Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 16, 2018

Про Pilot Project To Show Ukrainian Films «Теплий дім»

Автор:

|

Жовтень 27, 2016

|

Рубрика:

Про Pilot Project To Show Ukrainian Films «Теплий дім»

Олену Поліщук

Застати Олену Поліщук вдома чи по телефону — важко. Тільки після надсилання листа вона погодилася на розмову.
— Ми раді зустрічі з вами! Нарешті можемо познайомитися…
— Справді, мене важко застати вдома, та й на телефон не відразу відповідаю — професійна звичка. Тому рада зустрічі з вами. Я вже долучалася до багатьох подій за участю корпорації «Міст». Востаннє це був Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival, який цьогоріч пройшов дуже яскраво. Дуже шаную та підтримую ваші заходи. Я читач вашої газети вже довгий час. Але це таки наша перша зустріч.
— Зараз ви зайняті розробкою цікавого проекта. Розкажіть про це…
— Розробляю Pilot Project To Show Ukrainian Films «Теплий дім». Його мета — створення невеличкого центру культурних зв’язків між українцями та канадцями, розповсюдження української культури за межами України. Перегляди українських стрічок, вистав, зустрічі з митцями, акторами, театральними діячами та проведення майстер-класів. Але починати треба з кінофільмів. За десятиліття існування кіномистецтва, в фондах України зібралося чимало різноманітних стрічок — документальних, художніх, дитячих, історичних. Багато з них завоювали нагороди на всесвітніх фестивалях, багато оселилися тільки в архівах і колекціях митців, а деякі й зовсім загубилися. Довгий час українське кіно було у занепаді, на екранах показували російську продукцію, де наші актори виступали на других ролях і за дуже маленькі гонорари. У цих стрічках, зроблених за російські кошти й мови не було про українське. З минулого року відчулося збільшення виробництва справді українських стрічок українською мовою. Та й попит на них почав зростати. Зараз ідеться виробництво як аматорських фільмів, так і замовлених і відзнятих за державні кошти. Вже є багато стрічок за сценаріями сучасних українських письменників, з’явились фільми за творами українських класиків. На екранах телевізорів ідуть цікаві телевізійні шоу та серіали.
— Кіно відіграє помітну роль у вашому житті?
— Так, я кіноман. Десять років тому, живучи у Києві прийшла на знімальний майданчик, аби підзаробити, як це роблять багато творчих людей. Гроші були мізерні, за 12 годин могла з’їсти хіба невеличку канапку. Але мені сподобалася ця важка, непостійна та дуже енергійна праця. Пам’ятаю, як пізно вночі, після зйомки развозила автівкою акторів. Була злива, всі запхались у маленьку машину, й аби не заснути розповідали смішні байки. Працювати було важко, то нічні зміни, то вранішні, але я відкладала всі домашні справи та летіла на зйомку. Так й долучилася до кінознімального процесу. Як і в багатьох людей, моє гобі переросло у пристрасть.
Прийшла як акторка, потім стала працювати у знімальній групі на різних позиціях, довго працювала у художньому департаменті, що зробило мене «універсальним солдатом». Колись хтось із моїх друзів сказав, що прийшовши на знімальний майданчик закохуєшся та залишаєшся там на все життя. Так сталося й зі мною. Мені пощастило працювати з багатьма відомими акторами, режисерами й операторами. Але я не публічна людина, більше полюбляю творчий процес.
— Розкажіть, що плануєте з цим проектом?
— Він дуже цікавий, бо охоплює всі грані нашого мистецтва. Наприклад, зустрічі з митцями й акторами. Коли ми переглядаємо фільми, то не завжди знайомі з їхніми авторами. Але багато цікавого та корисного можуть розповісти нам люди, котрі працювали над фільмом. Адже не завжди стрічка виходить, як планувалося, буває, що багато чого виключено зі матеріалу, або добавлено в останню мить. Іноді один актор перестає грати й сценарій переписують. Буває, що замість літа знімальний період переносять на зиму, тоді в кадрі ялинки, сніг, або навпаки, замість снігу за сценарієм — спека, бо знімається у літній сезон. Хтось закохується, хтось розлучається, для когось фільм був останнім у творчому житті, для когось — дебютним. Когось узяли зніматися замість хворого актора й фільм засяяв новою зіркою. Як знімають купання у річці, коли на вулиці стоїть мороз, й що роблять оператори, щоб не помітно цього було у кадрі. Або як ховають у кадрі дощ. Інші цікаві історії розповідають кіношники. Тому зустріч із режисером перед показом доповнює враження від перегляду.
— Справді цікаво послухати митців, їхнє ставлення до фільму й історії його створення. Але ж цим же ваш проект не обмежується?
— Звісно, що так. Плануємо літературні вечори, де буде звучати українська поезія та презентуватимуться українські книги. Велику увагу буде приділятися бесідам із літераторами. Запрошуємо українських письменників і поетів представляти свої твори. Особливим осередком стане перегляд спектаклів. Наразі ведуться перемовини з трьома театрами. Будемо задіювати фахівців до співпраці та розробляємо програму проведення майстер-класів із малювання, писанкарства, вишивки, ліпки, візажу, різьби по дереву, акторської майстерності та співу.
