Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Зоряне небо видатного скрипаля Володимира Цісика

Автор:

|

Вересень 27, 2018

|

Рубрика:

Зоряне небо видатного скрипаля Володимира Цісика

Зоряне небо над рідним селом Ліски, що поблизу Коломиї на Гуцульщині, малий Влодко вперше побачив 20 вересня 1913 року. І тоді ж надихнув його Всевишній благородною душею до краю наповненою звуками музики. Вистачило її ще й для його доньок — Марії та Квітки.
Радів народженню сина парох Костянтин, котрого нещодавно перевели в Ліски зі служби в селі Чертіж, що на Львівщині. А невдовзі родина переїхала до Коломиї. Там шестилітний Влодко почав брати уроки гри на скрипці у відомого дириґента та педагога Романа Рубінґера. Значно пізніше, у спогадах «Над Прутом у лузі», піаністка, письменниця й музичний критик Галина Лагодинська-Залеська запевняла, що він був одним із найкращих і найулюбленіших учнів професора.
Коли хлопцеві виповнилося сім років, він почав навчатися в українській гімназії «Рідна школа», викладання музичних предметів у якій, за давньою традицією, велося на високому рівні. У гімназії працював добре вишколений хор, а також достатньо великий за кількістю учасників і гарно злагоджений за звучанням симфонічний оркестр, яким керував фаховий дириґент Пилип Баран.
Виконання цим колективом таких складних творів, як «Фінгалева печера» Ф. Мендельсона — яскраве свідчення цього. Володимир був незмінним учасником гімназійного оркестру, а 1930 року вперше виступив як соліст-виконавець. Уже згадана Г. Лагодинська-Залеська писала, що в одному з концертів того року виступали «піаністка Ярослава Мельниківна та скрипаль Володимир Цісик».
Щодо культурно-мистецьких подій того періоду в Коломиї, то їх не бракувало, а найперше — виступів хорових колективів «Просвіти» під час святкування роковин І. Франка, Д. Січинського, М. Лисенка та Лесі Українки. Одним лише співом «Коломийського бояна», що успішно справлявся з виконанням кантат «Хвалім цей день» С. Людкевича, «Радуйся ниво неполитая» та «Б’ють пороги» М. Лисенка можна було заслухатися.
Свою трудову діяльність Володимир Цісик розпочав 1933-го. Саме цього року його ім’я зустрічається в списку оркестрантів театру ім. Івана Тобілевича в Станіславові. Але то була лише тимчасова праця, бо в цей час він уже навчався у Львівському музичному інституті ім. М. Лисенка.
Володимир Цісик був активним студентом і чудово давав собі раду з позицією ведучого скрипаля струнного квартету, до складу якого, крім нього, входили студенти Р. Согор (друга скрипка), Б. Задорожний (альт) та О. Березовський (віолончель). Цей квартет часто виступав перед студентською аудиторією та громадськістю міста. У книзі «Василь Барвінський у дослідах та матеріалах» згадується, що 6 лютого 1937 року в залі інституту квартетом було виконано «Мініатюри на українські народні пісні» В. Барвінського.
В «Енциклопедії мистців діаспори» В. Кубійовича вказується, що В. Цісик брав уроки гри на скрипці в проф. Бауера (Мюнхен), а пізніше ще й удосконалював свою майстерність у Празі. Можемо припустити, що це було 1938 року, бо вже 1939-го його ім’я зустрічається в списку оркестрантів театру ім. Лесі Українки у Львові.
Восени 1941 року у Львові почав діяти театр малих форм «Вар’єте», згодом перейменований у «Веселий Львів», і Володимира запросили туди керівником оркестру. 1942-го він уже — концертмейстер і керівник оркестру Львівської опери. Якоюсь мірою це було здійсненням мрії малого Влодка. А працювати з такими мистцями, як дириґенти Л. Туркевич, Я. Барнич, Б. Сарамага, режисер В. Блавацький, співаки В. Тисяк, Л. Рейнарович, І. Туркевич, М. Скала-Старицький, Л. Черних, Є. Поспієва, Т. Терен-Юськів було великим задоволенням.
Цісик часто виступав як соліст. Його гру можна було почути чи не в кожному місті та селі Галичини. Виконував роль славетного скрипаля Ніколо Паганіні в однойменній опереті Франца Леґара. Не залишав і свого улюбленого мінітеатру «Веселий Львів». Саме із цим колективом він із дружиною Іванною у Великодню п’ятницю 1944-го виїхав на Захід. Після року виступів у робочих таборах Німеччини театр «Веселий Львів» закінчив своє існування, а Володимир із дружиною опинилися в таборі переміщених осіб.
Але й там треба було виживати. Понад те, він ще й активізував навколо себе інших мистців. У своїх спогадах про В. Цісика Василь Палідвор писав: «Як тільки замовкли вибухи бомб та гудіння військових літаків у Німеччині, українські мистці зібралися на свою першу нараду. Було це 1 липня 1945-го. На цій нараді було вирішено розпочати в таборах культурно-мистецьку працю. Найперше — організували хор. Дириґентом обрали Володимира Цісика». І хоч хорове дириґування не було його покликанням, скрипаль взявся за цю працю з енергією. «За кілька днів, — пише В. Палідвор, — до хору зголосилося вже 62 особи. І завжди погідного настрою В. Цісик, засукавши рукави взявся працювати з хористами по кілька годин денно, щоб якнайшвидше підготувати хор до виступу в розмірно короткому часі, бо вже 4 серпня 1945 року секція влаштувала перший концерт». І хоч це ще був не зовсім зіспіваний колектив, уже перші виступи хору мали несподіваний успіх. Їх із радістю слухали американські вояки, а земляки-таборовики були зворушені до сліз».
