Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Пісні на два континенти

Автор:

|

Вересень 13, 2012

|

Рубрика:

Який усе-таки тісний світ! Де Україна, де Канада, а двоє творчих людей знайшли одне одного, щоби подарувати людям пісенний водограй, у якому стільки щирих почуттів, добрих емоцій і заворожувальної мелодійності. Тих двоє — поетеса з Торонто Надія Козак і композитор та виконавець із Тернополя Василь Дунець.

Щоправда, п. Надія живе в Канаді з 1992 року. А народилася вона в наших краях, у Самолусківцях на Гусятинщині. Там, каже, і розпочалася її творчість. Із трьох років співала вівати та жалібні пісні на весіллях. Тітка Демчиха писала для неї віршики, а вона їх виконувала перед гостями. Переспівала всім сусідам, усій родині. Усіх повидавала заміж, переженила. А коли пішла в школу, була активісткою художньої самодіяльності, почала писати вірші. Перший ліг на папір десь у третьому класі, і його надрукувала газета «Зірка». Досі пам’ятає ці щирі рядки:

Люблю тебе,

мій рідний краю,

Твої поля й діброви,

Веселу пісню солов’я

І українську мову.

Згодом були публікації у «Вільному житті», у журналі «Жовтень». По закінченні школи Надія вагалася: куди йти вчитися — на журналістику чи економіку? Вибрала Тернопільський фінансово-економічний інститут. Зрідка ще писала вірші, але на тому етапі це вже не було для неї головним.

«Я свою творчість порівнюю з морською хвилею, — каже зараз Надія Козак. — Вона то накочується, то відкочується — на довший чи коротший час».

Черговий приплив стався, коли почала працювати економістом Тернопільської фабрики «Ромашка». Там був гарний хор, він отримав навіть звання народного. Залюбки в ньому співала, вела програми — і мала від того велику насолоду. Знову просилися на світ вірші. Вона вже навіть підготувала до друку їх збірочку. Але все перервала еміґрація.

Із переїздом родини в Канаду десять років не було жодної творчості. Гадала, що вона вже покинула її назавжди. Інша країна, до якої треба було звикати, заново влаштовувати своє життя. У Козаків там усе вийшло! Син Ігор став успішним бізнесменом, свою невеличку справу має й п. Надія.

А до творчості, як не дивно це звучить, її повернула… реклама. Коли почала працювати в канадсько-українській корпорації «Міст», треба було пропаґувати її діяльність, тож ходила по редакціях, думала, як краще, доступніше, переконливіше розкривати її роботу. «Міст» прокладав у Канаду дорогу багатьом відомим українським артистам. Вона допомагала організовувати їхні концерти, ближче знайомилась. І її серце знову наповнювали почуття, що виривалися на папір поетичними рядками. У віршах того періоду вже промовляла її душа, сповнена життєвої мудрості, зрілої любові та ностальгії за рідним краєм. Вона знову й знову подумки поверталась то на річку Тайна, над якою минуло її дитинство, то в Тернопіль — таке дороге їй місто, то до маминої науки, то в рідне село, спогади про яке «не давали спати».

Вірші назбирувались, і вона не знала, що з ними робити. Ігор пропонував видати їх збіркою, та вона вагалася, ніби боялась відпустити від себе те, що було її сердечним одкровенням. Аж якось їхала в автомашині та слухала диск із піснями Василя Дунця. Уже й не пригадує, де взяла його. Чи купила, коли була в Україні, чи хтось подарував… Одразу не прослухала, а тут саме він потрапив під руку. Перша пісня, яку співав тернопільський бард, була знана нам «Теща» — мудра, із легким гумором і надзвичайно теплим виконанням. Далі пісня за піснею — і вона відчула споріднену душу. Його вірші-пісні про добро, про любов — дуже світлі, теплі. Через них говорила така ж душа автора — добра й чиста. А ще її вразив його голос, «який ллється з глибини душі, як із джерела вода». Отоді й майнула думка: от якби він поклав на музику та заспівав і її вірші.

Потім Надія Козак часто чула пісні Василя Дунця на «Поступі». Є в Канаді така популярна радіопередача, яку з Торонто на всю країну веде її власниця Любомира Матвіяс. Саме вона подарувала п. Надії ще кілька дисків тернопільського співака, із яким була знайома особисто, і запис його ювілейного творчого вечора, що зібрав повний зал «Березоля». Вона добре знала цей зал, сама не раз там виступала, і сам факт такої популярності Василя Дунця її вразив.

І вона таки зважилася: попросила Любомиру Матвіяс, щоби та познайомила її з Василем Дунцем. Їхня зустріч відбулася по «скайпу», і він погодився на творчу співпрацю. Надії Козак сподобалися три перші його пісні на її вірші — і їхня співпраця продовжилася.

Торік Василь Дунець виступав у Канаді. І вже п. Надія організовувала йому концерти, була зворушена, як тепло приймає його українська діаспора. Особливо старше покоління. Літні люди на його концертах буквально плакали, коли він співав про Україну та чужину, яка розлучає українців із матір’ю Батьківщиною, про свою маленьку онучку Валері, яку лелека приніс чомусь не в Україну (мабуть, заблукав), а в Канаду.

Їхній творчий тандем виявився доволі продуктивним. Василь Дунець написав 15 пісень на вірші Надії Козак. І вже готується до виходу їхній перший альбом «Ґрона любові». Його репрезентацію планують провести спочатку в Тернополі, а потім — у Канаді та в США. Аранжування пісень зробив Сергій Рудько, бек-вокал — Руслани Буковської. Я вже чула ці пісні: вони справді беруть за душу — дуже щирі, мелодійні.

Василь Дунець каже, що великого значення надає текстам пісень. Вони для нього навіть важливіші, ніж музика. У них має бути якийсь сценарій, певний сюжет, щоби пісня пройшла через серце й душу глядачів, зачепила в них споріднені струни. Вочевидь, вірші Надії Козак — саме такі, якщо він написав на них уже півтора десятка пісень. На мій погляд, особливої гармонії тексту та музики досягнуто в піснях «Білий лебідь, чорний лебідь», «Згадай мені, скрипалю», «Біле танґо», «Мій Тернополе». Певно, вони полюбляться тернополянам і зазвучать не лише на концертах Василя Дунця, а й у теле- та радіоефірі.

Майже 20 років тому наша землячка змінила країну та громадянство. Але серце й душу не поміняєш. Вони, як і тоді, у далекому дитинстві, сповнені любові до рідного краю, українського слова, усього того, що було весною й літом її життя.

 Галина Садовська

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...