Якщо ж брати до уваги кіноіндустрію, плануються покази суто українських стрічок. Це фільми, які були зроблені за творами українських письменників, вони мають йти винятково українською. Але й потрібно, щоб були англійські субтитри. Це буде допомога людям, котрі цікавляться українською культурою та не розуміють української мови. Але це багато коштує. Є у мене ще одна цікава робота. Адже домовляючись зі засновниками фільмів про показ їхніх стрічок, я зіштовхнулася з тим, що роботи мають дуже неякісну картинку, бо були зроблені у старі часи, мають поганий звук. Це не відповідає теперішнім стандартам й не дає змоги без опрацювання показувати таку продукцію у кінотеатрах. Тож доведеться облаштувати майстерню з «лікування» та відтворення старих фільмів.
— Що матиме у себе така майстерня?
— Необхідно сучасне обладнання, міні-студія, де можна було б записувати звук. Це допоможе монтувати фільми, якщо потрібно змінити щось або переробити, переписати звук. Обов’язково потрібен сучасний комп’ютер із відповідними програмами, звукове обладнання. Будемо звертатися за допомогою до фахівців. І самим нам із цим не впоратися. Тому плануємо залучити волонтерів для допомоги у розповсюдження реклами, листівок, брошур та організації заходів. Цей проект — поєднання сучасності з давниною, показ наших традицій, перегляд найкращих фільмів з архіву, демонстрація найактуальніших стрічок, зустрічі з митцями. Але це й знайомства з нашими театрами, перегляд вистав. Щодо коштів, то нам потрібна підтримка, тому запрошую всіх небайдужих долучитися до цієї корисної справи. Крім приміщення, потрібно створити сайт, де відтворюватимуться всі наші події, будуть анонсуватися нові заходи.
— Ви вирішили показувати українські фільми у кінотеатрах? В яких?
— Планую покази у сучасній кінозалі, зі сучасним обладнанням, кондиціонерами й обов’язково зручним розташуванням і паркінгом поруч. У дільниці Етобіко маю три місця, які мені подобаються, але ще не вирішила, яке з них найкраще. Зала має приймати не менше 400 осіб і мати зручні сидіння. Але створювати комерційний телевізійний каналу з показу фільмів не плануємо. Маємо мету створити український осередок у Торонто, де будуть проходити покази фільмів, вистав і зустрічі митців із глядачами. Спочатку це буде раз на місяць, але плануємо зробити акції щотижневими. Плануємо також показ дитячих мульфільмів і кінострічок. Заходи для дітей віком від чотирьох до десяти років будуть безкоштовні. Планую й запрошувати мешканців пансіонів і будинків для людей похилого віку. Тому без допомоги суспільної служби Торонто не обійтися.
— Коли відбудеться перший захід?
— На початку наступного року. Це буде відкриття проекту, показ фільму та зустріч із його авторами. Також будуть майстер-класи й інші заходи.
— Чим ще хочете зацікавити громаду?
— Планую дофестивальний показ фільмів. Маю такий досвід, бо брала участь у зустрічах із авторами «Добровольців Божої чоти» та письменником Сергієм Лойком, автором книги «Аеропорт».
— Зараз це дуже болюча тематика. Не боїтеся, що громада вас не підтримає, бо не до розваг, коли йде війна?
— Сподіваюся на велику зацікавленість та підтримку. У всіх війнах були фронти і були тили. Дуже болить за події, що відбуваються на сході України, за окупацію Криму. Це торкнулося й мене, і моїх родичів. Навесні я брала участь у аукціоні під ініціативою BCU The Guardian Angels Ukraine Project, де продала свої картини, кошти з продажу пішли на лікування та реабілітацію воїнів антитерористичної операції (АТО). На Різдво я як волонтер також брала участь у акції на підтримку учасників АТО, тоді ми колядували для громади.
— Ви — активна учасниця нашої громади…
— Я член галереї КУМФ, співаю у хорі St Josaphat Ukrainian Catholic Cathedral. До речі, це — найстаріша українська церква у Торонто. Дуже пишаюся, що співаю у хорі при ній. Зараз готуємося до Різдва, вчимо нові колядки. Дуже багато з них я вперше почула тут. Тож запрошую приєднатися до нашого хору, а на Різдво — відвідати концерт за нашої участі.
— Ви запланували справді цікавий проект…
— Його метою мого проекту є поліпшення контактів між різними культурними та громадськими організаціями Торонто та Канади, популяризація української культури. Прошу допомогти мені, бо не маю зв’язку з усіма нашими культурними та громадськими організаціями. Запрошую також зацікавлених у співпраці людей. Зі задоволенням візьму участь у громадських заходах із метою поширення української культури та мистецтва. Звертайтеся: моб. +1-647-386-8191, е-пошта: helen.polishuk@gmail.com
Розмовляла О. Пен

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...