Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 22, 2017

До 71-ї річниці оселі Poltava Country Club

Автор:

|

Липень 06, 2017

|

Рубрика:

До 71-ї річниці оселі Poltava Country Club

Засновники клубу «Полтава». Перший ряд: Джон Гузіль, Майкл Гетьман, Джон Кучепера (президент), Ден Стокаль і Джеймс Позна. Другий ряд: Леон Коваль, Джон Кочан і Роман Золтанецький

70-та річниця заснування української оселі «Полтава», яка віддалена трохи більше як на 40 км від Торонто, столиці провінції Онтаріо, пройшла торік непоміченою не лише для української громади, але й для самих «полтавчан». 60-ту річницю 2007-го також відзначали з річним запізненням спільним обідом і концертом. Це така нова мода відзначення ювілеїв чи проблеми з числами?
Poltava Country Club змінювався впродовж 71 року, але особливо — за останні десять років. Під час святкування 60-річчя «Полтава» нараховувала 30 постійних мешканців, а решта власників дач (котеджів) приїздила сюди переважно влітку. Але тепер «Полтава-клуб» перетворився з місця літнього відпочинку на село з дітьми, пенсіонерами та молодими мешканцями, котрі щодня їздять на роботу.
Зі змінами в селі з’явилися нові проблеми. Хоча дороги й досягли неабиякої «цивілізованості», вони ще залишаються актуальною проблемою, бо їх треба утримувати й доглядати за ними. Зросли й податки, а найбільше — ціни на дозвіл на будівництво. Щоправда, ціни на ділянки та хатинки тут збільшилися, мабуть, бо брали приклад зі зростання цін на нерухомість у Торонто.

Заїзд на «Полтаву»