Ще продуктивнішою стала праця музично-вокальної секції, коли табір перенесли до так званих приміщень Леопольда. Хор, крім світських пісень, співав ще й твори релігійного змісту та щонеділі виступав на Богослужіннях. Але ним уже керував композитор Іван Недільський. Володимиру був більше до душі оркестр, який він тут же й створив. Роботу було організовано настільки продуктивно, що разом із вокалістами оркестр виступав у постановках опер «Запорожець за Дунаєм» і «Наталка Полтавка», а також виставах «Назар Стодоля», «Перехитрили» та «Наймичка».
У листопаді 1949 року Цісик із дружиною Іванною та донечкою Марією, яка народилася 18 серпня 1945-го в Байроті, виїхали на еміґрацію до США й оселилися у Нью-Йорку. Оселившись у Великому Яблуці, Володимир тут же розпочав свої самостійні концерти. Так, у газеті «Свобода» від 24 січня 1950 року писалося: «У суботу, дня 21 січня, прибулий минулого року зі скитальщини відомий скрипаль-віртуоз проф. В. Цісик мав свій перший виступ у місцевому «Таймс-голі». Концерт відбувся старанням організації «Інтернешинел Мюзік Ловерс Ґілд». А з відкриттям у Нью-Йорку Українського музичного інституту скрипаль увійшов до складу педагогічного персоналу, очоливши філію інституту в Трентоні.
Слушно сказати, що життя родини Цісиків, яке поповнилося ще й донечкою Квіткою (нар. 4 квітня 1953 р.), було по вінця наповнене музикою. То були виступи перед українською й іншомовною публікою. Найчастіше він виступав із співаками Мартою Кокольською, Ізабеллою Фоменко, Андрієм Добрянським, композиторами Іваном Недільським, Миколою Фоменко, Володимиром Грудиним, піаністами Вадимом Кіпою, Романом Савицьким, Дарією Гординською-Каранович. Водночас у музичному журналі «Вісті» стали з’являтися його музикознавчі статті. Його майстерність володіння інструментом постійно зростала. «Є багато артистів, співаків і інструменталістів, — писав про В. Цісика композитор В. Грудин, — які часто виступають перед публікою. Вони, звичайно, міняють свої програми, але досить рідко міняється їх виконання, їх манера та техніка. Скрипаль Володимир Цісик є винятком у цьому відношенні; він постійно і настирливо працює над собою. Кожен його концерт дає нам уявлення про рух вперед на шляху розв’язання складних проблем артистичного виконання музичних творів». Мова йшла про один із концертних виступів у листопаді 1953 року, на якому скрипаль феноменально виконав сонату Е. Ґріґа до-мінор, «Концерт для скрипки з оркестром» Ш. Лало, «Леґенду» М. Фоменка, «Хабанеру» М. Равеля, «Рондо» К. Сен-Санса, «Капріс» Г. Вінявського та «Капріс» Н. Паганіні.
1957-го при філії українському музичному інституті Америки в Нью-Йорку в Філадельфії В. Цісик організував та успішно керував струнним ансамблем ім. О. Нижанківського. Та найчастіше він виступав зі своїми талановитими донечками. Так було і того фатального вечора 7 лютого 1971 року.
Концерт розпочали сонатою соль-мінор «Покинута Дідона» Джузеппе Тартіні. Твір прозвучав виразно й технічно бездоганно. Однак скрипаль відчув, що все це відбувається якось механічно, ніби за інерцією. Такого з ним ще не було. Наступною була сюїта «Спогади з дитинства» М. Фоменка. Цей твір йому особливо дорогий. Він йому й присвячений. Згадалося, як уперше виконував його в залі «Ґріффіт» 9 травня 1959-го. «Жив би Микола нині, — промайнуло в думках, — він би сидів ось тут, у першому ряді в залі. Та вже десять літ минуло, відколи його нема серед живих».
Звуки рояля перервали думки. Це Марія розпочала вступ нового твору. Мов наелектризований, відіграв він наповнену терціями першу частину сюїти і тільки розпочав наспівну «Колискову», як потемніло в очах, усе закрутилося, смичок, що злетів було вгору, вирвався з руки… Миттю вибігла Квітка й разом із Марією, підтримуючи попід руки, повела батька за сцену. А зала завмерла. Майже половина присутніх на концерті — його вихованці. Тут же викликали медичну допомогу. Вірилося, що це — тимчасове недомагання скрипаля. Хтось заговорив про грип: саме ним, незадовго до концерту, перехворіла дружина скрипаля Іванна. На жаль, справа була значно серйознішою — Володимир Цісик помер дорогою до лікарні від крововиливу в мозок.
Вірю, що для кожного, хто прочитає ці рядки, ще теплішими стануть написані на обкладинці першого альбому «Пісні з України» теплі Квітчині слова: «Володимиру Цісику, скрипалеві-віртуозу, моєму незабутньому батькові, присвячую ці пісні».
Невдовзі мине пів століття, як пішов із життя Володимир Костянтинович Цісик, але пам’ять про нього не зітреться. Благословенний, він житиме в піснях його доньки, яка до десятих роковини його відходу у вічність, писала: «Щоб спом’янути, хочу поділитися з українським громадянством моїм особливим виявом — музичною платівкою, аби із зернятка засіяла, розквітла й виросла любов мого покійного Батька!»

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...