Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

Успіх вечорниць «Львівська кнайпа»

Автор:

|

Листопад 26, 2014

|

Рубрика:

Успіх вечорниць «Львівська кнайпа»
Олена Болонна, Галина Винник і Галина Дзюрин

Олена Болонна, Галина Винник і Галина Дзюрин

Ліґа українок Канади (відділ Торонто) уже всьоме організувала вечорниці, які, без перебільшення, стали дуже популярними в нашій громаді.

Назва вечорниць – «Львівська кнайпа» – здивувала багатьох, а особливо нельвів’ян. Та жителі славетного міста Лева добре знають, що кнайпа — це кафе, бар, де приємно посидіти з друзями за філіжанкою (горнятком) кави.
Тема вечорниць — Львів 1930-х рр. Це був час капелюшків, танго та фокстроту. Час міської говірки — львівського балаку, що сформувалася в місті внаслідок змішання мов різних народів, які проживали та проживають у ньому. Ось кілька прикладів такої мови: я́бко — яблуко, пащекува́ти — неґречно говорити, коліжа́нка — подруга.
Отже, до львівської кнайпи прибуло понад 650 гостей із цілого Торонто й околиць, Монреалю, Ошави, Гімільтона. Цієї суботи Спілка української молоді відбувала світову конференцію виховників, і всі учасники, у т. ч. із України, Арґентини, Америки й усієї Канади, теж прийшли на вечорниці. Багато присутніх вбралося в одяг тих часів – і це створювало справжню львівську атмосферу.
Голова Ліґи українок Канади, відділ Торонто Галина Винник привітала гостей, розповіла про діяльність нашої організації та про допомогу нашої громади Україні
Під час вечері на великому екрані демонструвалися прозірки про допомогу Україні, яка іде з рахунку «Приятелі Збройних сил України», започаткованого Ліґою українців і Ліґою українок Канади. Після смачної вечері розпочалася вистава. Світлини найкраще покажуть, як це виглядало, але, звісно, не можуть передати всієї атмосфери, яка панувала на сцені та в залі.
Роль господині кнайпи Павлінки зіграла Олена Болонна, талановита акторка, солістка ансамблю Спілки української молоді «Пролісок».
До кнайпи завітав відомий шахіст зі Львова Степан Попель, роль якого талановито виконав Богдан Луців: «Українці – то такі люди, котрі цілий тиждень їдять картоплю, а в неділю завертають її в тісто і кажуть, що це — вареники».
Січові стрільці Олег Бунча та Богдан Дубовий, чудові актори й співаки, нагадали про нашу бойову історію та пісні січових стрільців. У програмі прозвучала колискова Богдана Лепкого «Маєва нічка».
На філіжанку кави та лямпку вина завітали до кнайпи пані Стася Гінжінірова (талановита акторка Галина Винник) і Фрузя Духторова (талановита акторка Галина Дзюрин).
Протягом вистави звучали пісні легендарного поета й композитора Богдана Веселовського-Бонді, котрий почав свою творчість у Львові, а продовжив у Канаді. Він написав понад 150 пісень легкого жанру. В Україні про нього не говорили, але Львів завжди знав, хто такий Богдан Веселовський.
Цього вечора до кнайпи зазирнув і сам Богдан Веселовський, у якого перевтілився Маріуш Москаль. Крім того, що Маріуш справді схожий на маестро, він також, як і Веселовський, грав на акордеоні. «Капеля Ябця запрошує всіх на вечірку. Штаєри та машинґвери (зброя) брати не обов’язково»
Усі разом співали знамениту «Параску», а професійні танцюристи Шараф Малік та Оле Олавайде викидали хвацько колінця під пісню «Дарки і Славка» «На трамвайній зупинці».
«Витягнули жертву з каналізації, очевидно, в стані гіднім співчуття». «Ага! То пан поліцай каву хлебчуть, замість того, щоб порєдних пань від злодіїв рятувати?» — з такими словами на сцену вийшла обурена п. Ганя Теличкова, роль якої неперевершено зіграла Оксана Соколик.
«Таке то життє, пані Теличкова, — як не грім поб’є, то хроби з’їдять», — заспокоїв бідачку січовий стрілець (Олег Бунча) і заспівав знамените танго Богдана Веселовського «Прийде ще час».
І яка ж вистава без любовної сцени?! Наш січовий стрілець (Богдан Дубовий) закохався в господиню кнайпи панну Павлінку, і вони разом заспівали невмирущу пісню Ярослава Барнича «Гуцулка Ксеня». Тему танго продовжили Шараф Малік і Оле Олавайде, затанцювавши під танго Богдана Веселовського «Серце».
І звісно, Львів не мислимий без львівських батярів. Орест Довганик уже вдруге постає в цьому образі. Як тільки Орест виходить на сцену, глядачі відразу ж починають сміятися, тому що йому не потрібно вживатися в роль – Орест є львівським батаяром по життю, а львівський балак є для нього рідним.
«Ой, що ж я по Львову находився» — знаменита батярська пісня завершила історію львівської кнайпи 1930-х рр. Під її звучання дійові особи вистави покидали сцену — відходили в минуле, у нашу історію, в історію Львова та в історію української діаспори.
Адже Степан Попель, знаменитий шахіст, еміґрував до Америки, Богдан Веселовський закінчив свій життєвий шлях у Монреалі. Згідно зі заповітом, його тіло було спалене, а прах – похований в рідному Стрию Львівської області. Автор «Гуцулки Ксені» Ярослав Барнич спочив у Клівленді (США). Про це розповіла внучка (акторка Олена Болонна) бабці Павлінки. Вона знайшла її щоденник, де бабця записувала життєві історії відвідувачів львівської кнайпи.
«Пройшли роки… Ой, Боже, не вірю своїм очам. Переді мною в кнайпі знову стоїть Бонді. Він приїхав до Львова на кілька днів. Ми не могли наговоритися. Все згадували старі часи. Я вперше почула його нову пісню, яка стала символом українських еміґрантів».

