Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

В Українсько-канадському меморіальному парку в Торонто відзначили День пам’яті

Автор:

|

Листопад 20, 2019

|

Рубрика:

В Українсько-канадському меморіальному парку в Торонто відзначили День пам’яті
Голова КУК (відділ Торонто) Тарас Багрій покладає вінок до пам’ятника Невідомому воїну

Українсько-канадський меморіальний парк розташований у густонаселеному районі Торонто. Поряд височіють великі житлові будинки, проходить жвава автотраса, але тут, у тиші дерев, біля сірої гранітної стели у формі тригранного багнета з викарбуваним написом «У пам’ять канадців-українців, що служили у Збройних силах (ЗС) Канади», здається, навіки оселилися мир і спокій. Але щороку напередодні Дня пам’яті парк стає багатолюдним. Майорять прапори Канади й України, церковні хоругви, знамена українських громадських організацій. Лунають військові марші.
Це Конґрес українців Канади (відділ Торонто) спільно з Українською стрілецькою громадою Канади за фінансової підтримки Українсько-канадського фонду ветеранів та Фундації ім. Тараса Шевченка проводять урочистості, присвячені вшануванню всіх канадців українського походження, котрі загинули на полях боїв Першої і Другої світових воєн та у всіх наступних воєнних конфліктах.
Цього року День пам’яті відзначали 9 листопада. Церемонія розпочалася маршем ветеранів і членів українських молодіжних організацій «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Молодь Українського національного об’єднання (МУНО), які в супроводі Професійного військового оркестру королівських стрільців Канади під орудою капітана Меґана Годжа пройшли колоною від церкви Святого Димитрія до Меморіального парку. Тут на них уже чекали представники численних українських громадських організацій Великого Торонто і просто небайдужі люди.
Біля Стели пам’яті в почесній варті застигли курсанти ескадрильї 700 David Hornell VC Королівського канадського повітряного флоту, якими командував сержант Юрій Куницький. Кадети так і простояли весь захід незворушно, зі зброєю в руках, під холодним пронизливим листопадовим вітром у парадних мундирах, демонструючи гарт і незламність майбутніх офіцерів ЗС Канади.
Панахиду за полеглими воїнами відправив владика Андрій спільно зі священниками українських православної і католицької церков і з чоловічим хором Української капели бандуристів Північної Америки (художній керівник і дириґент — Олег Махлай).
Над Меморіалом лине тужливий лемківський плач «Пливе кача» у виконанні соліста Капели бандуристів Петра Тарнавського. Ця пісня вперше пролунала у лютому 2014 року, під час прощання зі загиблими учасниками Революції гідности, і відтоді стала своєрідним реквіємом, який співають за загиблими під час війни на Сході України.
Дзвінко лунають карбовані звуки горна у виконанні горніста військового оркестру. Це «Останнє послання», мелодія, яка часто звучить на військових похоронних процесіях. Вона є символом того, що полеглі вояки спочивають із миром.
Замовкла остання нота, і присутні хвилиною мовчання вшановують пам’ять тих, хто ціною власного життя відстояв право на життя і свободу своїх співгромадян.
Зі вступним словом до присутніх звернувся Андрій Соханівський, голова організаційного комітету з проведення Дня пам’яті. Він коротко зупинився на історичному тлі, пов’язаному з традицією вшанування цієї дати.
Як відомо, День пам’яті вперше відзначили рівно сто років тому, 1919-го, в усіх країнах Британської Співдружності. Він ознаменував завершення Першої світової війни в понеділок 11 листопада 1918 року — об 11-й годині 11-го дня 11-го місяця. Тому щороку в цей час канадці зупиняються на дві хвилини тиші в пам’ять про всіх чоловіків і жінок, які служили й продовжують служити Канаді в часи всіх воєн, конфліктів і в мирний час. Серед них навіки вкарбовані в Пам’ять імена канадців українського походження.
Серед тих, хто прийшов до Меморіалу, є нащадки перших українських поселенців. Саме вони, вихідці зі земель Австро-Угорщини, жителі Західної Канади, на початку Першої світової війни масово записувалися добровольцями в канадську армію. Вважається, що майже кожен десятий канадський ветеран Першої світової війни мав українське походження. В часи Другої світової війни в канадському війську відслужили 1,1 млн осіб, із них понад 45 тис. загинули. І серед них також було чимало канадців українського походження.
Вдячним словом згадав п. Андрій і воїнів Української повстанської армії, першої Української національної армії, інших учасників національно-визвольних змагань. Нагадав, що вже п’ять років на Сході України триває українсько-російська війна. Теперішня епоха породила нових українських героїв. І перед ними вдячно схиляють голови українці Канади.
В урочистій церемонії покладання вінків до Стели пам’яті взяли участь член Федерального парламенту Іван Бейкер, член провінційного парламенту Кінґа Сурма, член уряду міста Торонто Стівен Голідей, виконувач обов’язків генерального консула України в Канаді Святослав Кавецький, військово-морський аташе полковник Віктор Сіромаха, президент Світового конґресу українців Павло Ґрод, президентка Конґресу українців Канади (КУК) Олександра Хичій, віцепрезидент КУК (провінція Онтаріо) Богдан Клюфас, президент КУК (відділ Торонто) Тарас Багрій, президент Канадської асоціації кримських татар Рустем Ірсай, представники ЗС Канади, ветеранських груп і складових організацій КУК (відділ Торонто). Чоловічий хор Української капели бандуристів Північної Америки виконав пісню «Чуєш, брате мій». Ця давня стрілецька пісня в цей час і в цьому місці звучить, як молитва, як благання: ніколи, за жодних обставин не забувати про рідний край.
Принагідно хочеться кілька слів сказати про цей колектив, який, без сумніву, став окрасою Дня пам’яті. Капела пережила складні й буремні часи. Її столітня історія почалася ще 1918 року в Києві. Саме тоді був створений колектив «Кобзарський хор», який 1935-го об’єднався з Полтавською капелою бандуристів. А згодом, попри репресії, Другу світову війну й еміґрацію, історія капели вже з назвою «імені Т. Шевченка» продовжилася 1949 року в Детройті (США). Відтоді капела виступає в Північній Америці, Австралії, Європі й Україні. У репертуарі колективу — понад 600 творів, серед яких є релігійні, стрілецькі та повстанські пісні. Прикметно, що серед колективу капели немає професійних музикантів. Це люди, різні за фахом — стоматологи, будівельники, студенти, однак, незважаючи на це, вони готові вкладати свій талант, час і гроші в те, щоб капела існувала, щоб світ бачив, якою прекрасною є українська культура і музика. До речі, сам Олег Махлай, крім дириґування та викладання при школі гри на бандурі, працює за фахом суддею адміністративного суду в штаті Огайо.
Ростислав Пронь, член МУНО (осередок Торонто-Захід) декламував українською мовою вірш «В полях фламандських». Поетичний твір прозвучав у перекладі Оксани Самари, котра перемогла в конкурсі на кращий переклад цього вірша, який 2015 року провів Український інститут національної пам’яті та Посольство Канади в Україні.
Цей відомий у всьому англомовному світі вірш під час Першої світової війни написав підполковник канадської армії Джон Мак-Крей того дня, коли він поховав свого бойового товариша, полеглого в Другій битві при Іпрі (Бельгія). Там німецька армія вперше застосувала хімічну зброю, розпорошивши тисячі балонів отруйного газу. Канадців атакували за допомогою хлору 22 квітня 1915 року, але бійці два тижні тримали оборону й утримували позиції. Сотні могил канадських солдатів виросли посеред поля, засіяного квітами червоного маку. Саме в цьому вірші вперше згадані червоні маки, що стали пізніше символом Дня пам’яті, а також символом жертв двох світових воєн, а зрештою — жертв усіх воєнних конфліктів. Українці ж здавна вважали, що маки цвітуть там, де була пролита козацька кров, тому ця квітка також була символом скорботи за полеглими героями.
У своєму завершальному слові п. Багрій ще раз підкреслив важливість ушанування пам’яті тих, кому ми завдячуємо миром і спокоєм. Це українці-канадці, котрі служили в ЗС Канади за весь час їхнього існування, борці за волю і незалежність України всіх часів і теперішні українські герої, котрі проливають свою кров на Сході України, захищаючи Батьківщину. Пан Тарас щиро подякував усім присутнім за участь в урочистостях, високо оцінив вклад членів організаційного комітету з проведення Дня пам’яті — капітана Андрія Соханівського, Юрія Сергійчука, Лесі Винницької, майора Марка Головатого, Надії Прокопів, Лілі Гордієнко й усіх, хто долучився до цього заходу.
Прозвучали славні України та Канади. На завершення ветерани подарували юним учасникам заходу пам’ятні відзнаки. І присутність молоді на Дні пам’яті — міцна запорука того, що Пам’ять матиме продовження у віках.

