Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

Українка знайшла понад сотню покинутих церков

Автор:

|

Квітень 08, 2020

|

Рубрика:

Українка знайшла понад сотню покинутих церков
Устя Стефанчук

Устя Стефанчук, блогерка та колекціонерка, розказує еміґрантам у Канаді про сучасну Україну, бо ті, хто переїхав за Атлантику після Другої світової чи на початку кримінальних 1990-х, в уяві досі тримають образ країни того часу.
До рідного Львова, де виросла, Устина приїжджає раз на кілька місяців, тому зміни бачить швидше, ніж ті, хто там живуть постійно. «Спершу я поїхала навчатися на запрошення університету. Тоді познайомилася з чоловіком. Взагалі ніколи не планувала еміґрувати. Але постало питання між тим, аби бути з людиною, котру кохаю, і бути у Львові. Принципово не змінюю громадянства, я й надалі українка, приїжджаю на Батьківщину за кожної можливості», — розповідає вона.
Львівське помешкання Устини — навпроти церкви. Коли приїжджає туди, то щонеділі замість будильника чує дзвони. «Я прокидаюся під «Будьмо уважні». Але до церкви ходжу тоді, коли відчуваю потребу», — каже вона.
Потреба з’явилася неочікувано, мабуть, навіть для самої Усті. «Коли зрозуміла, що буду залишатися в Канаді, то почувалася дуже самотньою, попри те, що людина, котру люблю, була поруч. Я вигадувала, чим себе зайняти. Взялася щотижня у вихідні їздити довколишніми селами й шукати якісь сліди українців. Це відразу ж стали церкви. Канада дуже сучасна, всюди сучасне обладнання, сучасні містечка. І десь там посередині чи на горбку стоїть класична буковинська церква. Часто ті церкви вже покинуті й там просто така святість, намоленість. Лише в Альберті я знайшла майже сто українських церков. Вони в мене викликають якийсь жаль. Покинуті. Мені хотілося розповідати про ці церкви. Я маю таку велику мапу, де їх позначаю», — ділиться жінка.
Свій фоторепортаж церков із українських прерій західної Канади вона показала у львівській «Тюрмі на Лонцького». Зацікавлення українським Устині передалося, мабуть, разом із генами. Іншого в її родині не культивували. «Мій дід — театральний художник, малював ескізи та вивчав історію костюма, зокрема, українського. Свою першу сорочку купила у 13 років. На «Вернісажі» у Львові якась бабуся продавала.
Це була чудова вишивка білим по білому. Я її купила за 150 грн. На той час це були шалені гроші. Мені хтось із родичів передав долари, я пішла додому, взяла їх без дозволу, поміняла і купила ту сорочку. Тепер уже знаю, що вона — з Чорнобаївського району Полтавщини», — згадує блогерка.
Після того Устина купила собі ще сотні сорочок. Вони потрапляють до неї дуже різними й часто несподіваними шляхами. Про неї кажуть, що власниця найбільшої в Північній Америці колекції українських строїв. Пані Стефанчук розповідає, що зараз працює над проєктом хабу, що об’єднає українців, котрим цікаво щось робити для українських еміґрантів у Канаді.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply