Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 27, 2020

Чому в Сербії не поставили пам’ятника жертвам Голодомору?

Автор:

|

Грудень 04, 2013

|

Рубрика:

Чому в Сербії не поставили пам’ятника жертвам Голодомору?

Українській громаді в Сербії з різних причин уже п’ять років не вдається поставити пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 рр. Проблеми здебільшого полягали в знаходженні місця для нього, у дозволах для побудови пам’ятника, у труднощах із імпортом, а також у побоюванні сербських політиків і бюрократів щодо реакції Росії.

Пам’ятник жертвам Голодомору українська громада в Сербії планувала встановити ще 2007 року. Мирослав Калинюк, колишній голова Української національної ради українців у Сербії, розповів, що діаспора домовилися про виготовлення пам’ятника з Львівською міською радою. За його словами, спочатку було заплановано, щоби пам’ятник розмістили на подвір’ї української греко-католицької церкви в місті Сремській Мітровиці на півночі країни, оскільки церкві найлегше отримати необхідні будівельні дозволи. Кам’яний пам’ятник заввишки 2,5 м у Львові вже виготовили. Він зображав жіночу постать із мотивами серця та колючого дроту.

«Завеликий» монумент
Розпочато було й оформлення документів на імпорт пам’ятника з України до Сербії. Однак, за твердженням екс-голови Національної ради українців у Сербії, у місті Сремській Мітровиці, що в краї Воєводина, виникли проблеми спершу всередині української громади, а потім і з місцевою владою.
На Воєводині проживає найстарша українська діаспора українців-русинів, які емігрували на Балкани в XVII ст. й котрих, за останнім переписом 2011-го, є понад 20 тис. Громада поділяється на україномовну (5 тис.) і русиномовну (15 тис.) гілки діаспори, але їх об’єднує те, що більшість із них є греко-католиками.
Священик греко-католицької церкви о. Владислав Варґа, який у 2007-2008 рр. служив у Белграді, брав участь у перемовинах щодо пам’ятника між українським посольством у Сербії, діаспорою та греко-католицькою церквою. За його словами, він «перестав утручатися в цю справу», коли усвідомив, що сербська духовна та державна еліти дивляться на трагедію Голодомору через призму політики.
«Спочатку було вирішено, що пам’ятник буде в Сремській Мітровиці, але українці-русини, котрі тоді працювали в органах місцевої влади того міста, зрозуміли, що Голодомор у цьому випадку є не лише церковною, а й політичною справою, і що деякі представники сербської держави на місцевому рівні побоювалися, щоб це не стало провокацією для Росії», — каже о. Варґа.
На думку священика, і політики, і сербське суспільство «не дозріли», щоби дійти розуміння трагедії Голодомору. Крім того, виготовлений пам’ятник був «помітно завеликим», що могло вплинути на небажання деяких політиків і бюрократів установлювати його, додає духівник.

«Мала та безсила» громада
Після цього, провадить далі п. Калинюк, Національна рада українців постановила спорудити пам’ятник у місті Кула на північному заході Сербії, теж на подвір’ї греко-католицької церкви. Місцева громада українців зібрала всі необхідні для цього дозволи.
Однак тут виникла проблема з перевезенням пам’ятника, себто з митним дозволом щодо його імпорту до Сербії. Справу ввезення пам’ятника у 2008-2009 рр. вирішували на рівні сербського уряду. Приблизно в той час південний сербський автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив незалежність.
Мирослав Калинюк стверджує, що в Міністерстві економіки неохоче поставилися до імпорту пам’ятника з України й пояснили, що «не хочуть підтримувати нічого, що може в будь-який спосіб нашкодити відносинам між Сербією та Росією».
«Не було бажання з боку держави Сербії допомогти нам імпортувати цей пам’ятник, а навпаки – цю справу відкладалося так, щоби ми самі відмовилися від неї… Українська громада в Сербії є малою та безсилою, найкраще було б, якби це вирішувалося на міждержавному рівні, через посольство. Посольство України певний час тим і займалося, а потім перекинуло це все на нас», — зазначив колишній голова Національної ради українців у Сербії.

Делікатна справа
З іншого боку, у неофіційному спілкуванні з колишніми працівниками посольства України, котрі тоді перебували на службі у Белграді, удалося дізнатися, що диппредставництво не отримувало жодної відповіді від сербської влади на питання про встановлення чи імпорт пам’ятника. Колишні дипломати визнають, що це питання — делікатне, однак кажуть, що ентузіазм української громади, який був на початку, із часом згас.
Однак Йозо Сапун, нинішній голова Національної ради українців у Сербії, із цим не погоджується. За його словами, українська громада не відмовилася від своєї ініціативи, а пам’ятник не поставили, бо в Сербії «не було на це політичної волі».
«Ціла українська діаспора має пам’ятник жертвам Голодомору, лише в Сербії його не існує… Національна рада й далі займатиметься цією справою, а 23 листопада була проведена служба Божа в сербській православній Соборній церкві у Белграді. Посольство України запросило туди високих посадовців Сербії», — розповів він.

Травматичний період для Сербії
Усі співрозмовники погоджуються на тому, що це питання — делікатне, і що певний час для встановлення пам’ятника справді не було політичної волі. А дехто твердо переконаний, що політично-бюрократичні структури дійсно побоювалися реакції Росії. Тож виникає запитання: чому в Сербії з такою обережністю очікують реакції Росії на встановлення пам’ятника жертвам Голодомору на подвір’ї церкви якогось кількатисячного містечка?
Перш за все, справу з імпортуванням і встановленням пам’ятника ініціювали на початку 2008 року, коли Косово проголосило незалежність від Сербії. Тоді країни Заходу були готові в Раді безпеки ООН надати підтримку для створення нової держави, а Росія та Китай заблокували цей процес.
У Сербії одностороннє проголошення незалежності Косово сприйняли дуже болісно: відбулися напади на посольства США, Німеччини й інших західних держав. Серед політиків і звичайних громадян поширювалися настрої євроскептицизму. Виникало враження, що тепер найближчим політичним союзником Сербії є Росія.
У жовтні 2009-го Дмитро Медведєв, тодішній президент Російської Федерації, прибув до Сербії на відзначення 65-річниці визволення Белграда, у якому значну роль зіграла Червона армія. Принагідно п. Медведєв покритикував «перекручування історії» Другої світової війни «з політичною метою».
Тоді ж із боку Росії прозвучала критика, що в Сербії забувають про те, хто допомагав країні в Другій світовій війні, пам’ятники визволителям – занедбано, а вулиці з іменами російських визволителів після розвалу Югославії було перейменовано. Після цього міська рада Белграда повернула вулицям назви Червоної армії, маршала Толбухіна та генерала Жданова.
Процес популяризації РФ у Сербії на тому не зупинився. Починаючи з другої половини 2007 року й дотепер президент Путін був визнаний почесним громадянином у понад десяти місцевих радах у Сербії, у тому числі й у містах, де проживає українсько-русинська діаспора, — Вербасі, Новому Саді й у місті Шід.
Бі-бі-сі Україна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply