Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

Про о. Ореста Остаповича

Автор:

|

Жовтень 24, 2018

|

Рубрика:

Про о. Ореста Остаповича

Спочив у Бозі дорогий і незабутній батько, дідусь, прадідусь, професор-емерит, митрофорний протоієрей Української греко-католицької церкви (УГКЦ) о. Орест Остапович. Він народився 24 червня 1937-го в м. Перемишляни Львівської області. Батько Ярослав був учителем та інспектором шкіл, а мати Стефанія-Володимира — вчителькою молодших класів. Родина була дуже патріотична й у цьому дусі виховувала своїх дітей. Мати за націоналістичні погляди та членство в ОУН окупаційний московсько-більшовицький режим засудив на 25 років каторги, але за десять років звільнив за амністією. Старшу сестру покійного Любу за націоналістичні переконання москалі 16-літньою вивезли на Сибір на довічне заслання. Молодші діти Богдан і Орест із батьком були змушені поневірятися, ховаючись від переслідувань совєтської влади. Підлітком Орест теж був залучений до нацiоналiстичної роботи — носив листівки.
1956-го Орест Остапович вступив у Волинську духовну семінарію Російської православної церкві (РПЦ), яку закінчив 1959-го. 25 червня того ж року одружився з Лідією Горшкович із Вінниччини. Й вона зазнала репресій — відчислили на останньому курсі за те, що вийшла заміж за семінариста. 12 липня 1959 року в Івано-Франківську єпископ Йосиф Савраш висвятив його в священичий сан. 1960-го вступив до Московської духовної академії, яку закінчив кандидатом богословських наук. Дев’ять років був парохом у селах Хотимир, Петрилів, Дібринів, Комарів, Загір’я, Креховичі, Надіїв і Дуба. З 1969-го 22 роки виконував обов’язки настоятеля Катедрального собору Воскресіння Христового Івано-Франківська й одночасно пароха с. Підлужжя.
Священик вважав, що в тяжкі роки окупації, коли УГКЦ була в підпіллі, потрібні були українські священики-патріоти в РПЦ, бо це не давало русифікувати українців і завадило нищенню українських церков. Мрії о. Ореста збулися — УГКЦ вийшла з підпілля і він із благословення Івано-Франківського владики Софронія Дмитерка ЧСВВ, переходить у лоно цієї Церкви та передає ключі від катедрального собору в руки греко-католиків. 1991 року єпископ-ординарій Івано-Франківський Софроній відправив о. Ореста на викладацьку працю спершу до Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту УГКЦ, а потім до Івано-Франківської духовної академії УГКЦ, де працював професором літургіки та пастирського богослов’я й одночасно парохом в Богородчанах, Глибівці, Саджаві та в Грабівцях.
У роки відродження УГКЦ священик бере активну участь у чисельних церковних і національних справах: їздить на посвячення церков, могил вояків УСС, ОУН, УПА, пам’ятних хрестів, відвідує фестини, на яких виголошує високодуховні та патріотичні проповіді. Співпрацює з Дмитром Верхоляком, головою Комiтету з легалізації УГКЦ Богородчанського району, багаторічним в’язнем совєтських концтаборів, вістуном УПА та боївкарем ОУН.
1996 року через потребу священиків у Канаді за спрямуванням владики Софронія перебрався до Нью-Вестмістерської єпархії парохом у м. Річмонд. Далі його перевели на парафію до м. Принц-Джорж, де в Свято-Юріївській церкві прослужив сім років. Аби бути ближче до центру української діаспори в Канаді панотець переїхав до Тандербею, потім — до Ошави, а після перенесеного інсульту перебрався до Торонто, де його щиро і радо прийняв настоятель Свято-Дмитріївської церкви о. Іван Татарин. В цій церкві, до останніх днів життя служив сповідником.
У червні ц. р. о. Орест приїхав у відпустку до України, в рідну домівку Івано-Франківська, та почала прогресувати невиліковна хвороба. І 5 вересня 2018-го о 19-й годині вечора перестало битися серце душпастиря, вірного патріота України, вірного чоловіка та люблячого батька, доброго дідуся і прадідуся, а також наставника-професора. Похорон о. Ореста відслужили 20 священиків у Церкві Св. Параскеви в Iвано-Франкiвську. Поховали його на опришiвецькому цвинтарі.

Олег Зайнуллін

About Author

Meest-Online

Loading...