Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 21, 2017

До 80-ліття від дня народження Йосифа Сірки

Автор:

|

Листопад 17, 2016

|

Рубрика:

До 80-ліття від дня народження Йосифа Сірки

Йосиф Сірка

Цьогоріч у Львові вийшла сьома книжка Йосифа Сірки, уродженця Пряшівщини, під назвою «Актуально 7». Це — збірник 34-х його статей, написаних у 2015-2016 рр. Ідея цієї книжки, як попередніх, — вболівання за долю України. Та автор не лише вболіває за долю Батьківщини, але й накреслює шлях, як їй подолати сучасну кризу. Цього року авторові цих актуальних книжок минуло 80 — нагода пригадати його багатогранну біографію та його внесок в українознавство.
Йосиф Сірка народився 29 жовтня 1936 року в с. Убля на Пряшівщині, де здобув початкову освіту. Середню — у Снині, вищу — у Педагогічному інституті ім. Горького (тепер — Університет ім. Драгоманова) у Києві.
Після п’ятирічного навчання в столиці України повернувся додому свідомим українцем із солідними знаннями з української історії, мови та літератури. 1960-го почав працювати редактором в Українському відділі Словацького педагогічного видавництва у Пряшеві, пізніше — у редакції місячника «Дружно вперед». У другій половині 1960-х п. Сірка став великим прихильником економічних і політичних реформ у Чехо-Словаччині, зокрема ідеї «соціалізму з людським обличчям».
1967 року він змінив фах журналіста на «соціалістичного підприємця». У сільськогосподарській артілі села Порубка Бардіївського округу очолив групу з вісьмох робітників із виробництва бетонних плит, яка впродовж року внесла у касу артілі 400 тис. крон чистого прибутку.
Та політична свобода у Чехо-Словаччині тривала недовго. Окупація совітськими військами у серпні 1968-го застала його у туристичній мандрівці Західною Європою. Додому він уже не повернувся, а залишився в еміґрації. Перший притулок надала йому українська Мала семінарія греко-католицької церкви в Римі (Італія). Звідти він надсилав у мюнхенське радіо «Свобода» анонімні «Листи втікача з ЧСР», які виходили в ефір різними мовами.
Із 1 січня 1969 року Й. Сірка став штатним працівником української редакції «Радіо Свобода» у Мюнхені. 1971-го йому вдалося отримати стипендію, яка дозволила йому вчитися у Франкфурському університеті ім. Ґете — на відділі славістики та східноєвропейської історії. Крім російської й української мов вивчав сербську, хорватську, словенську, старослов’янську мови, пізніше ще й польську. 1974 року там же він захистив маґістерську працю на тему «Пантелеймон Куліш як представник натуральної школи». Паралельно поглиблював вивчення україністики на філософському факультеті Українського вільного університету (УВУ) у Мюнхені. Там познайомився зі студенткою Анною Слюсарчук, громадянкою США, котра 1976-го стала його дружиною. З її допомогою оволодів ще й англійською.
Титул маґістра був першою передумовою до здобуття титулу доктор філософії. Темою докторської дисертації був «Розвиток української літератури в Чехо-Словаччині, 1945-1975». До вибору такої теми спонукав той факт, що на Пряшівщині після 1968 року значна частина письменників не пройшла «кадрові чистки». Успішно захищена дисертація вийшла друком англійською у Франкфурті-на-Майні з нагоди десятиліття окупації Чехо-Словаччини військами Варшавського договору. Через два роки, у дещо зміненій формі та з доповненнями, вона була видана в УВУ українською мовою.
Ці дві книги були першими науковими працями, які об’єктивно знайомили західного читача з національним аспектом у молодій українській літературі Словаччини та з життям українського населення цієї країни.
Найбільше уваги автор приділив тим письменникам, котрі на початку 1970-х були вилучені з літературного процесу з політичних міркувань, це — В. Ґренджа-Донський, М. Шмайда, І. Мацинський,
А. Карабелеш, О. Фаринич, Ю. Бача, С. Макара, Й. Шелепець, В. Дацей, Г. Коцур, Є. Бісс, О. Зілинський, М. Мушинка й інші.
В часи, коли їхні імена не могли появитися ні в пресі Чехо-Словаччини, ні України, Йосип Сірка говорив про них та їхню творчість на весь західний світ. Мабуть, на підставі його праць комуністичні політичні органи Чехо-Словаччини в 1980-х рр. були змушені послабити репресії проти «інакодумців», а декому навіть дозволити одноразово виступити у пресі. Після «ніжної революції» 1989 року репресовані письменники були реабілітовані. Отже, п. Йосиф своїми працями на ціле десятиліття випередив процес їхньої реабілітації.
