Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 10, 2018

Журавлина пісня: до 130-річчя уродин Левка Лепкого

Автор:

|

Листопад 14, 2018

|

Рубрика:

Журавлина пісня: до 130-річчя уродин Левка Лепкого

22 жовтня 1919 року в оселі Олекси Приходька на Підзамче, що в передмісті Кам’янця-Подільського, зустрілися господар обійстя та його гості — композитори Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Тадей Ганицький, власник заснованої в місті ще 1903-го музичної школи. Всі чекали на ще одного, молодого, але перспективного музиканта, дириґента військового оркестру УГА, композитора Михайла Гайворонського. А ось і він, по-військовому підтягнутий, стрункий, із роздвоєною на два боки чуприною, невеличкими вусиками та з лірами в петлицях. Зайшовши до хати, привітався, потиснув кожному з присутніх руки. Це саме він просив п. Приходька зібрати в своїй хаті цих знаменитостей, аби продемонструвати їм нещодавно зроблене ним аранжування для мішаного хору пісні «Журавлі».
Сідаючи за клавесин, Михайло сказав, що текст пісні написав 1910 року поет, письменник і драматург Богдан Лепкий. А мелодію створив його молодший брат Левко. Сказав, що свого часу керований ним хор січових стрільців уперше виконав цю пісню ще 1914-го. А нещодавно він аранжував її для мішаного хору, що й пропонує послухати присутнім.
І полилися звуки фісгармонії, а за ними полинув ледь захриплий баритон виконавця:
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі у вирій.
Микола Леонтович підійшов ближче до Михайла, глянув на партитуру й лагідним тенором затягнув:
Кличуть: «Кру! Кру! Кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру,
Крилонька зітру».
Підійшли й інші присутні, крім проф. Ганицького. Він скрипаль, а як співає, ще ніхто не чув. Але було досить і співучих голосів. Тож вже другий куплет пісні співали в чотириголоссі:
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в темній мряці
Слід по журавлях.
Проспівавши раз, захотіли повторити. І так кілька разів. Це вперше в історії ця пісня зазвучала у виконанні трьох композиторів і одного хорового диригента, до того ж не лише в одноголосому виконанні, а в повній гармонійній розкладці.
Так, зробивши кілька повторів, присутні сіли біля столу. Кожен думками «пройшов» змістом пісні. Микола Леонтович попросив у Михайла ноти. Взяв і тут же зробив чотири правки в гармонійних акордах. Тадей Ганицький, хоч і не співав, але пообіцяв, що зробить своє аранжування. Кирило Стеценко запропонував, замінити слово «видиш» на «чуєш», вважаючи, що так буде легше співати та, вітаючи молодого композитора, сказав, що він обов’язково зробить свою версію аранжування. Всі присутні відзначили гарне співзвуччя тексту й мелодії твору.
Минули роки. У полум’ї визвольної війни з поляками й окупантами зі Сходу розійшлися дороги тих, хто співав тоді цю пісню на Підзамче. У ніч на 23 січня 1921 року в батьковій хаті с. Марківки підло вбили Миколу Леонтовича. 29 квітня 1922-го у с. Веприку помер від тифу протоієрей, хоровий дириґент, композитор і громадський діяч Кирило Стеценко. Він виконав свою обіцянку, здійснивши одну з найкращих для мішаного хору аранжувань пісні «Чуєш, бате мій». Виїхав до Чехо-Словаччини Олекса Приходько. Відкерував своїм військовим оркестром Михайло Гайворонський. Галицька армія перестала існувати. Восени 1923 року композитор попрощався з Україною й виїхав до Америки, жив у Нью-Йорку. 12 лютого 1937-го помер у Кам’янці-Подільському Тадей Ганицький.
А пісня полетіла світами. В Україні не було такого хорового колективу, який би її не виконував. Дещо іншого значення вона набула на берегах Америки, куди її завезли колишні січові стрільці. Там вона стала жалібним славнем, піснею, яку співали над могилами видатних, і не тільки, осіб на похоронах і траурних відзначеннях. Сотні разів виконували її й хорові колективи Михайла Гайворонського, зокрема, хор ім. М. Леонтовича.
1949 року разом із дружиною Марією опинився за океаном і автор музики пісні Левко Лепкий, котрий після польсько-української війни 1918-1920 рр. жив у Львові, де поринув у публіцистику, працював у редакціях журналів «Будяк», «Зиз», «Співомовки», «Молода громада», «Червона калина», був одним із найактивніших організаторів громадського та культурно-мистецького життя міста, а згодом і членом правління Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка. Ще якийсь час був управляючим курорту-санаторію «Черче», поблизу Рогатина.
