Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 23, 2019

Рейнелл Андрейчук: «Коли я не могла прийняти складних рішень, то подумки зверталася до України»

Автор:

|

Вересень 05, 2019

|

Рубрика:

Рейнелл Андрейчук: «Коли я не могла прийняти складних рішень, то подумки зверталася до України»
Рейнелл Андрейчук (праворуч)

Рейнелл Андрейчук — українка, перша жінка-сенаторка Канади від провінції Саскачеван, співголова Міжпарламентської ради Україна-НАТО в Парламентській асамблеї НАТО, ініціаторка проєкту історичної резолюції про визнання Голодомору в Україні геноцидом, юристка, дипломатка та надзвичайно вродлива жінка. Саме вона була спеціальним гостем на Першій Міжнародній Асамблеї «Українка у світі: професіоналізм, активізм традиція», що відбулася за організації Світової федерації українських жіночих організацій СФУЖО та Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою національного університету «Львівська політехніка» у Львові.

Кожна жінка може досягти успіху
— Яка головна ваша мета на цьому заході? Що ви хотіли б сказати передусім жінкам, котрі тут зібралися?
— Я тут як гостя, а це означає, що жінкам важливо почути мою історію. І це саме по собі вже важливо. Якщо твоя історія когось цікавить, отже, ти можеш щось змінити. Насправді в цьому й є головний месседж: кожна з нас є лідером. Знаю, що по всьому світу маємо багато людей, котрі мають свої ідеї. Три-чотири жінки можуть самоорганізуватися і ми зможемо змінити світ та допомогти Україні. Тому так важливо зустрічатися і ділитися власними історіями. Важливо розуміти, що кожна жінка може досягти успіху навіть попри всі складнощі.
Гадаєте, що колись я могла собі уявити, що зроблю все те, що зробила? Помиляєтесь. Колись я була маленькою дівчинкою, яка росла в маленькому канадському селі. А потім я навчалася. Це було складно, бо коли вперше пішла до школи, то навіть англійською розмовляла настільки погано, що з мене сміялися всі однокласники. Але того самого дня моя мама сказала мені: світ ніколи не буде чесним до тебе, тому якщо хочеш щось змінити, наполегливо працюй, змінюй себе і тоді щось вдасться. Про несправедливість цього світу, а особливо про несправедливість до жінок, моя мама знала занадто багато — вона з татом еміґрувала до Канади з України під час Голодомору 1933 року. То ж у мене не було підстав сумніватися в її словах. І я стала працювати дуже наполегливо. Закінчила школу з гарними результатами і вступила до університету. Я була першою в нашій родині, хто здобув вищу освіту. Мої батьки влаштували домашню вечірку з нагоди моїх успіхів. І коли наш сусіда запитав у мого тата, чому той узагалі відправив доньку до школи, і дав їй освіту, той відповів: «Бо моя донька розумніша за твоїх синів. Вона на це заслуговує». Звісно, це був жарт, але тоді я вперше відчула гордість. Тож насамперед на цій асамблеї хотіла б поділитися своєю історією для всіх українок, котрим потрібно відчути підтримку й укотре пересвідчитись, що немає нічого неможливого, навіть коли здається, що світ до тебе несправедливий.

Дуже важливо вміти слухати
— Ваша історія й справді вже надихнула і ще буде надихати багатьох українок по всьому світу. Та чи вважаєте ви свій приклад мотивуючим для інших українок? Чи можуть вони брати з вас приклад?
— Ще раз наголошу — важлива кожна історія кожної жінки, бо кожна з нас має свою унікальну історію. Що стосується мене, то тут швидше навпаки. Я завжди відчувала, що це моє українське коріння, мені все життя допомагали інші українські жінки й їхні приклади. Я постійно відчувала цю невидиму підтримку української землі, навіть коли перебувала з дипломатичними місіями в найвіддаленіших куточках світу. Коли помилялася, чи боялася, коли не могла прийняти складних рішень, то подумки завжди зверталася до України, бо мудрість українських людей справді не має меж. Коли мене відправляли з місією до Африки, то дуже переймалася, чи варто мені туди їхати. Не була впевнена в собі. Але за кілька днів отримала листа підтримки від багатьох українок із моєї Батьківщини. Всі ці жінки з маленьких українських сіл, з котрими ми не були знайомі, висловлювали мені слова подяки та підтримки! Я була надзвичайно розчулена і здивована. І це надало мені сил для подальшої роботи. А коли зараз до мене звертаються українки, котрі еміґрували до Канади, не хочу нав’язувати їм власний досвід. Не хочу повчати їх, немов «стара бабка». Хочу лише запитати, чого ці люди справді потребують, і надати їм допомогу. Бо дуже важливо вміти слухати, а не тільки казати іншим, що й як їм робити. Мені постійно доводиться чути безліч складних історій українок, котрі покинули власну країну і знаєте, жодній із них не потрібні були повчання. Але кожна потребувала підтримки. В цьому й є сила жінок. Ми можемо допомагати одна одній, і вже разом змінювати щось довкола.

«Мусимо працювати щодня»
— Ми постійно кажемо про жінок, і акцентуємо на цьому увагу. Скажіть, у вашій кар’єрі той факт, що ви жінкою допомагав вам, заважав чи ніяк не відображався?
— Я вже трохи розповіла про це, але можу сказати наступне — ти ніколи не будеш кращою або гіршою від того, що ти жінка. Люди постійно сприйматимуть тебе по-різному. Коли я стала сенаторкою, то це відбулося тому, що я була гарним правозахисником. І тільки потім дізналася, що є першою жінкою на цій посаді. Це мене дуже здивувало, але, певна річ, це було приємно почути. А потім було різне: мені часто було складніше, ніж чоловікам, бо спершу мала довести, що я з ними на рівні, а вже потім відстоювати власні позиції та професійні інтереси. Іноді люди не звертали уваги на мою стать, тому що їм подобалися ідеї, які я пропоную. Іноді, коли мені надавали кредит довіри, то казали «обіцянкам чоловіка ми б не повірили, але жінки завжди чесніші, тому ми тобі довіряємо». Це теж були трохи жарти, але вони були показовими. Тому завжди все залежить від ситуації. Іноді м’яка сила жінки може допомогти досягти мети, іноді — завадити. Та якщо дивитися на результати, то можу подати наступний приклад: мені вдалося пролобіювати прийняття Канадою резолюції про визнання Голодомору в Україні геноцидом — це було надзвичайно важливо для мене і для моєї рідної країни. І мені не важливо, чому це спрацювало: завдяки тому, що я жінка, чи навпаки — всупереч. Ми всі разом просто це зробили.
— Визнання Голодомору було справді надважливим для України, і ваша резолюція була країні вкрай необхідна. Проте сьогодні ми маємо нові виклики і загрози для України. Що про це думаєте?
— Війна Росії проти України, інформаційна війна, політична ситуація в країні — все це є викликами сьогодення, і саме тому ми повинні працювати злагоджено, аби мати можливість протистояти Росії. Ми маємо використовувати наші організації по всьому світу, аби доносити інформацію про реальний стан речей в Україні. Мусимо використовувати кожен міжнародний майданчик, аби відстоювати незалежний демократичний європейський шлях України. І дуже важливо називати речі своїми іменами. Ми маємо бути мужніми і не боятися казати правду. Сьогодні все ще є величезна кількість людей у світі, які сприймають Україну як частину Росії. І це неприпустимо після 28 років незалежності та п’ятьох років війни. І саме з цим мусимо працювати щодня.
Розмовляла Катерина Микитина

About Author

Meest-Online

Loading...