Хоч і мені жить прийшлось в чужині
До вас я серцем вертаю.
Рідні поля, де нам юність пройшла.
Вам я цю пісню співаю.

Лети, тужлива пісне, понад море в даль…
Неси мою тугу, мою любов і мій жаль…
Лети у блакитні простори буйним вітрам навздогін,
Неси понад Чорнеє море рідним степан мій поклін.

Ну, що, дорогі львів’яни і нельвів’яни, скучили за нашим Львовом? Так, Львів то є Львів. Наш Львів, де вулички пахнуть кавою і минулим, де з бальконів звисає білизна, а на проспекті Свободи біля Опери пенсіонери грають у шахи, де кам’яні леви порозлягалися по цілому місту й спостерігають за дитячими забавами. Де височіє Високий Замок і кругліє Порохова вежа. Де на Привокзальній шпилі Ельжбєти колють небо, де дзвенять львівські трамваї та цокають по бруківці підбори.
Це — Львів. Так, той самий, назва якого звучала, як Лємберґ, Леополіс, Львув, Львов, і який називають малим Парижем і Бандерштатом. Так, це домівка бандерівців, а отже, патріотів. Тих, котрі одними з перших ішли, їхали, пробиралися на Майдан, тих, котрих найбільше є серед героїв «Небесної сотні». Тих, котрі приймали кримських біженців, а потім — донецьких і луганських. Тих, котрі сотнями йдуть на війну та десятками повертаються пораненими або й навіки молодими лягають у землю.
Це — Львів, в якому живуть 16-річний Дмитро Голубничий, котрий стояв під кулями на Майдані, де живе десятилітній Тарас Кротько, що віддав свої заощадження на бронежилети для бійців. Це – наш Львів, і ми любимо його, де би не були.
А тим, хто не зі Львова, але хоче почуватися львів’янином, потрібно лише мати мінімальний запас слів: філіжанка, коліжанка, мешти, канапка та файна кобіта. І хоча ми порозліталися по всього світу – від Японії до Канади, – Львів живе в наших серцях завжди.
У виставі була задіяна жива музика, оркестр за участі професійних музикантів: клавіші Михайло Романюк, саксофон Андрій Перфецький, скрипка Галина Дзюрин, акордеон Маріуш Москаль. Жива музика надавала шарму та духу стародавнього Львова. А співати нас вчила Ірчик зі Львова — Ірина Довганик і ми дякуємо їй за талант та терпіння.
Глядачі гідно оцінили працю акторів, співаків і музикантів, кілька разів піднімаючись із крісел для стоячих овацій і вигуків «Молодці». Дякуємо.
Ми дякуємо й усім, хто долучився до успіху вечорниць: членкиням Ліґи українок Канади (відділ Торонто), волонтерам Олі Рашкевич, Ані Яциняк, Вадиму Самолюку, Тарасу Рудяку — за технічну допомогу у виготовленні декорацій, Євгену Івасюку — за звукове забезпечення. Дякуємо телепрограмі ForumTV за фільмування та відео. Дякуємо постійним спонсорам — кредитовій спілці (КС) «Будучність», фірмі «Кантор, фундації «Прометей», квітковій крамниці Flower Fantasy», медіаспонсору — радіопрограмі «Пісня України».
Під час вечорниць ми розігрували лотерею, спонсоровану КС «Будучність», фірмою «Кантор», друкарнею «Тризуб», агентом із продажу нерухомості Богданом Поповичем, Даркою Кардаш, Марійкою та Зенком Скірами.
Після вистави всі присутні співали українські пісні, а Софія Болонна урочисто закінчила вечорниці виконанням церковного гімну України «Боже Великий, єдиний».

Наталка Попович

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply