Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Feb. 20, 2018

Оксана Білозір: «Українці стоятимуть до останньої краплі крові»

Автор:

|

Липень 23, 2015

|

Рубрика:

Оксана Білозір: «Українці стоятимуть до останньої краплі крові»
Оксана Білозір у студії радіо «Міст»

Оксана Білозір у студії радіо «Міст»

Цей рік обіцяє бути насиченим і цікавим на зустрічі з українськими зірками. У вересні до нас приїдуть Національний драматичний театр М. Заньковецької зі Львова, легендарний квартет «Бельканто», гурт «Онука» та багато-багато інших цікавих, яскравих українських зірок, на зустріч із якими запрошує корпорація «Міст». Цього разу після надзвичайного виступу на українському фестивалі в оселі «Союзівка» маємо приємність зустріти в Торонто Оксану Білозір. Вона — народна артистка України (1994); колишній народний депутат України, голова Всеукраїнської громадської організації «Українська взаємодопомога» (з 2003-го) та заступник голови Національної комісії з питань закордонних українців (з 2006-го). 17 липня ц. р. у ресторані «Золотий лев» у Торонто відбулася творча зустріч із цією співачкою та політиком. Напередодні цієї події п. Оксана побувала на ефірі радіо «Міст».
— Раді вітати вас в Онтаріо…
— Нещодавно я була на Союзівці в Керґонксоні, що в штаті Нью-Йорк. Тепер дякую вам за запрошення на зустріч в Торонто.
— Чи сподобалася вам «Союзівка»?
— Дуже. Мабуть, і тому, що побувала там уперше. Стільки разів відвідувала Сполучені Штати, Канаду й Австралію, а от на цю оселю чомусь не потрапляла. Що мене найбільше вразило на «Союзівці», — це велике єднання українських сердець навколо долі нашої Батьківщини. Не встигла я там з’явитися, як усі почали розпитувати, як там удома, що відбувається і що буде далі. Велике бажання українців діаспори знати, що робиться в Батьківщині та бути їй потрібними підняло зараз українство в усьому світі на новий рівень. Ми провадимо народну священну війну і це, сподіваюся, — наша остання битва проти одвічних ворогів.
— У цій війні особливого значення набула українська пісня. Її зараз шанують, як ніколи, і відповідальність українських артистів зараз — дуже висока…
— Війна в культурному просторі триває вже давно. Адже російська попса завжди намагалася придусити творчість інших народів. Але молода генерація українських артистів зараз продукує взірці світового рівня. Йде формування нової потужної хвилі української музики. На жаль, в Україні ще немає відповідної індустрії, спеціальних засобів масової інформації, які б це все ретранслювали. Зараз усі українські телевізійні музичні канали перебувають у приватних руках. Не жаль, там не розуміють, як треба працювати в умовах воєнної аґресії проти України. Й, як це не парадоксально, потрапити туди якісним українським виконавцям — дуже важко. Та й побутує думка, що якщо ти виступаєш на якомусь телеканалі, то вже належиш їм, вони тебе «купили» і в ефіри інших тобі — зась. Тематика музичних каналів сильно фільтрується, адже там засіло потужне політичне лобі, яке працює проти України, проти відродження її культури та нації. І державні інституції України нічого не роблять для того, щоб цю ситуацію змінити на краще. На перше місце в Україні зараз виходить яскраво виражена двомовність. Це — нормально, коли в державі люди розмовляють багатьма мовами. Але державна мова має бути одна.
— Це, мабуть, далеко не всі розуміють…
— Аби не поглиблювати конфлікт, який триває на сході України, що виник начебто через надуману «мовну проблему», наші політики зараз уникають висловлюватися на цю тему. Вони бояться «колоти» українське суспільство, хоча насправді руйнують майбутнє нашої Батьківщини. Бо Україна відбудеться лише тоді, коли стане європейською державою з національною ідентичністю, своїми символами — гімном, прапором і державною мовою. Українська мова не може розглядатися як одна з мов, бо вона — державна. А російська, кримськотатарська й інші — мови національних меншин, які можуть вільно розвиватися. На жаль, світ хоче якнайшвидше припинити війну в України, аби в нас запанував мир — навіть ціною компромісів, які можуть загрожувати існуванню самої Української держави.
— Як страус, заховати голову в пісок?
— Саме так. І якщо ми на такі умови погодимося, то проблеми не зникнуть, а навпаки — посиляться.
— Чим ви займаєтеся зараз?
— Днями виповнився рік, як я почала займатися волонтерством. Абсолютно не прагнучи цього я стала одним із перемовників із окупантами щодо пошуку та визволення заручників. Упродовж перших півроку в мене не було часу дати хоча б один концерт. Але я й не могла співати, танцювати, лише хотілося плакати. У мене кривавила душа. Навіть сприймати адекватно те, що відбувалося навколо, було важко. Наприклад, коли побувала в Краматорську, то побачила всі жахіття війни, молодих хлопців, у котрих ще пушок замість вусів. Вони були неодягнені, неозброєні, але одержимі ідеєю захистити Вітчизну. Танцювати після такого на сцені я вже не могла. Та хоча я й не гастролювала, але продовжувала писати пісні. Адже нам потрібна пісня, яка б об’єднувала, додавала сили духу та зміцнювала наше прагнення до свободи.
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про вашу участь у програмі обміну полоненими…
— Перш за все для мене це — не піар. Адже не таємниця, що багато відомих людей України їздять на фронт саме для цього. Одягнули каску, бронежилет, узяли в руки два-три автомати й усе зняли на відео. Правда, були випадки, що така зйомка відбувалася навіть не на передовій, а в Дніпропетровській області. Бог їм — суддя. Я ж особисто шукала заручників, котрих можна було визволити з полону.

