Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 26, 2019

Канадієць радить молоді їхати з України, доки тут крадуть

Автор:

|

Грудень 15, 2011

|

Рубрика:

Канадієць радить  молоді їхати з України,  доки тут крадуть

Молоді українці повинні вчитися чи стажувалися за кордоном. В Україні наразі їм нічого робити, доки влада розкрадає державне майно. Але колись це закінчиться. Тоді й знадобиться молодь, яка пройшла підготовку за кордоном. Про це йдеться в інтерв’ю Ігоря Бардина, канадського адвоката українського походження. 21 рік тому пан Бардин започаткував Канадсько-українську парламентську програму (Canada-Ukraine Parliamentary Program) обміну студентів. За цей час стажування в парламенті Канади пройшли 700 молодих людей. Як зазначив Ігор Бардин, програма діятиме й протягом 20 наступних років. Доки в Україні не постане нова еліта, яка змінить державу.

— Пане Бардин, позаду — 21 рік вашої праці, зусиль і, мабуть, надзусиль. Ви, успішний адвокат у Канаді, присвятили цьому проекту багато часу й переконували друзів і знайомих, що для України дуже корисно та важливо, щоби молодь стажувалась у парламенті Канади. Чому ви взялися за цю справу?

— Зараз можна почути від багатьох канадійців українського походження: мовляв, нам не потрібна Україна, а мусимо будувати Україну в Канаді. Але я запитую: «А що то таке — будувати Україну в Канаді?» Програма виникла тому, що мене цікавила співпраця з університетами й молоддю. Я активно займався університетськими справами, був засновником кафедри українознавчих студій при Торонтському університеті, першим секретарем фундації при створенні інституту в Едмонтоні, був причетний і до діяльності Інституту Шептицького в Університеті Святого Павла. 1989 року приїхав в Україну, познайомився з багатьма людьми й зрозумів, що студентський обмін був би дуже корисним і потрібний для України. Спершу була ідея, щоб і канадські студенти стажувались у парламенті України. Але я не знайшов жодної фінансової підтримки ні від українського, ні від канадського урядів. Мене це шалено розізлило, і я, як адвокат, звернувся до своїх клієнтів. 22 родини дали гроші, аби молоді люди могли стажуватись у парламенті Канади. Ми зібрали 1 млн CAD, і цей «залізний фонд» рятує нас дотепер. Уклали договір із канадським урядом, і вже навесні 1991 року, до проголошення незалежності української держави, троє студенток з України стажувались у канадському парламенті. Із року в рік число молодих людей зростало.

— Коли рік-два тому виникли фінансові труднощі, ви зверталися до українських багатіїв — Рината Ахметова, Віктора Пінчука, у фонд Леоніда Кучми. Чи знайшли розуміння?

— Україна нічого нам не дала на програму. Ми апелювали до пана Ахметова, мали навіть зустрічі із представниками його фонду, але проект видався їм нецікавим.

— Чому?

— Вони не зрозуміли, що та програма дає студентам певну життєву відвагу, якої вони ніколи не здобудуть удома, і будує патріотизм.

— Чимало молоді, яка повертається після навчання, праці, стажування за кордоном, не може знайти себе в Україні, перед ними зачинені всі двері, бо посади зайняті дітьми високих і маленьких чиновників, олігархів і політиків. Люди почуваються непотрібними, хоч мають гарну освіту, і тому намагаються покинути Україну…

— Один із наших випускників був народним депутатом, чимало є в місцевих органах влади, один балотувався в мери Львова й надалі має намір боротися за цю посаду, а йому допоможуть його друзі, які також стажувались у Канаді. Вони стають активнішими, і, власне, тут є криза. Бо ці молоді люди приїжджають в Україну (а із 700 осіб усі повернулись на Батьківщину) і хочуть за все братись і змінювати багато речей. І в тому полягає проблема. Вони — гарячі — падають у крижане озеро й отримують шок. Бо для них немає місця, не використовується їхній потенціал, талант і ентузіазм, що дуже важливо. Я хотів би програму обміну продовжити ще як мінімум на 20 років. Бо за цей час в Україні має народитися нова еліта. На моє місце прийдуть люди, які продовжать цю програму без хабарів і домовленостей. Бо за ці роки намагалися вдаватись до всіляких способів. Але ці люди думають, даруйте, по-дурному, бо всього не можна купити за гроші. Річ не в грошах. Я хочу, щоб у парламенті Канади стажувалася здібна молодь, яка не була за кордоном по 20 разів, яка має інше мислення. За­охочую молодих людей їхати вчитись і працювати за кордон і повертатись на Батьківщину. Наші випускники працюють у Світовому банку у Вашинґтоні, й один молодий чоловік із Луганська має намір повернутися в Україну. Він любить свій донецький край і відкрито про це говорить. Але водночас це добре, що українці працюють у банку чи інших установах, бо вони були би гарними порадниками для своєї країни, бо вони є українцями й зацікавлені в Україні, бо тут залишилися їхні рідні, і вони хочуть кращої країни.

— Протягом 21 року ви щороку буваєте в Україні, що за цей час вразило найбільше?

— Найбільше — не те, що багато моїх знайомих з України, які творили Світовий конґрес юристів, знайшлись у таборі Віктора Януковича, як те, що вони виправдовують свій крок. А це — уже молодше покоління українців. Я дуже цим розчарований, гадаю, що їх могли підкупити якимись забавками. Не розумію молоді, чому вона так скоро приймає цю ситуацію в країні. Невже молодь так збайдужіла? Вона мало знає про минуле й не думає про майбутнє. Але позитивне — те, що залишилось багато людей, які мають і відстоюють власну позицію, хочуть бачити Україну правовою державою, що ґрунтується на принципах демократії та верховенства права. В 1990-х відбувався перерозподіл майна. Щоразу менше того майна залишається, багато з нього розкрадено. Може, це й добре. Бо як зникне можливість роздавати майно та будинки дітям людей влади, тоді вони звернуть увагу на важливіші справи щодо розвитку країни. Але це все не від тих людей, що при владі, залежить, а від нової еліти.

Розмовляла Галина Терещук

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...