місцевим жителем». Зараз разом із чоловіком будує апартаменти для туристів.
«Країну для переїзду не вибирала. Зазвичай кажу, що, якби я тут не жила, я б тут не жила. Італія мені ніколи не подобалася. Моя історія приїзду в Італію — справжній посібник про те, як робити не треба, — зазначає 27-річна жінка. — Якось вирішила змінити атмосферу і поїхала працювати до Італії в нічний клуб. Там і познайомилася з майбутнім чоловіком. Коли закінчилася віза, він і запропонував мені залишитися».
Розповідає, що ніколи не мріяла вийти заміж за італійця і переїхати в іншу країну. Весілля гуляти також спершу не хотіли, планували тільки розписатися. Але в підсумку святкувати прилетіли батьки Анни, подруги з різних куточків світу — від Дубая до Шпіцбергену. Подію фіксували фотографи з України, був український коровай разом із рушниками.
«В Італії не турбуються з приводу традицій, весілля дуже нудні. Наше ж стала моїм найкращим проєктом: сама робила запрошення, малювала ескізи торта, сукні, готувала декорації та подарунки гостям. Італійська свекруха з ентузіазмом допомагала, — згадує еміґрантка. — Наші мами дуже здружилися за час весілля, хоча був мовний бар’єр. Через весільний форс-мажор залишила їх самих і це не виявилося катастрофою. Буквально за кілька годин, на вечері, моя свекруха вимагала місця поруч із моєю мамою: «Таня! Де моя Таня? Ми повинні з нею говорити!». Мабуть, інтуїтивно знайшли спільну мову. Дотепер одна одній привіти передають».
Чоловік Анни був розлучений і мав десятирічного сина, котрий живе зі своєю мамою. Дівчині довелося освоювати роль мачухи. Розповідає, що було не просто, але змогла «підкорити серце через шлунок». Хлопчик обожнює сирники, які готує мачуха. А чоловік оцінив смак українського борщу, буженини, плову, гречки з м’ясом і підливою, картоплі з салом. З української кухні не готує лише холодець, це для неї занадто.
«Син чоловіка нещодавно приходить зі школи та читає мені твір: «Коли я виросту, я відкрию ресторан Blins. Це моя мрія, бо млинці — це моє найулюбленіша страва у світі! Мені її готує дружина мого тата, вона з України». Було дуже приємне таке визнання, — розповідає Анна. — В Італії люблять смачно поїсти. Але з італійцем про їжу не варто сперечатися. Про приготування страв вони завжди матимуть рацію».
З чоловіком живуть у квартирі над російським магазином. Там можна купити бородинський хліб, сир зі сметаною, насіння, свіжі огірки з пухирцями (в Італії вони величезні, гладкі та позбавлені смаку). Пиво чоловік дівчини собі купує саме там — ближче йти та подобається смак.
«В Італії все настільки повільно, що навіть не дратує вже. Спосіб життя — в слові piano, не від слова «п’яниця», це «повільно». Не потрібно хвилюватися, поспішати, адже життя одне, — зазначає Анна, — Подивіться на бабусь у білих колготках і перлах, котрі виходять від перукаря з ідеальними зачісками і йдуть пити капучіно з подругою всупереч всім правилам — після обіду».
Жінка розповідає, що італійці на Півночі та Півдні країни дуже різняться. Вони можуть просто не розуміти один одного через різний діалект. І люди відрізняються менталітетом, чим південніше, тим темпераментніші та відкритіші.
«Якщо в Італії їдять багато, то на Півдні Італії — удвічі більше! Я жахливо багато їм. І всупереч цьому скинула 15 кг. Італія дуже мене змінила. Іноді здається, що я настільки адаптувалася зараз, що можу зійти за місцеву, — розповідає вона. — Не пила вино до Італії, мені воно було квасним. Але якось один італієць мені сказав: «Не смачний лише перший ковток» і правда. Зараз вино п’ю майже щодня по кілька келихів. У мене і з Італією любов із другого ковтка».
Ціни на продукти харчування вищі, ніж в Україні. Проте й якість краща. Але найбільше шокують податки. Наприклад, деякі бізнесмени повинні платити 70 % від прибутку. Іноді вигідніше працювати на когось. «У мене не було рожевих окулярів ні до, ні після приїзду в країну, а тим більше — немає їх зараз. Я реалістка. Коли ти приїжджий завжди залишається відчуття, що ти чужий тут. Навіть якщо будеш знати мову, приймати звички, режими, все одно ніколи не станеш «місцевим», — зазначає Анна, — Але і на батьківщині ти вже не зовсім свій. Я це відчуваю щоразу, коли повертаюся до Харкова — там моя родина, мої друзі, мої спогади. Мені цього бракує, але в Італії вже є чоловік, сім’я, будинок, бізнес, моє життя».

Анна Дерев’янко, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply