Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Свято героїнь «Повстанське танґо»

Автор:

|

Березень 07, 2013

|

Рубрика:

Свято героїнь «Повстанське танґо»

Альбом мого життя — картини величаві
На ньому тінь хреста, приниження та слави.
Вгинаючись під ним, ми на Голгофу рвались
І падали, і знов, ми знову піднімались.
Ольга Ільків

В Українському культурному центрі 24 лютого ц. р. відбулося свято героїнь під романтичною назвою «Повстанське танґо». Свято героїнь — це традиційний щорічний захід, започаткований Комітетом українок Канади (відділ Торонто) 1956 року, після того як надійшла звістка про трагічну загибель 500 жінок – політичних в’язнів Кінгіру під гусеницями совєтських танків.
На цьогорічному Святі героїнь відбулася прем’єра історії життя, боротьби й творчості Ольги Ільків — члена ОУН, зв’язкової Романа Шухевича, довголітнього політв’язня, поетеси. Недавно в Торонто пройшов показ фільму «Три історії Галичини», із якого ми вперше відкрили для себе цю героїчну постать.
Підготовка до Свята героїнь була тривалою та копіткою. Спеціально до нього було записано інтерв’ю з п. Олею у Львові та змонтовано прозірки. Федір Даниляк, керівник школи танцю «Барвінок», поставив танці — танґо й вальс. На заході вперше прозвучали пісні та вірші Ольги Ільків у виконанні наших талановитих артистів.
Пані Оля згадує: «Я писала свої вірші не для людей, а для себе під впливом тяжких думок і переживань, щоби якось облегшити своє життя. Деякі вірші я утримувала в пам’яті, не маючи можливості записати, а деякі, коли були легші умови, – записувала на всяких папірчиках, але коли сподівалася звільнення, вирішила позбирати всі вірші до зошита, який мені подарувала Катерина Зарицька».
І саме «Повстанське танґо» є головною піснею життя Ольги Ільків. Та після прослухання пісні можна стверджувати, що «Повстанське танґо» є головною піснею цілого покоління борців за волю України.
Одна шалена нас полонила доля
І дарувала любові ніжний квіт.
Чи переможем, чи згинемо за волю,
Жить буде вічно порив, заклятий в міт.
Музику написала Марта Пашківська (Мартуня) — зв’язкова Романа Шухевича, бойова подруга Ольги Ільків, яка героїчно загинула за волю України.
Пісні, як і люди, мають свої долі. Так і «Повстанське танго», яке було дуже популярне серед бійців УПА. Уперше його оркестровку зробив і здійснив запис на платівку співак із Великої Британії Володимир Луців аж 1974-го. Пісня потрапила з України до Америки, а тоді – до п. Володимира, але дотепер ніхто не відає, яким шляхом, і донедавна мало хто знав, кому належить її авторство.
Ольга Ільків сама відкрила себе для нас, видавши книгу спогадів і віршів «У тенетах двох закриток» і диск із піснями. І коли ви будете у Львові, обов’язково придбайте цю книгу.
Протягом усього важкого життя Ольга Ільків залишилась відданою одному чоловікові, із яким зазнала щастя лише впродовж коротких п’яти років. Володимир Лико загинув за волю України.
«…якщо ти долі підкорити не зумієш, кохання твого цілуватиму сліди…» Вони були молодими й гарними, вони хотіли кохати й бути коханими, та вони обрали собі іншу долю — страждання й смерть.
Протягом 14 років Ольга Ільків відбувала покарання у двох тюрмах, де умови утримання були набагато жорстокішими, ніж у таборах. Але вона не зламалася й не покаялася. «Як же вам, Жінко, на нарах спиться?» (вірш був написаний 1971-го після арешту Ніни Караванської) – таке запитання задала автор вірша б. п. Атена Пашко, й Оксана Сидорчук-Соколик не просто його прочитала, а наче зазирнула в саму душу ув’язненої та передала її страждання нам, слухачам.
Переходячи разом із чоловіком через карпатський перевал 1945 року, Ольга Ільків написала: «У тіні сосни небезпека в млі причаїлась там, та путь до смерті ще далека». Так народилася пісня «Нічний перехід», яку чудово заспівали Олена Болонна та Юрко Тихий.
Ольга Ільків пригадує: «Нас привезли в невеличку кімнату в тюрмі з вибитим вікном. Ми вперше спали при свіжому повітрі. А в тюрмі-закритці ми завжди були закриті. Мене страшно вдарив сильний запах лип. Я була настільки вражена, що одним духом написала «Пахнуть липи в саду».
Ольга Ільків зазнала багато у своєму житті: втрату матері, чоловіка, дітей, яких забрали на виховання в дитячий будинок і замінили їм прізвища. Та доля таки всміхнулася їй, дозволивши пережити всі тортури, митарства на волі та повернути дітей.
Ольга Ільків проживає у Львові й, незважаючи на поважний вік — а в червні їй виповниться 93 роки, — є активним громадським діячем.
Героям не треба медалей,
Не треба лаврових вінків.
Ні блиску із поміж загалу,
Ні руж, ні «зірок», ні «хрестів».
Такою піснею завершилося Свято героїнь, яке нікого не залишило байдужим. Люди в залі піднялися зі своїх місць.На очах у глядачів бриніли сльози, у серцях – емоції.
Комітет українок Канади (відділ Торонто) як організатор свята задоволений, що вшанували нашу героїню, яка ще є між нами. Ми написали лист до Олі Ільків, передали на диску копію Свята героїнь і дарунок.
Висловлюємо глибоку вдячність артистам, які своїм талантом прикрасили програму та віддали шану Ользі Ільків. А також людям, які допомогли в організації свята: Олесі Коник, Роману Приславському, Яркові Кордюку й Олегу Гою. Особлива подяка – Андрієві Лесюку як музичному керівнику Свята героїнь. Дякуємо також українській телевізійній програмі «Форум ТВ» за надані фотографії.
лава Україні! Героям слава!