Оксана Білозір серед воїнів АТО

Оксана Білозір серед воїнів АТО

— Чи було з ким там домовлятися?
— Представники терористів часто виходили на зв’язок самі.
— Вони ставили якісь особливі умови?
— Насамперед йшлося про обмін. Ми збирали заручників, котрі потрапили в руки українських силовиків і не скоїли важких карних злочинів, а потім обмінювали їх на наших бійців. Ми формували списки таких людей, я їх передавала сепаратистам, ті у відповідь пропонували власні. Такі речі були для українців новими. Бо ми ж не готувалися до війни, до наявності полонених, котрих доведеться визволяти, що будуть поранені й убиті вояки, тіла котрих треба повертати. Але ми зуміли з цим упоратися в міру навали хвилі таких проблем. У нашій місії були люди, котрі займалися тільки «двохсотими» (вбитими), інші — «трьохсотими» (пораненими). Частина людей опрацьовувало одну частину території, ще частина — іншу. Мені дуже допоміг досвід Афганістану. Підчас радянсько-афганської війни я двічі побувала в зоні конфлікту, маю статус учасника бойових дій. Тому бойове хрещення пройшла ще в ті далекі часи. Я вирішили поїхати на фронт, бо значна частина радянських воїнів в Афганістані були українцями. Крім них там ще воювали хлопці з Балтійських країн. І я намагалася піднімати бойовий дух чоловіків, чиїх синів зараз забираю з полону.
— Ці «афганці» розповідали мені, що й досі пам’ятають приїзд «Ватри» на фронт до них…
— І я з ними працюю. Адже ті «афганці» зараз знову воюють. На жаль, по обидва боки фронту. Я контактую з тими, хто на окупованих територіях працює винятково в гуманітарній сфері. Вони знають, що війна має свої закони та свої правила. Однак російські терористи й їхні прибічники — сепаратисти не дотримуються ніяких законів, вони творять там безчинства. І саме ті, хто пройшов війну в Афганістані, намагаються цьому запобігти. Завізовані списки обох сторін для обміну полоненими ми узгоджували зі співробітниками Федеральної служби безпеки Російської Федерації, адже за кожним ватажком місцевої банди обов’язково стоїть російський офіцер. І лише з кадровими військовими можна там домовлятися про цивілізований процес обміну.
— Допомагало вам те, що ви — співачка?
— Знаєте, моя пісня «Україночка» зараз звучить по-особливому. Вона була написана 1990 року, перед тим, як в Україні мав відбутися референдум за незалежність. Тоді вона просто звучала, проте лише тепер ми змогли усвідомити її глибокий зміст — «не скорилася і з роси відродилася». І вона обов’язково відродиться і ніколи не скориться.
— Чи могли б ви спрогнозувати, як ситуація в Україні розвиватиметься далі?
— Що буде далі не може сказати ніхто. Ситуація — надзвичайно гостра та не прогнозована. Російсько-український конфлікт досяг свого піку. Будь-яка неадекватна дія, чи навіть емоція може призвести до непоправимого. Тому зараз обережними мають бути всі політики, адже провокації з боку нашого північного сусіди — дуже серйозні. Росія намагається знайти причину, щоб розпалити з новою силою ватру війни.
— Залишається сподіватися, що ця іскра не спалахне й вогонь вдасться загасити…
— В України є зараз багато партнерів, які допомагають нам у цьому. І Канада тут — одна з найперших. Прем’єр-міністр Стівен Гарпер — щирий друг нашої Батьківщини. Його уряд робить неймовірні зусилля, щоб підтримати Україну. Коли інші країни вагаються, то Канада навіть на мить не сумнівається, працює на випередження, вдається до серйозних кроків, щоб захистити нашу державу.
— У Канаді пам’ятають сумний досвід двох світових воєн і тут усіма силами намагаються запобігти третій…
— Українці вдячні їй за це. Вони — сильні люди, котрі проявили себе патріотами власної Батьківщини. Я десять років була народним депутатом України та представляла нашу державу в Парламентській асамблеї Ради Європи в Страсбурзі (Франція). На сесіях асамблеї росіяни завжди зневажливо ставилися до українців. Вони в Європі досі мають колосальні впливи — як фінансові, так і політичні. Російська агітаційна машина зараз працює на повну потужність. У Кремлі пихато стверджували, що українці воюють до першого пострілу, а росіяни — до останньої краплі крові. Нам така позиція пішла на користь. Адже Москва недооцінила українців, натомість переоцінивши власні сили. Й українці довели хибність таких тверджень. По всьому світу вони стоять за власну державу і саме українці стоятимуть до останньої краплі крові.
Розмовляв Юрій Кусь

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...