Трансформація «Полтава-клубу» в селище змінила не лише зовнішній вигляд, але й спосіб життя. Зараз більша частина власників ділянок або живе тут постійно, або будує оселю, щоби перебратися сюди жити, а це вже дуже великі зміни порівняно з часом, коли сюди приїжджали люди, щоби провести літо/осінь на природі. Усе це не могло не вплинути не лише на зовнішній вигляд «Полтави», але й на поведінку власників ділянок (членів клубу), котрі перестали звертати увагу на наміри засновників «Полтави».
Усе почалося навесні 1946-го, коли з ініціативи Лева Коваля, президента Української бізнес-асоціації, на 107 акрах землі, неподалік від місцевості Терра Котта, виникла ідея організувати для літнього відпочинку дітей української громади Торонто Poltava Country Club. До міста тоді було дві-три години їзди автівкою, бо іншого доїзду не було як тоді, так і зараз.
На 1946 рік припадає і спорудження павільйону «Полтава» — домівки, яка впродовж довгих років була центром cходин, концертів і забав членів клубу й їхніх родин. Із наступного року почали будувати літні котеджі, літній басейн, тенісний корт, а 1 вересня 1947-го тут відбувся перший фестиваль, у якому взяла участь численна українська громада Торонто. Тут виступали відомі на той час українські співаки, танцюристи та мистці. Все відбувалося вже через рік після закінчення Другої світової війни, коли ще не було нової хвилі українських еміґрантів. А в рядах української діаспори не було таких мільйонерів, як Яцик, Мельник, Гуцуляк, Тимотей та інші.
В Україні ще тривав голод 1946-1947 рр., у Польщі комуністичний режим проводив етнічну чистку, примусово вивозячи українців з їхніх історичних земель. Саме тоді українська діаспора інформувала весь світ про злочинну акцію «Вісла», рани від якої не загоїлися досі й, мабуть, ніколи не загояться.
Тому важливо знати, що перший післявоєнний Фестиваль української діаспори відбувся на оселі «Полтава» 70 років тому. Тепер українські фестивалі стали невід’ємною частиною мультикультурної Канади, участь у них часто перевершує 600 тис. людей. Це підтверджує, наприклад, Фестиваль на Блюр-вест у Торонто.
Тривалий час зі 105 ділянок були придбані лише кілька десятків, але після прибуття нової
хвилі вдалося розпродати майже всі. Щоби підтримати ідею «Полтава-клубу», заможніші українці купували ділянки на членів родини — Пашинські, Мудики, Хичії, Макухи, Передерії, Лавришини, Бобечки, Свергуни тощо.
Вулиці назвали в патріотичному дусі, що нагадувало єдність українських земель: Київська, Львівська, Одеська, Запорізька, Батуринська, Зборівська (це було свідченням того, що українські діячі Торонто того часу знали історію України, бо одну вулицю назвали на честь перемоги війська Хмельницького над поляками 1649-го — Зборівська битва). Із часом літера «б» затерлася, а з англійського написання Zboriv залишилася назва Zoriv, що спонукало декого з дітей засновників припускати, що йшлося про романтичну назву — «Зорі», бо й v з часом загубилося. Тепер цю вулицю назвали Лемківською, оскільки «Полтава» поповнилася членами лемків із Польщі, а назва «Зорі» «не вписувалася» до решти назв.
Сумно згадувати, що ідея засновників оселі була зовсім іншою, ніж тепер. Це бачимо не лише в тому, що тут забули про початкову ідею засновників, але й у тому, що нові члени клубу не дотрималися Статуту, який і досі дійсний, бо іншого нема. Засновники клубу зараз виглядають романтиками, котрих навіть власні діти не збагнули.
Слід зазначити, що ті українські патріоти оселі «Полтава» були чудовими учнями. Вони не лише зуміли досконало вивчити англійську, стати інженерами, лікарями, вчителями, підприємцями, тобто професіоналами та повноцінними громадянами Канади, але й керувалися життєвим англійським прислів’ям: birds of a feather flock together (український відповідник: «Свій до свого по своє»). А те, що ті «птахи» з Англії, Шотландії, Ірландії «зграями» оселялися та трималися свого, й є свідченням того, що вони зберегли не лише мову на інших континентах, але й змусили пристосовуватися до себе інших «птахів», які не такими великими зграями прилітали на ті ж континенти.
Мудрість і спостережливість піонерів-засновників «Полтави» недостатньо оцінена новими членами клубу, котрі не керувалися Статутом, який передбачав, як уникнути розвалу зсередини. У розділі Article number 3 — Membership, 3.2 ясно сказано: клуб має намагатися розбудовувати своє членство вихідцями з України або українського походження, а не тими, кому сподобалася оселя біля річки Credit River. Саме ця частина Статуту є свідченням того, чому приватний клуб був названий українським, а не якимось іншим.
Канада чи не єдина країна у світі, де присутні не лише різні національності, але й релігії та раси у повній свободі та злагоді. Ця свобода базується на повазі та визнанні права бути іншим — кольором, релігією, рідною мовою. Взаємоповага є найбільшим досягненням канадського мультикультуралізму, який став чинником високого канадського патріотизму з правом пишатися своїм національним, релігійним чи расовим походженням.
На жаль, нова генерація у «Полтава-клубі» виявилася неготовою до обстоювання початкової ідеї її засновників. Слід зазначити, що саме повага між національними громадами є запорукою гармонійного співіснування. Тому по всій Канаді існують організації, товариства, клуби, де виховують дітей у любові не лише до сучасної Канади, але й до пізнання минулого своїх предків. Іншими словами, у Канаді загальновизнана істина, що будувати майбутнє стає перспективнішим і доцільнішим через поглиблення знань минулого.
70-річчя фестивалю Poltava Contry Club могло відбутися зовсім інакше, якби покоління, які перейняли управління клубом після його засновників, керувалися хоча б головними ідеями попередників оселі «Полтава». Вчинок засновників гідний наслідування, бо вони думали про те, щоб вихідці з України (чи їхні діти) могли в літній час відпочивати на березі річки, вздовж заповідника, що належить до Ніаґарського гірського масиву.
Саме тому й починали спільними силами будувати домівку. В той час люди ще мали бажання до спільної праці, до так званих толок, фільварків, чи суботників. Тепер ці традиції відійшли у забуття — старші вже не дуже здатні до фізичної праці, а молодші не бачать, чому мають працювати безоплатно.
Ще десять років тому домівку можна було відремонтувати, але тодішня управа не надавала великого значення цій проблемі, оскільки були, на їхній погляд, важливіші справи. Таким чином дійшло до того, що домівку оголосили аварійною, тому було вирішено її знести, а на цьому місці збудувати нову, яка б задовольняла зростаючі потреби. Так і дійшло до того, що батьки збудували, а діти зруйнували.
Та трагедії б не сталося, якби була дотримана обіцянка побудувати нову домівку. Існували навіть думки, щоб на новій домівці увічнити таблицею пам’ять засновників «Полтави», що відповідало б цивілізованій поведінці нових членів клубу. На жаль, система голосування на загальних зборах така, що одна людина може мати понад 30 повноважень, які й вирішують, хто входитиме до управи, питання побудови домівки, дороги чи купівлі косилки, трактора тощо.
Практика таких спільнот вказує на те, що домівка потрібна, якщо хочемо в людей розвивати «чуття єдиної родини», якщо хочемо сприяти розвиткові людських гуманних взаємин, бо ж навіть окремі групи тварин чи птахів сходяться, а людина тим досягла цивілізаційного розвитку, що навчилася співпрацювати з іншою людиною, з багатьма, навчилася користуватися допомогою інших.
Вчинок засновників «Полтави» в Терра Котті та поведінка теперіш ніх мешканців нагадує біблійну притчу Ісуса Христа перед вступом у Єрусалим. Викриваючи гріх лінощів, Господь розповів, як один чоловік, відбуваючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм своє майно. Одному дав п’ять талантів, другому два і третьому — один, кожному за його можливостями. Той, хто отримав п’ять талантів, використав їх для справи і придбав на них ще п’ять. Так само вчинив і той, хто отримав два таланти, придбавши на них ще два. Той же, хто отримав один, не побажав трудитися і закопав його в землю. Після довгого часу повернувся господар рабів своїх і вимагав від них звіту. Той, хто отримав п’ять талантів, приніс ще п’ять. Господар сказав: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого». Підійшов і той, хто отримав два таланти. Господар сказав йому: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним,
над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого». Підійшов і той, хто отримав один талант. А господар сказав йому у відповідь: «Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би своє з прибутком. Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться; а в того, хто не має, відніметься і те, що має».
Що здатні мешканці «Полтави» навчитися з цієї притчі? Засновники Poltava Country Club поділили «таланти» між членами клубу, але як їх використати, щоб збагатити оселю не лише для свого тимчасового існування, а й для майбутніх поколінь, — залежить від усіх мешканців. Біблія вчить нас, що лінощі — гріх, за який карають, а небажання декотрих членів клубу будувати домівку й є тією лінню, яка має на меті стримати цивілізаційний процес клубу, який на 71-му році існування переріс у селище! Ця притча має нас застерегти від лінощів пізнавати своє минуле, бо будь-які лінощі — гріх.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Loading...