Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Mar. 21, 2019

«Зелений баняк» на сцені

Автор:

|

Грудень 12, 2018

|

Рубрика:

«Зелений баняк» на сцені

С. Ґеник-Березовський та О. Щурик-Ліщина

Дочекалися. Дожилися до того, що вже на сцену й смітникові баняки повитягували. А на найпочесніше місце поставили баняк зеленого кольору. «Зелений баняк» — саме таку назву має нова соціально-побутова комедія Бориса Будного. Її прем’єра відбулася минулої неділі, 2 грудня 2018 року в Пластовій домівці ім. Гуцуляків за адресою: 516 Кінґсвей (Етобіко). Ставив її відомий, знаний, всіма улюблений театр «Заграва» під керівництвом Йосипа Терлецького — актора, режисера, заслуженого працівника культури України. «Я взяв цю п’єсу до постановки тому, — розповідає мистець, — що вона показує сімейні відносини української родини, яка перебуває під впливом побутових, адміністративних, чи то філософських впливів і проявів, всі чинники яких справляють свій вплив на формування майбутнього покоління, з яким старші особи не завжди погоджуються та знаходять порозуміння».
Варто нагадати, що театр уже ставив п’єси Бориса Будного — «Танок волі», «Віва, Бойко» та «Духи добра». Вистава останньої відбулася 26 квітня 2015-го, в рік 60-ліття від дня заснування «Заграви». Цього ж разу — «Зелений баняк», п’єса дивна та незвична навіть за своєю назвою. Зауважмо, що драматург має дуже «спостережливе око». І саме цим чуттям уміє вловити те, на що інші люди не звертають уваги, зокрема, явище, коли уздовж наших міських і передміських вулиць, крім вихідних і святкових днів, коло кожної хати стоять оті сині, сірі, зелені смітникові баняки.

О. Щурик-Ліщина

Мільйони людей сприймають це явище байдуже, проходячи тротуаром, а драматург Борис Будний угледів у них проблемну ситуацію, що лягла в основу суспільно-побутового змісту комедії. Як би там не було, а саме за такої ситуації в родині Олі та Петра Дідуриків стався конфлікт, який ледь не поклав край їхньому подружжю.
Почалося з того, що Петро, нехтуючи правилами санітарії, навідріз відмовляється тримати свій зелений баняк у чистоті, вважаючи, що це справа тих, кому він за це платить гроші. А дружина, як і кожна свідома, законослухняна людина, розуміє, що він платить гроші не за миття баняка, а за те, що з нього забирають.
Петрові не до того. У нього на столі — комп’ютер. Він пише спогади про своє життя, вважаючи, що вони допоможуть молодому поколінню в майбутньому змінити світ.
«А чим же ти займаєшся?» — питає дружина.
«Пишу спогади, допоки ще маю пам’ять», — відрубує Петро.
«А хто ж ти такий, щоби ті спогади писати?»
«Хочу, щоб ти мене з ними поховала, а коли я прийду до Райських воріт, вони мені можуть у пригоді стати.
«Та не забудь і список своїх гріхів написати».
І — пішло, поїхало.
Петро переконаний: ніщо більше так не приваблює людей похилого віку, як бажання змінити світ на краще, навіть своїм не завжди гідним прикладом.
Але дружина має іншу думку. Для неї ця філософія — неприйнятна. Отже, спершу комп’ютер, а невдовзі — зелений баняк для сміття стали предметом їхньої сварки. Все пішло за інерцією. Слово за словом — і почався конфлікт. Дружина — в сльози.
«Олю, не маніпулюй сльозами! Ти знаєш як це мені йде на нерви!» — гукає Петро.
«Ти знаєш, Петре, якби ти не був такий неґативний, моє життя могло б бути веселішим», — відповідає господиня, і завершує розмову словами: «Мені не до сміху, Петре! Ти викидаєш наше щастя в зелений баняк!». Так від баняка перейшли до докорів і ревнощів. Уже давно відомо, що людська впертість — чи не найбільше зло на світі. В результаті Петро дочекався того, що зелений баняк конфіскувала міська адміністрація. За те, щоби його викупити, потрібно заплатити добрячу суму штрафу. Мало того, подружжя пересварилося так, що почало бавитися в мовчанку.
На щастя, в оселі з’явилася старша донька Аліса, котра намагалася батьків примирити. Розмова відбувалася від третьої особи. Скажи мамі. Скажи татові. Несподівано приїхала з Африки і молодша донька Меліса. Жіночих сил побільшало. І вони перемогли. Нарешті прийшло прояснення й до батька. Він визнав, що його світ дещо ускладнений і заплутаний… А коли одна з доньок натякнула, що, мовляв, нічого не вдієш, любов погасла, Петро запротестував:
«Хто сказав, що вона погасла? Моє кохання ще живе».
І його обличчя засіяло радістю! Всі обнялися.
«Я жінок не розумію», — вирвалося з Петрових грудей.
Веселого настрою надала виставі музика. Звучали веселі, жартівливі українські народні пісні «Піду втоплюся я в річці глибокій», «Ой там, на току, на базарі», «Ти ж мене підманула», «Ой, я знаю, що гріх маю», «Ой, лихо не Петрусь, біле личко, чорний вус».

Олександра Микитенко, Оля Шурик-Ліщина, Степан Ґеник-Березовський, Гануся Копистянська та Йосип Терлецький

Залишається сказати, що роль Петра виконував Степан Ґеник-Березовський, улюбленець української публіки, учасник «Заграви» від 1964 року. Для театру він давній, але все ще потрібний, натхненний, щоправда, дещо сентиментальний. Такий уже від природи: ледь усміхнений, лагідний, загадковий.
Узяв мене сумнів, чи зможе Степан упевнено виявити себе в сімейних обставинах, коли справа запахне драмою? Лірики йому не бракує, але чи з’явиться характер, коли потрібно й кулаком по столі грюкнути? Але мої побоювання миттю розвіялися. Петро-Степан виявив себе гарним сім’янином і батьком.
Упевнено та переконливо виконала свою роль Олександра Микитенко (Оля), артистка зі сценічним досвідом. Їй вдалося показати й іскри в очах, і сльози на щоках. Щоправда, хотілося більше зміни динаміки голосу. Сестри Аліса (Оля Щурик-Ліщина) і Меліса (Ганнуся Копистянська) — рухливі, динамічні, емоційні. У родині сестри, зазвичай, різні, а вони обидві — сміливі та наполегливі. Всі жіночі ролі виділялися виразною дикцією. Публіка гаряче реагувала на кожну жартівливу фразу й її відображення.
Загалом вистава хоч не була видовищною, але захоплюючою. Як казав Станіславський: «Якби суть театру полягала лише у видовищі, то, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки сил».
300 глядачів зі задоволенням сприйняли новий здобуток театру «Заграва», тим більше, що ця вистава відбулася саме в день 65-річчя його заснування, в рік 65-ліття уродин керівника та 30-річчя його участі в театрі. Залишився задоволений виставою й автор, Борис Будний, котрий був присутній у залі разом із сестрою Богданою.
Ось і весь «Зелений баняк». Тепер і я, як тільки виходжу на вулицю, звертаю увагу на ті баняки та надіюся, що в моїй сім’ї вони до конфлікту не доведуть. Я — громадянин законослухняний. У конфлікт із міською управою не вступаю. І ви такими ж будьте. Тримаймо свої баняки в чистоті!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...