Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Mar. 18, 2019

Українка розповіла про свій переїзд до Палестини

Автор:

|

Березень 06, 2019

|

Рубрика:

Українка розповіла про свій переїзд до Палестини

Юлія Нажажра вже два роки мешкає у палестинському місті Нахалін, що неподалік від Віфлеєму. «Переїхати вирішили взимку 2017 року. Я в той час була на сьомому місяці вагітності. Тож постало питання хорошого матеріального забезпечення нашої майбутньої дитини. На рішення також вплинула нестабільна робота чоловіка і відсутність хороших професійних перспектив в Україні, дороге життя — висока оплата за оренду квартири та ще більше комірне. Тому зібрали валізи і поїхали шукати кращої долі на батьківщину чоловіка — Палестину. Його батьки нас чекали з нетерпінням», — розповідає еміґрантка.
У Палестині немає свого летовища. Щоб потрапити до країни, спершу потрібно пройти митницю Йорданії, а після того — Ізраїлю. «Про переїзд можна говорити вічність. Скажу чесно: це був найгірший момент мого життя. Йорданську митницю пройшли без проблем. Найцікавіше розпочалося на пропускному пункті Ізраїлю. У нас забрали документи на перевірку. Це тривало до кількох годин. Далі була розмова зі службовцями митниці, котрі випитали буквально все. Близько опівночі повідомили, що не можуть мене впустити. Причина — не зазначена у внутрішньому паспорті чоловіка як його дружина. Була змушена залишитися в Аммані, гостювати у друзів чоловіка. Він же поїхав до Палестини, щоб виробити потрібні документи. Після трьох днів очікування нарешті перетнула митницю. Звідти палестинський пункт пропуску, Єрихон, таксі і ми вдома», — згадує жінка.
У країні розмовляють арабською мовою, яка має чимало діалектів. Англійську розуміють хіба-що поверхнево. Тож українка перший час спілкувалася мовою жестів. «Намагаюся розмовляти сучасною арабською. У вивченні допомагає чоловік — час від часу намагаємося розмовляти з ним лише арабською. Також у мене є свій особистий словничок в нотатках телефону, де записую невідомі слова та фрази. Періодично їх переглядаю, щоб запам’ятати. В перший період мій словник налічував кілька слів і фраз привіт — мархаба, добрий день — ассалям аллейкум, як справи — кіф халяк, мене звати Юля — ана есмі Юля, до побачення — ма аль-салям.
За словами українки, довелося звикати майже до всього. Стиль життя, поведінка людей, їжа — все інше. «Є багато плюсів — постійно свіжі сезонні фрукти й овочі, надзвичайно приємні люди, котрі завжди прийдуть на допомогу. Якось у супермаркеті ми з чоловіком підійшли до каси. Я за звичкою почала складати всі продукти в пакет. Чоловік зупинив мене і сказав: «Облиш. Зараз усе зробить спеціальний працівник». Касир усміхнувся. Напевно зрозумів, що я іноземка. Після того продукти в пакетах, які всюди дають цілком безкоштовно, ще й піднесли до автомобіля», — ділиться українка.
«Не можу звикнути лише до гамору. Палестинці, як і всі араби, гучні й емоційні. З цим нічого не вдієш. Ще будучи вдома в Україні завжди любила вранці виходити у двір, сісти на дерев’яну гойдалку і слухати спів пташок і шум листя. Цього мені сильно бракує», — зітхає жінка.

About Author

Meest-Online

Loading...