Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Про прем’єру вистави «Духи добра»

Автор:

|

Травень 21, 2015

|

Рубрика:

Про прем’єру вистави «Духи добра»
Василь Ахтемійчук — Тед Король, Аня Яблонська — Келі Гошко, Ірина Данчук — Пані Біда

Василь Ахтемійчук — Тед Король, Аня Яблонська — Келі Гошко, Ірина Данчук — Пані Біда

Здавалося б, які можуть бути соціально-релігійні проблеми в середовищі українських поселенців у Канаді? Живи, працюй, заробляй на хліб насущний, тримайся гурту, відвідуй храм Божий, молися, люби людей і процвітай! Але й тут трапляються негаразди, коли з відходом у вічність осіб старшого покоління та зі зміною місця проживання молоді виникають проблеми із церковно-громадською нерухомістю.

Саме питання такого змісту втілене в основу сюжету суспільно-побутової комедії «Духи добра» канадського драматурга Бориса Будного, прем’єра якої відбулася 26 квітня ц. р. у пластовій домівці імені родини Гоцуляків. Її постановку здійснив український драматичний театр «Заграва», очолюваний заслуженим діячем культури України Йосипом Терлецьким.
Цікаво, що до п’єс драматурга Бориса Будного театр звертається вже втретє. І відбувалося це не тільки в різні роки, але й силами різних акторських поколінь. Першу з них – комедію «Віва, Бойко» «Заграва» – ставила ще далекого 1982-го в залі Українського культурного центру на вул. Кристі. То відбулося за участю провідних акторів театру Володимира Довганюка, Марії Левицької, Лілії Лозинської, Олекси Стельмаховича.
Наступною була постановка «Танок волі», де головні ролі виконували на той час молоді актори, а тепер уже ветерани театру Адам Стець, Йосип Терлецький, Оля Щурик, Гануся Левицька й інші.
За сюжетом п’єси, події відбуваються в залі старенької занедбаної української церкви, яка неспроможна себе утримувати власними силами, тому що більшість її парафіян відійшли в «кращі світи», а молодь просто залишила нажиті предками місця. Саме із цієї причини єпископ вирішив церкву продати. Але цього не хоче старенький о. Мотика та невеличка група віруючих. Їм на допомогу приходять «духи добра» у вигляді померлих парафіян. Так, спільними силами громада добивається скасування продажу.
Це — п’єса-сатира, яка народилася при визначеній життєвій ситуації, і, як стверджує автор, побудована на основі реальних подій. До речі, зі змістом вистави були обзнайомлені певні духовні особи Торонтської єпархії, і ніхто не заперечував проти її постановки. Ба більше, кажуть, один із священиків виявив бажання зіграти роль о. Мотики, але йому порадили не робити цього.
Ініціатором цієї вистави є п. Терлецький. Цілих два роки він виношував свій задум. Саме стільки часу йому було потрібно, щоб утвердити своє бачення кожного персонажа.
Йосип Терлецький постановив сам стати виконавцем ролі о. Мотики, людини добросовісної, чесної та справедливої. Саме такми словами слід характеризувати особистість самого актора. Знаю, що п. Йосип не вийде на сцену без глибокого аналізу виконуваної ролі. У нього все — не тільки під контролем, а й у серці. А серце фальшу не терпить. І саме тому актор так талановито зріднився з роллю о. Мотики. Це — аксіома його життя, думок і здібностей, які є мистецтвом віри та правди.
У театральній кар’єрі актора було кілька талановито зіграних персонажів, але деякі ролі, як-от Івана в «Євангелії від Івана» А. Крима, а тепер ще й о. Мотики, залишаться неперевершеними.
Особливо запам’яталися глядачам слова молитви панотця, де він просить Бога «тримати стелю церкви, щоби вона не впала». Це й є апофеоз надій священнослужителя. Але за потреби він сам бере в руки молоток і, підперезавшись паском з інструментами, займається ремонтом церкви самотужки.