Прибувши до США, він разом із дружиною Марією з Драгомирецьких оселився в Трентоні. Але й тут, працюючи на різних низькооплачуваних роботах, митець не втрачав сили духу, віри та любові до України.
Його часто запрошувала на виступи по місцевому радіо, які в Трентоні заснувала родина Івана та Ніни Самокишиних. На хвилях цього ж радіо часто звучали його пісні «Гей, видно село», «Ми йдем вперед», «Ішов відважний гайовий», «Бо війна війною», «Казала дівчина», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Ми йшли, кервавились в боях», «І снилося з ночі дівчині», «Маєва нічка», «Колись, дівчино мила» й інші. Пісні Левка Лепкого разом із пісенною творчістю Романа Купчинського та Михайла Гайворонського склали цілу стрілецьку епопею.
Відомо, що в пісенній творчості Левко Лепкий працював відразу у двох іпостасях, створюючи тексти та мелодії до них. Робив він це так природно та в гармонійній єдності музики й слова, що ці пісні досі сприймаються як народні. Це — найвища похвала митцеві, котрий умів органічно поєднати хвилі своїх думок із настроєм мас. А найбільше ці пісні були потрібними стрільцям, бо в них війна постає крізь призму буденності вчинків, які насправді були героїзмом.
І хай тих пісень у мистця не так уже й багато, вони є вагомим внеском до української музичної спадщини. Але був Лепкий не лише поетом, автором музики до пісенних текстів, а й прозаїком, публіцистом, драматургом, майстром епістолярного жанру і навіть художником.
Цілком природно, що Льоньо, як його називали в друзі, і за океаном намагався щось творити. Писав спогади, оповідання, нові пісні та вірші, які друкували в україномовних газетах. Так з’явилися його «Легенда про заснування Львова», «Дещо про молодість Богдана Лепкого», «Ще про стрілецькі пісні» й інші.
Дивно, але довгий час пісню «Журавлі», більше знану, як «Чуєш, брате, мій», не брався виконувати жоден із відомих співаків чи співачок. І коли вже після смерті обох авторів її виконала славетна Квітка Цісик — світ заціпенів. Це було щось надзвичайне. Вона й сьогодні продовжує хвилювати серця українців усього світу.
Останні десять років Левко Лепкий проживав у ним же заснованому українському селищі «Черче» біля Трентону, де мав свою садибу. На жаль, усі ці роки він тяжко хворів. Бажання творчості в його душі все ще пломеніло, та поступово і жорстко добігала до моря безмежності його колись повноводна ріка життя.
28 жовтня 1971-го, на 83-му році життя Л. Лепкий помер у шпиталі містечка Трентону. Як повідомила газета «Новий шлях» від 6 листопада того року: «Помер у висліді важкої хвороби, що точила його ніжне, як створена ним стрілецька пісня, здоров’я, залишивши у глибокому смутку дружину та непроглядні ряди членів своєї славної галицько-патріархальної родини, що великою кількістю з’явилася на його похоронах та вже дуже поріджене число своїх вірних побратимів Усусусів, з яких Роман Купчинський, Сава Никифорак, Іван Поритко, Михайло Островерха й інші — з’явилися на останню стрілецьку збірку біля його відкритої домовини». Тлінні останки мистця поховали на православному цвинтарі ім. Св. Андрія Первознанного в Браунд-Бруку (штат Нью-Джерзі). Прощалися з покійним його ж піснею «Видиш, брате, мій» та «Вічная пам’ять», які виконував чоловічий хор під орудою Михайла Демчишина. Прощальне слово виголосив його побратим поет Роман Купчинський.
А за декілька днів в американському часописі «Свобода» повідомлялося: «Зійшла з цього світу колоритна постать вояка — кавалериста, композитора і поета, журналіста-редактора, великого патріота державника, людини глибокої товариської культури й доброго серця».
Зараз в Україні існує кілька музеїв імені братів Лепких. Один із найбільш діяльних, заснований за ініціативи колективу журналу «Тернопіль», діє в м. Тернополі. Його лауреатами були поети Б. Демків, В. Вихрущ, Г. Петрук-Попик, дослідник творчості братів Лепких В. Подуфалий, доктор Р. Смик із США та ін. Ось і цими днями там відбулося нагородження нового лауреата премії ім. братів Лева та Левка Лепких. Ним став виконавець пісень Левка Лепкого, доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Володимир Кващук.
Таких особистостей, як Левко Лепкий, в історії літератури, поезії, журналістики і музики маємо одиниці. Це про нього і його брата Богдана відомий професор, доктор філологічних наук Федір Погребенник писав: «Якщо б брати Богдан і Левко Лепкі не створили більше нічого, крім пісні «Журавлі», то цього вистачило б, щоб їхні імена були навічно вписані золотими буквами в історію української музичної культури».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...