Наталка Попович

Лист від гдядача
«Живи, працюй і пам’ятай, що в тебе є твій рідний край»
24 лютого 2013 року в Українському культурному центрі за адресою: 83 Christie в м. Торонто, Комітет українок Канади провів Свято героїнь під назвою «Повстанське танго», яке було присвячене Ользі Ільків, членові ОУН із 1945 року. Ольга Ільків (псевдо — Роксоляна, О. Звіробій) була зв’язковою Романа Шухевича, політв’язнем совєтських таборів протягом 14 років. Ольга молодою пережила смерть чоловіка та матері, була позбавлена права виховувати власних дітей, її постійно переслідувала та принижувала радянська влада, яка тоді панувала в Україні. Та все ж Ольга Ільків була громадською діячкою, людиною, яка у складних умовах писала вірші, в яких розкрила своє життя.
Тепер цій славетній жінці — 92 роки, живе вона в Україні та залишається людиною, яка здатна до останнього боротися, щоби наш народ не втратив волі, незалежності Батьківщини, які здобував багато-багато років.
Та пишу я це тому, що хочу сказати чимало теплих слів на адресу тих людей, які підготували та провели великий концерт, присвячений цій жінці — активному борцеві за волю України.
У великій залі було багато людей, особливо — старшого, поважного віку, які, я вірю, з великим захопленням слухали всі номери програми концерту. Мабуть, кожен присутній погодиться зі мною, що буквально на високому професійному художньому рівні виконувалися хорові твори, спів, музичний супровід, танці та художнє читання поезії й прози. Ще раз повторю: на дуже високому художньому рівні.
Не буду називати прізвищ людей, які брали участь у концерті, бо боюся когось пропустити, адже на похвалу заслуговують усі. А ще головне — у програмі кожен номер був насичений високим ідейним змістом, який змушував слухачів задуматися над життям не тільки Ольги Ільків, але й нас із вами.
Ми живемо не в Україні. Задумаймося на тим, як саме ми виховуємо своїх дітей, чи здатні ми зараз стати на захист рідної землі, чи любимо ми її, чи шануємо борців за волю України, які в боротьбі з ворогом віддали свої життя.
Це — великий знак запитання. Адже у залі майже не було молодого покоління українців, не були присутні учні українських суботніх шкіл і, напевно, було мало і вчителів. А яка була би чудова виховна година у школі для учнів, підготовлена вчителями на основі програми Свята героїнь «Повстанське танго» (видана окремою книжечкою, котру можна було придбати у залі).
І, мабуть, кожен, хто був на цьому концерті, задумався над власним життям, над своєю поведінкою, вчинками в житті: чи заслужив я на повагу людей, чи виховую своїх дітей в українському дусі, чи думаю повернутися у рідний край, чим допомагаю Україні? І головне — чи мушу я жити в чужому краї, як Ольга Ільків – у Сибіру.
Скажи, о мій краю, чого я страждаю,
Покинувши рідну блакить?
Невже я не знаю, що долі не маю?
А серце чогось не мовчить.

Тут же гріє сонце кожнеє віконце
І люди такі, як у нас.
Та я поміж ними з думками своїми
Одна-одинока весь час.

О, рідний мій краю, давно те я знаю,
Що той, хто тебе залишив.
До смерті сумує, він це відчуває,
Що все у житті загубив.
Настя Ярош, слова і музика пісні — також її

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...