Зовсім іншої поведінки — персонаж о. Деркача, роль котрого виконав Генадій Ляшенко. У нього — своя позиція: вислужитися перед єпископом, самому стати парохом і бути господарем у церквиці. Але цьому завадили парафіяни, протистояння яких очолив Біл Баран, роль зіграв найстаріший із учасників нинішнього складу театру Степан Геник-Березовський. Торкаючись багаторічної кар’єри цього актора в «Заграві», можна згадати той час, коли жінки мліли від його появи на сцені: високий, стрункий, із цікавими вусиками, він був чудовим виконавцем ролей Петра у виставі «Юда Іскаріот», Гостя з України в «Боярині», Богдана в «Тріумфіальній жінці», Кості в «Нелегалці», Меценаса в «Любові на гачку», Петра Григоровича в «Євангелії від Івана» й інших.
До різних вигадок вдавалися зацікавлені в продажі церкви особи. Зокрема, ріелтор Лія Вілсон, котра так надіялася покласти до кишені «солодкий» шматок прибутку, а також молода та вродлива Бібі, котра намагалася організувати в церкві розважальний клуб. Першу з них талановито зіграла актриса Світлана Гірник-Новак. Її можна сміливо назвати новою прогресивною силою в колективі. До речі, за кулісами вона сказала, що була захоплена змістом п’єси.
Пречудовою була екстравагантна Анастасія Гриняк у ролі Бібі. У театрі вона — вже другий рік, і дуже бажано, щоби втрималася тут надовго.
Упевнено увійшов до складу колективу актор Василь Ахтемійчук, котрий переконливо зіграв роль Теда Короля — одного з персонажів «духів добра». Шанувальникам «Заграви» він запам’ятався в ролі банкіра Волдирюка з минулорічної вистави «Євангеліє від Івана». Цікаво, що родинне коріння Бориса Будного — із Чернівців.
Серед нових членів колективу театру слід відзначити артистично-обдарованих акторів Ірину Данчук, Аню Яблонську, Олексія Слєпухова та Зореслава Книщука. Те ж можна сказати й про Олександру Микитенко, Олю Щурик-Ліщину та Ганну Копистянську, котрі, як виявилося, повернулися до «Заграви» після тривалої перерви. Їхні персонажі «трьох старих шкап» додали постановці сценічного чару. Приємно відзначити, що в «Заграві» не тільки з’являються нові імена, але й повертаються актори з досвідом.
Досить великий обсяг роботи довелося виконати художникам Володимирові Картушенку, Станіславу Хоменку й Іванові Лазірку, котрі зробили це правдиво та досконало.
Заслуговує на слова вдячності Богдан Ляшенко за досить змістовний музичний супровід вистави, бо хоч ця п’єса не є співучою, вдало підібране музичне тло церковної музики сприяло ефекту реалістичності атмосфери та відображеного у відповідних театральних картинах настрою.
Обов’язково треба звернути увагу на гру світла у виставі й визнати професійність світлооператора Олега Марієвича та його помічника Дарії Терлецької. Не можна не звернути уваги на професійний і колоритний підбір костюмів акторів, які підкреслювали характери персонажів. Видно, що за тим стояла особа з великими професійними знаннями, а нею є Катерина Марієвич із досвідом праці у театральній костюмерні.
Зрозуміло, що постановка вистави внесла новий імпульс у життєдіяльність театру. Це тішить її учасників і громадськість, а найперше — автора п’єси, котрий був присутній у залі. Борис Будний народився в Німеччині, десятирічним хлопчиком прибув на береги Канади, середню освіту здобув у Монреалі, вищу — в Університеті Сент-Джордж Вілльямс (1962), магістерку закінчив в Університеті Мек-Ґіл (1969). Довгі роки перебував на федеральній службі Канади та водночас брав участь у радіопрограмах, драматичних виставах, співав в українському хорі (1959-1967). Тепер живе з дружиною в Оттаві.
Гарно, що постановка вистави збіглася з 60-річним ювілеєм художнього керівника театру, котрого глядачі вітали гучним «браво». Спостерігаючи за його діяльністю, можна припустити, що порох у порохівниці ще є, але побажати нових звершень не завадить.
На закінчення варто порадити режисеру уважніше поставитись до тембрового підбору голосів акторів. Особливо це помітно в жіночому складі, де переважала одноманітність, що призводить до настирливості звучання.
Чекаймо нових звершень «Заграви». Не забуваймо, що театр — це дзеркало життя народу. Не гріх писати сатиру, а гріх її не писати, бо не той грішник, котрий ніколи не згрішив, а той, котрий згрішив і не покаявся.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...