Ширшим підсумком досліджень п. Сірки на ниві літературних стремлінь русинів-українців Словаччини є його розвідка «Література південних лемків» у ньюйорській монографії «Лемківщина». Цього разу він розглянув літературу від найдавніших часів (XVI ст.) до 1980-х рр.
І тут головний наголос припав на літературу післявоєнного періоду (1945-1985). Свій огляд автор закінчив висновком: «За післявоєнний період українська література Пряшівщини зазнала не тільки відродження, але й досягла кульмінації поетичними творами С. Гостиняка і Ф. Лазорика, прозою Ю. Боролича, Є. Бісс, В. Дацея і М. Шмайди. Вона зазнала розвитку всіх літературних жанрів та зазнала і драматургії певні успіхи (Є. Бісс, В. Гайний). Проте це відродження й успіхи були припинені вилученням з культурного життя української людности Пряшівщини найкращих і заслужених літераторів, що завдало величезної шкоди культурному розвиткові української людности Пряшівщини та привело її літературу до стагнації».
Із 1975 року постійним місцем роботи для п. Сірки був Зіґенський університет, де він працював до відходу на пенсію 2001-го, пройшовши усі щаблі педагогічної та наукової кар’єри: від лектора до доцента. Там науковець спочатку викладав російську мову, літературу й історію, згодом — сербо-хорватську, польську, чеську, словацьку, а відтак заснував університетські курси української мови. Для своїх студентів видав кілька підручників, в т. ч. підручник української мови (у співавторстві з Володимиром Оленичем).
В часи «перебудови» п. Йосип заснував при Зіґенському університеті німецько-українське товариство «Діалог», спрямоване на глибше знайомство з Україною. Товариство в час своєї кульмінації мало понад сто членів. Йосип Сірка через німецьку туристичну агенцію Intercontact організував мандрівки спочатку в Москву, а потім у Ленінград, Київ, Львів та Ужгород. Серед німців такі поїздки були дуже популярні. Зайве нагадувати, що вони були ідеальним каналом для завезення в СРСР забороненої літератури та матеріальної допомоги дисидентам, а звідти — самвидав.
На запитання, як нашому ювілярові вдалося уникнути ока КҐБ, він відповів: «1979 року мені було надано громадянство Федеративної Республіки Німеччина (ФРН). Видаючи мені в’їзну візу, радянські паспортні органи транслітерували моє прізвище Jozef Sirka як «Йоцеф Зірка» — німецький підприємець у туристичному бізнесі, котрому слід іти назустріч. А в органах КҐБ я фігурував як «Йосиф Сірка» — український націоналіст, котрого слід остерігатися і в жодному разі не впускати на територію Радянського Союзу».
Після розпаду СРСР і виникнення самостійної України п. Йосиф продовжував завозити з ФРН в Україну, зокрема в Закарпатську область, гуманітарну допомогу: харчі, одяг, взуття, медикаменти, комп’ютерну техніку тощо. Своєю автівкою їздив туди понад сто разів. Була завезена допомога на понад 2 млн USD. Певну гуманітарну допомогу возив і на Пряшівщину, зокрема в рідну Ублю та в одну з братиславських лікарень. Щедрими фінансовими ін’єкціями підтримував українську пресу Пряшівщини в час, коли їй загрожувало зникнення.
Активну співпрацю з Україною та Пряшівиною п. Сірка утримував і після відходу на пенсію. Крім сімох томів публіцистичних статей «Актуально» (Ужгород-Львів, 2007-2016), він власним коштом видав книжки «Хто ми є і чиї ми діти?» (Київ, 1991, співавтор — Юрій Балега), «Сова Мімі» (Пряшів, 1992) — підручник української мови для найменших, «Короткий словник говірки села Ублі» (Пряшів, 1999), «Історичні аспекти двомовності в українській літературі ХІХ ст. на прикладі творчості Пантелеймона Куліша» (Ужгород, 2008; доповнена версія його магістерської дисертації).
Ужгородський національний університет нагородив ученого почесним званням Doctor honoris causa. Він — лауреат літературної премії «Карпатська корона» (Сату Маре, Румунія, 2004), переможець Конкурсу ім. О. Гончара на найкращу публікацію в журналі «Борисфен» (Дніпро) в номінації «Публіцистика» (2013). У Пряшеві, на жаль, чоловік не удостоївся жодної нагороди. Мабуть, Пряшівщина керується гаслом «Ніхто не є пророком у своїй країні».
Із 2001 року Йосиф Сірка з дружиною та наймолодшим сином Тарасом і його родиною живе у Торонто, точніше — в українському селищі «Полтава». Щороку приїжджає до рідного краю, де живе його рідня та близькі друзі. Його статті часто з’являються і на сторінках української преси України, Канади, Словаччини, Чехії та в Інтернеті. Щиро вітаємо нашого земляка з 80-літтям і бажаємо йому доброго здоров’я та не висихаюче перо, точніше — надійний комп’ютер.

Микола Мушинка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...