Замість післямови
І все ж, задаюся питанням: що кличе щорічно, зазвичай у холодний, похмурий і вітряний листопадовий день, сотні українців Торонто до Українсько-канадського меморіального парку на День пам’яті? Невже лише данина офіційному заходу? Мабуть, ні! Сюди приходять ті, для кого червоний мак на грудях не лише спогади про минуле, а й кривава рана сьогодення. 28 років тому Україна здобула незалежність. Але відстоювати її доводиться тепер зі зброєю в руках. П’ять років тому, в лютому 2014-го, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація (РФ), порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей.
Приблизне число постраждалих в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тис. Із них понад 7 тис. загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 млн жителів Сходу України вимушено покинули свої домівки. Знищена інфраструктура окупованих реґіонів,
майже третину промислового потенціалу Донбасу незаконно перемістили до РФ.
Ця українсько-російська війна змінила світ, дала йому урок відваги та мужности. Українці показали, що варто бути сміливими і сповненими гідности, що героїзм — не данина минулому, це ключ до перемоги. Багатьом людям на світі, приниженим і поневоленим, українці дали найбільший дар: надію на те, що й для них, слабких сьогодні, настане день волі і свободи.
Ті, що загинули на порослих маками «полях фламандських», закликають нас: «Ідіть у бій, забувши страх, Нам світоч випав з рук, відтак — Вам підіймати цей тягар!»
Велику і добру справу роблять КУК (відділ Торонто) й Українська стрілецька громада Канади, які ось уже впродовж десятиліть пильно стоять на чатах Пам’яті.
Наталія Микитяк, світлина Миколи Сварника

About Author

Meest-Online